10.2. Типи і види діяльності
Через діяльність, як форму активного ставлення до життя, людина встановлює реальний зв’язок із світом, в якому вона живе, та діє на природу, речі, інших людей. Існує велика кількість видів діяльності, але найважливіших, які забезпечують існування, розвиток та формування людини як особистості є чотири: спілкування, гра, праця, учіння.
Спілкування – взаємодія індивідів в якій відбувається обмін інформацією на основі взаємного психічного відображення; в найширшому розумінні – одна із форм комунікацій. Вищою формою спілкування є вербальн (мовне) спілкування. Метою спілкування може бути встановлення взаєморозуміння, особистих, ділових відносин, надання допомоги, навчально-виховний вплив людей один на одного.
Спілкування в найширшому розумінні може використовуватися як самостійна діяльність із власною структурою і як компонент та умова виконання інших видів діяльності (гри, навчання, праці).
Праця – трудова діяльність – специфічна видова поведінка людини, що спрямовується на освоєння і перетворення природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина (особистість, її здібності, розумові і моральні якості, фізичної сили, витривалості тощо). Значущість трудової діяльності для людини так відзначив один із класиків політичної економії В. Петті п: «земля — мати багатства, а праця — батько його».
З точки зору психологічних механізмів і досягнутих матеріальних чи ідеальних результатів психологи розглядають:
репродуктивну працю – коли не створюється нічого нового, а відтворюється в кількісному вимірі вже відоме;
продуктивну працю (працю за алгоритмом) – як у психологічному плані, так і за результатими діяльності передбачає під час відтворення вже відомого внесення елементів новизни, тобто вищий ступінь мислення та якісніший результат;
творчу працю – це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі. Прикладом є праця винахідників, учених, художників, педагогів, письменників, архітекторів, раціоналізаторів.
Процес праці не можливий без предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці (чим працюють).
За своєю природою трудова діяльність є суспільною, оскільки її формують, визначають, направляють і регулюють потреби суспільства. Під час праці люди вступають у відносини – виробничі і міжособистісні. Специфіка трудової діяльності може змінювати особистісні якості суб”єкта праці: з одного боку під час праці людина самостверджується, реалізує свій фізичний, духовний, соціальний потенціал; з іншого - праця може негативно впливати на фізичне здоров’я, психологію особистості, породжувати індиферентність (байдужність) до суспільних інтересів, рвацтво, індивідуалізм, деформацію особистості тощо, якщо є важкою, непосильною, монотонною, неритмічною, погано організованою, має місце порушення принципу розподілу у відповідності з кількістю і якістю виконаної роботи, людина концентрується лише на виконанні професійної діяльності і нехтує особистісним розвитком та широтою інтересів.
Окремі аспекти діяльності стали предметом аналізу С.Л.Рубінштейна, О.М..Леонтьєва, Д.А.Ошаніна, К.К.Платонова. В.Д.Шадрікова та ін. Особливе значення має вивчення психічних процесів, факторів, станів, які спонукають, програмують та регулюють трудову діяльність.
Один із шляхів запобігання негативних наслідків праці є дозвілля – вид діяльності, направлений на задоворлення потреби у відпочинку, розвагах, пізнанні, творчості. Дозвілля має сприяє розвиткові особистісних, пізнавальних, моральних аспектів природи людини, які виходять за межі трудової діяльності і прямо не пов”язані з її професійними інтересами.
Гра – це вид діяльності людей і тварин, метою якої є власне “діяльність”, а не практичні результати, які досягаються за її допомогою. Це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в засобах і способах здійснення предметних дій. У грі формуються моральні якості людини, оскільки вона віддзеркалює стосунки у суспільстві. Завдяки цьому кожний учасник гри психологічно формується як особистість.
Для молодих тварин і для дітей гра – це форма реалізації їх активності, форма життєдіяльності, але у дітей людини гральні дії з початку розвиваються на базі способів поведінки, що засвоюються у процесі спілкування з дорослими.
Для дитини ігрова діяльність є процесом соціалізації індивіда, підготовки його до майбутнього дорослого життя, входження в соціальні ролі, оволодіння соціальним досвідом людства: 1) викликає підвищену увагу до окремих предметів, розширяє знання про їх властивості та призначення; 2) допомагає оволодіти значенням слів; 3) за допомогою сюжетної гри дитина оволодіває діями у ставленні до речей та інших ролей, як носіїв визначених правил (вимог); 4) при розподілі ролей у грі (лікар – хворий, учитель – учень, начальник – підлеглий...) діти засвоюють соціальну поведінку, узгодження дій, що підкоряється вимогам колективу тощо, у них створюється відповідна уява про соціальні ролі, виникають різні почуття, пов’язані з переживанням рольових дій, формується уява про відносини між людьми тощо; 5) формуються моральні якості людини, відбувається формування особистості.
Важливу роль має ігрова діяльність і для дорослих: 1) впливають на розвиток їх свідомості (навчальні ігри - ділові, сюжетно-рольві тощо, ритуали); 2) виступають знаряддям спілкування, напруження, розрядки - спортивні ігри (змагання); 3) впливу на оточення – наприклад, ігри “на все життя” (за Еріком Берном – “Алкоголік”, “Боржник”, “Бийте мене“, “Ну що, попався, негідник”, “Подивися, що я із-за тебе зробив”) та інші.
Н
авчання
- діяльність,
безпосередньою метою якої є засвоєння
людиною певних знань, навичок, умінь,
основний засіб розвитку людини як
свідомої особистості на основі засвоєння
теоретичного та практичного досвіду
людства. Навчання відрізняється
від інших видів діяльності, зокрема праці тим, що навчання є особливою діяльністю, в якій цілеспрямовано установлюються цілі, методи, організація, форми навчальної роботи, які найкращим чином повинні забезпечити формування знань, умінь, навичок та здібностей тих, хто навчається. Навчальна діяльність має двосторонній характер, оскільки передбачає цілеспрямований процес взаємодії викладача та учнів, у ході якого здійснюється діяльність викладача (викладання) та діяльність учнів (учіння) з передачі та засвоєння знань, формування вмінь і навичок.
Діяльність навчання може включати ігрові форми та передачу практичних умінь та навичок через працю. Це підтверджує взаємозв’язок між цими видами діяльності. Можливі й інші приклади такого зв”язку: у процесі праці людина навчається і виконує (“грає”) певні соціальні ролі, що характеризують стандартизовані, такі, що повторюються, форми та способи поведінки; будь-які види діяльності, як правило, передбачають обмін інформацією, тобто спілкування тощо (рис.1).
В цілому, всі види діяльності забезпечують існування та формування людини як особистості.
Основні види діяльності можуть об”єднуватися і утворювати типи за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів. За різними підходами існують різні складні системи типології діяльності. Один із можливих варіантів – поєднання системного та соціологічного підходів (за Козаковим В.А.). Він розрізняє предметно-процесуальні типи діяльності:
перетворювальну діяльність, що включає предметну, за допомогою якої люди, діючи на предмети, змінюють природу, створюють матеріальні цінності, та соціальну, яка передбачає взаємний вплив людини та груп людей через управління, освіту, спілікування;
духовно-пізнавальна - передбачпає: дослідження теоретичні, прикладні, практичні;
ціннісно-орієнтаційна, або духовно – оцінна діяльність дозволяє пізнавати світ з позицій добра і зла, створюючию, популяризуючи та застосовуючі певні моральні та ідеологічні цінності;
комунікативна діяльність полягає у передачі та сприйнятті інформації;
художньо-творча діяльність - пізнання світу в художніх образах;
споживча діяльність – це споживання матеріальних та духовних благ, що є результатом виконання іншої діяльності з задоволонння тих чи інших паотреб. Важливо лише, щоб цей тип діяльності не набув гіпертрофованого значення та не став самоціллю людини, оскільки це може сприяти формуванню “споживчої психології” та спонукати до злочинної діяльності.
Типологія діяльності є умовною та носить системний характер.
Для окремо взятої людини існує власна ієрархія видів і типів діяльності, яка залежить від її віку, світогляду, розвитку мотиваційно-потребнісної сфери, моральних цінностей, спрямованості тощо.
В цілому ж, включення людини у різні види діяльності є необхідною умовою повноцінного розвитку особистості.