11.7. Стратегії поведінки у конфлікті

Таких стратегій (тактик, стилів за К.Томасом і Р.Кілменом) поведінки у конфлікті виділяють п’ять: 1) суперництво (протиборство, протистояння, конкуренція), що супроводжуються відкритою боротьбою за свої інтереси; 2) уникання, що виражається у прагненні вийти із конфліктної ситуації, не вирішуючи її, не поступаючись своїм, але й не настоюючи на своєму; 3) пристосування – тенденція знімати протиріччя, поступаючись своїми інтересами; 4) співробітництво, спрямоване на пошук рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін; 5) компроміс – врегулювання розбіжностей шляхом взаємних поступок.

Той, кому властивий стиль суперництва, завжди активний і прагне розв’язувати конфлікт власним способом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав’язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу. Але це вкрай неефективний метод розв’язання особистих конфліктів. Стиль конкуренції викликає в інших почуття відчуження. Застосування його в ситуаціях, коли суб’єкт не має влади, може призвести до прикрих помилок.

Стиль уникання використовується в ситуаціях, коли позиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою розв’язанні проблеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сторони конфлікту, коли сили не рівні або коли інший наділений владою. У цих випадках превалює прагнення задовольнити власні чи інші інтереси, характерні відхід від проблеми, перекладання відповідальності за її вирішення на інших, прагнення відкласти рішення або використати інші засоби.

Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись захищати власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини й не дуже суттєві для вас. Він корисний у ситуаціях, у яких ви можете здобути перемогу, тому що інший учасник конфлікту має владу. Отже, ви поступаєтесь та робите те, чого бажає опонент. Ви дієте в такому стилі й тоді, коли співчуваєте іншій людині й намагаєтеся підтримати її.

Завдяки стилю співробітництва можна брати активну участь у розв’язанні конфлікту й захищати власні інтереси, але прагнути при цьому до співпраці з іншими учасниками конфлікту. Цей стиль вимагає більшої внутрішньої роботи порівняно з іншими стратегіями. Спочатку треба виявити прагнення, цілі, інтереси обох сторін, а потім обговорити їх. Якщо у вас є час і рішення має неабияке значення, то це гарний спосіб отримання найефективнішого результату й задоволення обопільних інтересів.

Сутність стилю компромісу полягає в частковому задоволенні власних інтересів. Ви частково поступаєтесь іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такі дії можуть нагадувати співпрацю, але задоволення обопільних потреб відбувається на поверховому рівні. Тут не аналізуються приховані внутрішні потреби.

Стиль компромісу найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного й того самого, хоча розуміють, що одночасно задовольнити їх інтереси неможливо. Найпоширеніші випадки його застосування: обидві сторони мають однакову владу і протилежні інтереси; треба швидко обрати рішення і немає часу на обговорення; влаштовує тимчасове вирішення; інші шляхи неефективні; компроміс дає змогу зберегти нормальні стосунки.

Кожен з описаних стилів ефективний лише за певних умов. Треба вміти адекватно використовувати кожен з них і робити свідомий вибір, ураховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією. Для розуміння співвідношення стилів (стратегій, тактик) розгляньте таблицю “Сітка Томаса-Кілмена”.

Стиль Стиль

суперництва співробітництва

Стиль

компромісу

Стиль Стиль

уникання пристосування

Задоволення інтересів іншої сторони конфлікту

Рис. 1. Сітка Томаса-Кілмена

Конфлікт може виникати і між різними групами осіб. Міжгруповий конфлікт – це такий конфлікт, в якому в якості суб’єктів виступають групи, які переслідують цілі, несумісні з цілями групи чи груп, які їм протистоять.

Розвиток конфлікту звичайно відбувається в такій послідовності: 1) поступове зміцнення учасників конфлікту за рахунок введення дедалі активніших сил, а також за рахунок накопичення досвіду боротьби (перед конфліктна ситуація); 2) збільшення кількості проблемних ситуацій та поглиблення первісної проблемної ситуації (усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації); 3) підвищення конфліктної активності учасників, зміна характеру конфлікту в бік загострення, залучення у конфлікт нових осіб (інцидент, привід конфлікту); 4) зростання емоційної напруженості, що супроводжує конфліктні взаємодії, яка може як мобілізаційно, так дезорганізаційно впливати на поведінку учасників конфлікту (конфліктна взаємодія); 5) зміна ставлення до проблемної ситуації і конфлікту в цілому(розв’язання конфлікту).

Особливе місце серед міжгрупових конфліктів посідають міжетнічні конфлікти. Це такі конфлікти між групами, в яких суперечливі інтереси поляризуються за етнічною ознакою. Їхнім джерелом зазвичай виступають позаетнічні соціально-політичні та економічні протиріччя. Нагнітання етнічного конфлікту супроводжується: 1) зростанням етноцентризму, властивому певною мірою етнічній самосвідомості будь-якого рівня розвитку; 2) посиленням інтенсивності циркуляції в суспільстві негативних етнічних стереотипів, кристалізацією націоналістичної ідеології.

Внутрішнім (власне етнічним) джерелом конфлікту може бути зіткнення національних інтересів – тих самих соціально-політичних і економічних інтересів, але таких, що визнаються на рівні національної самосвідомості фундаментальними життєвими потребами даної етнічної спільності. Усвідомлення цих інтересів дедалі більшою частиною даної етнічної групи в ситуації зіткнення призводить до усвідомлення загрози її інтересам (дійсної чи уявної) і потреби захищати їх. Ще одним джерелом конфлікту може стати політизація етнічної належності – процес, в якому ті соціальні шари і соціальні групи, які перебувають у протистоянні, поляризуються за етнічною ознакою

Особливої гостроти і розмаху конфлікт може набути через великий емоційний потенціал етнічної самосвідомості такої спільноти за етнічною ознакою.