Завдання для самоконтролю

1. Поясніть, у яких значеннях застосовується поняття „освіта”.

2. Знайдіть відповідність між парадигмами та моделями освіти.

3. Підготуйте повідомлення про особливості освіти зарубіжної країни чи про освіту в Україні в певний історичний період.

4. Охарактеризуйте необхідні, на вашу думку, для України освітні інновації.

Рекомендована література

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія: Підручник для студентів, аспірантів та молодих викладачів вузів / Міжнародний фонд "Відродження". - К.: Либідь, 1998. - 560 с.

2. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. - Ростов н/Д: "Феникс", 2000. - 416 с. М.: Академия, 2000. - 192 с.

3. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

4. Педагогика и психология высшей школы. Серия «Учебники, учебные пособия». Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998 – 544 с.

5. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / В.А. Козаков, М.В. Артюшина, О.М. Котикова та ін.; За заг. ред. В.А. Козакова. – К.: КНЕУ, 2003. – 829 с.

13. Навчання і виховання як шляхи розвитку особистості

13.1. Категорії навчання і виховання.

13.2. Сучасні теорії навчання і виховання.

13.3. Навчальний процес та його структура.

13.4. Технології навчання.

13.5. Особливості виховання в сучасних умовах.

13.6. Виховні системи і технології.

13.1. Категорії навчання та виховання

Категорії “освіта”, “навчання”, “виховання” і “розвиток” є базовими категоріями, якими оперує педагогічна наука. Всі вони стосуються різних аспектів становлення особистості. Розрізнення і адекватне тлумачення цих категорій є дуже важливим, оскільки зумовлює все подальше розуміння наукових засад навчально-виховного процесу. Однак у сучасній літературі часто зустрічаються не однакові тлумачення цих понять, різні точки зору на їх підпорядкованість. Вважаємо, що основною і найсуттєвішою причиною такого розходження є схильність того чи іншого дослідника до певної парадигми освітньої діяльності (сутність поняття «парадигма» та характерні особливості різних парадигм освіти були розглянуті раніше).

При традиційній парадигмі освіти, якій притримується здебільше і вітчизняна педагогічна наука, найважливішою категорію вважається виховання. До речі і сам цей термін „виховання” був запропонований і використовується лише у вітчизняній (колишній радянській) педагогіці. Саме тому у вітчизняних підручниках з педагогіки (М.М.Фіцула, Н.П.Волкова, В.В.Ягупов та ін.) педагогіка найчастіше тлумачиться як наука про виховання. Відповідно до такого підходу, виховання розглядається як цілеспрямований та організований процес формування особистості. На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною виховання в широкому його значенні стає освіта. Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, розвиток властивостей особистості, її творчих сил і здібностей. Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти. Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої відбувається засвоєння знань, формування вмінь і навичок. Результатом навчання і виховання є розвиток особистості. Розвиток особистості включає її становлення і формування під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване навчання і виховання.

Отже, при такому підході основному і найзагальнішою виступає категорія «виховання», «освіта» розглядається як складова виховання в широкому смислі, а навчання і виховання у вузькому смислі – як шляхи і засоби здобуття освіти і розвитку особистості.

Хоча досі такий підхід залишається досить розповсюдженим у вітчизняній педагогіці, він поступово втрачає своє пріоритетне значення. Таке розуміння є досить виправданим в умовах ідеологічно спрямованої освіти. Дійсно, коли в суспільстві є чітко визначеним, які саме якості слід формувати в людині, виховання стає пріоритетним завданням педагогів. В умовах же змінного суспільства, не можна чітко встановити, які особистісні властивості можуть знадобитись в той чи інший момент, сучасна людина має бути гнучкою і здатною самостійно керувати своїм розвитком, тому виховання втрачає свій пріоритет.

Слід зазначити, що критика традиційного підходу до предмету педагогіки з’явилася вже досить давно. Наприклад, І.Ф.Харламов зазначає, що зведення предмету педагогіки лише до виховання обмежує її завдання лише до розробки методичної рецептури, набору правил і прийомів виховної діяльності. Тому він пропонує вважати предметом педагогіки дослідження сутності розвитку і формування людської особистості і визначення на цій основі теорії і методики виховання як спеціально організованого педагогічного процесу.

Технологічна парадигма освіти зорієнтована в першу чергу на научіння особистості виконанню певної діяльності. Категорії аналогічній терміну „виховання” в західній педагогіці немає. Навчання як научіння може бути спрямоване на формування вмінь, знань, ставлень і цінностей (останні, тобто ставлення і цінності – є предметом виховання в традиційному вітчизняному розумінні). Різні категорії навчального матеріалу породжують різні типи навчальних цілей, наприклад, когнітивні (знання), афективні (цінності, ставлення до певних об’єктів дійсності) та психомоторні (практичні дії, рухи). Результатом навчання є навченість учня як його здатність виконувати певні дії з вивченим матеріалом. При такому підході освіта розуміється як навчання з певного досить обмеженого профілю, що спрямоване на оволодіння певним набором дій (зокрема, професійних).

Перевагою такого підходу є його технологічність, тобто високий рівень гарантованості в отриманні заданих навчальних результатів. Однак аналогічно до попереднього підходу учень найчастіше залишається лише об’єктом педагогічного впливу. Крім того, надмірно вузька професійна підготовка обмежує можливості людини на ринку праці і вимагає постійного додаткового навчання.

Найбільш природною для людини сучасні науковці вважають гуманістичну парадигму освіти. Пріоритетною категорією при такому підході вважається розвиток особистості як процес розкриття її природних здібностей і талантів. При цьому навчання і виховання приймають характер переважно самонавчання і самовиховання особистості з метою її самоактуалізації.

Перевагою такого підходу є його виключно гуманний характер, відповідність людським здібностям. Однак при всієї його привабливості впровадити такий підхід на практиці за умов масової підготовки не можливо. Крім того, розвиток особистості не можна вважати основною категорією педагогіки хоч би тому, що він є предметом вивчення іншої науки – психології.

Отже, різні концептуальні підходи визначають пріоритет тих чи інших педагогічних категорій і відповідно пропонують різне розуміння предмету педагогіки як науки.

Якою ж є сучасне розуміння цих категорій? Яку категорію слід вважати провідною? Що слід вважати предметом сучасної педагогіки як науки?

На думку ряду сучасних авторів, провідною категорією педагогічного аналізу і предметом педагогіки на сьогодні слід вважати поняття «освіти». Освіта розуміється як сукупний процес і результат цілеспрямовано-організованого інформаційного окультурення людини, освоєння нею культурного досвіду (В.І.Луговий). Навчання - це основний шлях розвитку і набуття освіти. Воно поділяється на навчання предметне і навчання соціальне (виховання). Навчання предметне - це спільна діяльність його суб’єктів, яка спрямовується на засвоєння предметних знань та формування навичок і вмінь, в результаті чого мають спостерігатися заплановані зміни у поведінці тих, хто вчиться. Навчання соціальне (виховання) - це спільна діяльність його суб’єктів, яка спрямовується на засвоєння людських цінностей, морально-етичних норм і правил життєдіяльності, в результаті чого має спостерігатися суспільно прийнятна поведінка або заплановані її зміни (В.А.Козаков).

Отже, педагогіка дійсно має вивчати розвиток людини, але не будь-який розвиток, а процес цілеспрямованого окультурення людини, її формування як особистості в процесі освіти. Освіта є процесом і результатом такого розвитку, а навчання і виховання – взаємопов’язаними шляхами його реалізації.

Таке розуміння основних категорій педагогіки визначає і більш сучасне розуміння навчання і виховання як видів діяльності. По сутності обидва вони спрямовані на розвиток людини, формування її особистості. Однак навчання більш спрямоване на формування певних предметних знань, навичок і вмінь, а виховання – на засвоєння людських цінностей, морально-етичних норм і правил життєдіяльності. Загалом ці два процеси невід’ємно пов’язані, бо не можливо навчати не виховуючи, і виховувати не навчаючи. Однак в певних умовах, коли більшу роль відіграють навчальні чи виховні цілі, таку діяльність називають відповідно навчанням чи вихованням і розглядають відокремлено.

На сьогодні існує багато теорій навчання і виховання. Розглянемо їх докладніше.