11.6. Конфлікти, їх структура, класифікація

Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи суб’єктів взаємодії. В основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, що включає: 1) або протилежні позиції сторін з якогось приводу; 2) або протилежні цілі чи засоби їх досягнення у даних умовах; 3) або неспівпадання інтересів, бажань, потягів, опонентів тощо. (Головін)

Оскільки від перебігу конфліктів та їх адекватного вирішення залежить не лише успіх у спілкуванні, а й ефективність будь-якої діяльності – економічної, правової, художньої тощо, прагнення підійти до розв’язання цієї проблеми з наукової точки зору, об’єднало зусилля фахівців різних наук, в результаті чого почала розвиватись нова наукова галузь на межі різних наук – конфліктологія.

Конфліктологія – наукова дисципліна, що вивчає різного роду конфлікти, що виникають у суспільстві і окремих його структурах (групах, організаціях), між індивідами. Аналіз конфлікту передбачає виявлення:

• об’єкта конфлікту – конкректної матеріальної (ресурс), соціальної (влада) або духовної (ідея, принцип, норма) цінності, до володіння чи користування котрою прагнуть сторони (учасники) конфлікту;

• організатора конфлікту – особи (групи), яка планує конфлікт, намічає його розвиток, забезпечення і розв’язання;

• меж конфлікту – структурно-динамічних меж конфлікту: суб’єктивних (кількість основних учасників),; просторових (територія, на якій відбувається конфлікт); часових (тривалість конфлікту).

В середині ХХ століття конфліктологія формується як міждисциплінарна наукова галузь, синтезуюча знання ряду соціальних наук, що вивчають конфлікт: соціології, політології, права, психології, економіки, менеджменту, етнографії, історії. Попередження конфлікту, управління ним та його розв’язання в концептуальному відношенні відносяться до міждисциплінарної сфери досліджень, центр якої утворює управління конфліктами – науковий напрям, який зорієнтовано на розробку питань, пов’язаних зі зниженням рівня ворожості у відносинах сторін, переводом конфлікту в русло пошуку спільного рішення проблеми.

Отже, в кожній конфліктній ситуації існують суб’єкти конфлікту і її об’єкт. Але, щоб конфлікт почав розвиватися, необхіден інцидент, коли одна із сторін починає діяти, зачіпаючи інтереси іншої сторони. Якщо інша сторона відповідає тим самим, конфлікт переходить із потенційного в актуальний; надалі він може розвиватися як прямий опосередкований, конструктивний стабілізуючий чи неконструктивний. В якості суб’єкта взаємодії у конфлікті може виступати й окрема особа (конфлікт внутрішньоособистісний), і декілька осіб (конфлікт міжособистісний). В залежності від конфліктної ситуації виокремлюються конфлікти міжгрупові (міжорганізаційні), класові, міждержавні. Особливу групу складають міжнаціональні конфлікти.

Внутрішньоособистісний конфлікт як свідчить сама його назва розгортається всередині особистості. Цікаву класифікацію таких конфліктів надає А.Ребер (3, Т.1., С.376). Серед них – конфлікт уникань – це конфлікт, що виникає в результаті уникання двох небажаних цілей, коли на суб’єкта здійснюється сильний тиск для того, щоб він обрав одну з них. Це особливо неприємна ситуація, що вимагає вибрати “менше із двох зол”. Часто, коли конфлікт надто сильний, суб’єкт просто “залишає все за межами” і відмовляється робити вибір. В даному випадку конфліктна ситуація може бути спровокована одним суб’єктом по відношенню до іншого, тобто конфлікт спершу розгортається як міжособистісний, а згодом переростає у конфлікт внутрішньоособистісний, або до внутрішньособистісного конфлікту призводять зовнішні обставини. Лицар, що прийшов до роздоріжжя і прочитав напис на трьох різних каменях, за якими простягаються три різні дороги, не бажає ані коня втратити, ані життя втратити, ані голову і зрештою не обирає жодної з доріг, а прямує в зворотному напрямку.

Протилежністю конфлікту уникань є конфлікт наближень, що також відноситься до внутрішньоособистісних. Це такий конфлікт, що виникає в результаті прагнення двох однаково бажаних, але взаємовиключних цілей. Зазвичай конфлікт вирішується, коли суб’єкт наближається (фізично через чи метафорично) до однієї з двох цілей, оскільки із наближенням бажаність об’єкта збільшується.

Виокремлюють ще також і конфлікт наближення-уникання. Він породжує боротьбу всередині особистості внаслідок її прагнення до мети і одночасного уникання її. Цей тип конфлікту є особливо важковирішуваним, оскільки поки мета віддалена, вона виглядає радше бажаною аніж лякаючою, а наближаючись до втілення, її небажані якості починають домінувати, викликаючи уникання чи острах, яке, зрештою знов змінюється на переважання у сприйнятті позитивних якостей мети над негативними. Класичний приклад – запропонована робота з більш високою зарплатою, але з суттєвим збільшенням навантаження.

Конфлікт подвійного наближення-уникання являє собою варіацію простого конфлікту наближення-уникання, при якому кожна з цілей має і позитивні, і негативні аспекти. Типовий приклад – конфлікт, що переживає людина, яка дотримується дієти, коли вона дивиться на висококалорійний принадливий шоколадний пиріг і на моркву, яка при всій своїй харчовій цінності, на смак – лише морква.

Особливе тлумачення внутрішньоособистісний конфлікт має в концепції класичного психоаналізу (З.Фройд). Такий конфлікт породжується всередині особистості внаслідок амбівалентних, тобто різноспрямованих, взаємовиключних прагнень, потягів людини, взаємодії неусвідовлюваних структур – Воно (Ід) і Над-Я (Супер-Его). Наприклад, агресивні імпульси людини (Воно) не “виплескуються” у фізичну сутичку внаслідок гальмівних настанов Над-Я, яке засуджує такі прояви як соціально неприйнятні, нецивілізовані.

Внутрішньоособистісний конфлікт дуже часто є причиною неадекватної самооцінки, конфліктної Я-концепції через те, що Я реальне людини і Я ідеальне надто різняться між собою. Такий конфлікт називається “конфлікт Я і Я-ідеалу”.

Внутрішньоособистісний конфлікт може не лише породжуватись міжособистісним чи міжгруповим, а й породжувати міжособистісні та міжгрупові конфлікти.

Будь-який конфлікт створює напругу, викликає емоційні переживання різної модальності, його розв’язання для кожної з сторін може бути пов’язане як з відчуттям розрядки, задоволення, перемоги, так і відчуттям незадоволеності, втрати, безпорадності, життєвої драми. Часом суперечності між особистістю і значущими для неї сторонами дійсності не знаходять розв’язання протягом довгого часу, породжують стрес. Непродуктивно і нераціонально вирішувані суперечності супроводжуються хворобливо-тяжкими переживаннями невдачі, незадоволеності потреб, недосяжності життєвих цілей, непоправності втрати та ін. Порушення значущих життєвих стосунків людини, активізується у психотравмуючій ситуації. Такий конфлікт називається невротичним і закладається переважно в дитинстві, в умовах порушених стосунків з мікросоціальним оточенням особливо – з батьками. Найчастіше увагу вирішенню такого конфлікту приділяють представники психоаналітичного напряму (концепції).

Слід також зазначити, що без конфліктів неможливий ніякий розвиток, в тому числі особистісний. Перехід від одного вікового періоду до іншого за Е.Еріксоном супроводжується життєвими кризами, і, відповідно, конфліктами.

В залежності від особливостей перебігу конфлікту і його наслідків, можна виокремити конфлікти конструктивні (продуктивні) і неконструктивні. Особливо яскраво це проявляється у міжособистісних конфліктах.

Поняття “міжособистісний” в даному випадку варто оцінювати дещо ширше, аніж той конфлікт, який відбувається між сформованими особистостями. Індивід, дитина може ще тільки формуватися як особистість і водночас входити в конфлікт з “дорослими особистостями” і з меншими за себе особами, чия особистість лише формується.

Неконструктивний міжособистісний конфлікт виникає, коли один із опонентів застосовує методи боротьби, засуджувані мораллю, прагне психологічно пригнітити, придушити партнера, дискредитуючи і принижуючи його в очах оточуючих. Зазвичай це викликає бурхливий спротив другої сторони, діалог супроводжується взаємними образами, вирішення проблеми стає неможливим, міжособистісні стосунки руйнуються.

Конструктивним міжособистісний конфлікт буває, коли опоненти не виходять за рамки ділових аргументів і відносин. При цьому можуть спостерігатися різні стратегії поведінки в конфлікті, які також називають і тактиками. Ця розбіжність у назвах свідчить про те, що одна й та сама особа може вдаватися до стратегії, як послідовності дій, що розгортаються протягом довгого відтинку часу, якщо ж ця послідовність дій є найбільш характерною для даної особи, стратегію називають також стилем поведінки у конфлікті. Водночас в межах загальної стратегії розв’язання конфлікту особа може вдаватися до окремих тактик як фрагментарних дій, які докорінно не суперечать стратегії з огляду на результат розв’язання конфлікту для обох сторін.