В цілому діяльність характеризується:

1) наявністю активності особистості,яку можна розглядати з двох точок зору: а) як засобу стримання такого психічного стану як переживання, б) як енергії, яку використовують у специфічній реакції, що виявляється у людині через бажання та реалізацію діяльності. Через діяльність, як форму активного відношення до життя, встановлюється реальний зв’язок людини із світом, в якому вона живе, і виступає перш за все як діяч і творець незалежно від того, яким видом діяльності вона займається.

2. наявністю усвідомленої мети – діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямовуючий характер, тобто підпорядкована меті, як свідомо уявленому запланованому результату, досягненню якого слугує. Всі інші сторони діяльності (мотиви, засоби виконання, відбір і переробка інформації) можуть усвідомлюватися або не усвідомлюватися, усвідомлюватися не повністю, невірно або свідомо представлятися не такими, які є в дійсності (наприклад, свідомо виправдовувати помилкові, недостойні дії та вчинки мотивами, які є другорядними чи недійсними).

Наприклад, студент замість виконання завдання з дисципліни пішов в кіно. Це (дільність – похід у кіно) він виконав свідомо, цілеспрямовано, оскільки вважав, що самостійну роботу можна здати і пізніше, а нагода подивитися саме цей фільм може в інший раз не трапитись. Таке пояснення вибору виду діяльності може відповідати дійсному мотиву, що усвідомлюється суб”єктом діяльності, але може також бути “маскувати”, приховувати неусвідомлений мотив – відтягути неприємну або важку роботу. Коли ж на занятті викладач запитує, чому Ви не здаєте самостійну роботу вчасно, той знаходить першу відповідь, що спадає на думку, виправдовуючи свій вчинок недійсним мотивом: “Ви нам не говорили (не задавали)” або “Я хворів” .

Якщо відбувається активність, в якій відсутня усвідомлена мета, то в людському розумінні це не діяльність, а імпульсивна поведінка, яка управляється безпосередньо потребами і емоціями, виражає афекти та потяги. Така поведінка є наслідком звуження контролю з боку свідомості, коли усвідомлюється лише особистий мотив, а не його соціальний зміст, що утілений у меті, тому часто носить егоїстичний, а інколи антисуспільний характер. Прикладом такої поведінки є дії людини, осліпленої гнівом або непереборною пристрастю.

2. предметністю (характеристика предметної діяльності) – діяльність реалізується через здійснення певного суспільно виробленого способу дій над предметом, що розглядається не як звичайний природний об”єкт, а як предмет культури.

3. соціальною, суспільно-історичною природою – людина розвивається та відкриває для себе будь-які форми діяльності у процесі спілкування з іншими людьми, які демонструють зразки діяльності та включають її у спільну діяльність. У ході діяльності формуються психічні новації – знання, уміння, здібності, мотиви, установки тощо.

4. опосередкованістю – у процесі діяльності здійснюється дія на природу, речі, інших людей, встановлюється зв”язок між людиною та оточуючим середовищем через використання різноманітних засобів (знаряддя, матеріальні предмети, знаки, символи) та спілкування з людьми з одного боку, а з іншого – через реалізацію свого відношення до цих людей, навіть у разі їх відсутності в момент її виконання.

5. вольовою поведінкою, яка характеризується здатністю людини свідомо організовувати, регулювати та, оцінивши обставини, зберігати і відстоювати свою лінію поведінки для досягнення мети.

Взагалі поведінка людини, з точки зору психології, – це зовнішній прояв її психічної діяльності. Вона виявляється в:

• окремих рухах та жестах (поклін, кивок, стискання руки);

• зовнішніх проявах фізіологічних процесів, пов”язаних із станом, діяльністю, спілкуванням (поза, міміка, хода, погляд, почервоніння обличчя, тремтіння тощо);

• діях, що мають певний сенс (читати книгу);

• вчинках, що мають соціальний зміст та пов”язані з нормами поведінки (допомогти товаришу).

Вчинок є необхідною складовою діяльності людини. Як специфічний вид розумово - вольової дії, вчинок характеризується усвідомленням соціального змісту власної дії (її значення для інших людей) та розуміням, що через дії людина виявляє свою спрямованість, виражаючи певне ставлення до самої себе, до інших людей, до праці тощо. Здійснення вчинку змінює людину як особистість, її індивідуально-значущі та суспільно-корисні морально-психологічні цінності, відношення до спільної діяльності та її реалізації. Отже, вчинок відіграє винятково важливу роль у морально-психологічному розвитку особистості, оскільки органічно поєднує в собі індивідуальне і суспільне, суб’єктивне та об”єктивне, свідомість та діяльність, мотив і наслідок, слова і діла.

Отже, основна сутність діяльності полягає в єдності активності та свідомості особистості, наявності усвідомленої мети. Діяльність та вчинки зовнішньо характеризуються поведінкою людини.