Організація особистості
і
т.д.
Система стосунків
Досвід
Екзопсихіка
Інтереси
Нахили
Ідеали
Переважаючі
почуття
Сформовані знання
Рис. 8. Психологічна організація особистості
Зазначені риси особистості, будучи наслідком природних особливостей карликів, можуть виникнути і сформуватися лише в тій соціальній ситуації, в якій карлики знаходяться з моменту, коли виявилася різниця у зрості між ними та однолітками. Причина полягає в тому, що до карлика ставляться інакше, ніж до інших людей, бачачи в ньому іграшку і вислювлюючи здивування, що він може відчувати і думати так само, як і решта.
У карликів виникає і фіксується специфічна структура індивідуальності, що маскує їхній пригнічений стан (своєрідна захисна реакція, прагнення до комфортності, рівноваги), а іноді й агресивну установку щодо себе та інших.
Якщо ж уявити, що карлик формується в товаристві людей того ж зросту, то стане цілком очевидно, що в нього, як і в усіх, хто його оточує, формуватимуться зовсім інші риси особистості.
На рис.9 показано структуру особистості та її взаємозв'язок з оточенням.
Активність
особистості
Формування
особистості
Індивід
Від Хто є Індивід + До особистості особистість? само- особистості
свідомість
Особистість (о)
Компоненти о.
Організація о.
Ендопсихіка
Самоуправління
“Я”
Характер
Екзопсихіка
Скерованість
Можливості
Рис. 9. Структура особистості та її взаємозв’язок з оточенням
8.6. Зарубіжні теорії особистості
8.6.1. Теорія особистості за к.Роджерсом
Свою діяльність К.Роджерс розпочав як психіатр-терапевт, а власний метод терапії назвав “індирективним” (не директивним), тобто зосередженим на пацієнтові. Лікар за К.Роджерсом повинен виступати як друге “Я” клієнта і з розумінням ставитися до його внутрішнього світу.
Надалі ідея К.Роджерса про індирективну терапію переросла в психологічну теорію індирективної поведінки, тобто: спілкування здорових людей між собою також повинно бути індирективним. Кожна людина повинна поважати індивідуальну позицію іншої особистості.
Звичайно, в реальному житті багато що заважає індирективному спілкуванню людей і тому ця теорія залишила свій слід, в основному, в галузі дитячої психології.
Центральною ланкою в теорії особистості К.Роджерса є категорія самооцінки. При взаємодії дитини з дорослими та іншими дітьми у неї складається уявлення про себе.
Проте формування самооцінок не відбувається без конфлікту. Дуже часто оцінка оточуючих не відповідає самооцінці рис.10, поз.1, 2).
поз. 1 оцінка оточуючих = самооцінка себе (відповідає)
п
оз.
2 оцінка оточуючих = самооцінка
себе
(не
відповідає)
Конфлікт
Рис. 10.
Людина стоїть перед дилемою: сприйняти оцінку інших чи залишитися при своїй.
Відбувається складний процес “зважування”, який Роджерс називає “органічним оцінним процесом”. Як ілюстрацію К.Роджерс наводить такий приклад: дитина приймає або відкидає одну й ту саму їжу в залежності від її внутрішнього стану.
Вибір поки що визначається власними відчуттями дитини, а не нав’язується думкою батьків, наставників, рекламних фірм. Але потім дитина “зраджує мудрість свого організму”, підпорядковує свою поведінку системі оцінок оточуючих, щоб не втратити їхню любов.
Дитина вчиться недовірливо ставитися до власних відчуттів, бажань, коригуючи свої оцінки стосовно інших людей.
Присвоюючи не власні цінності, не вникаючи в свої внутрішні відчуття та реакції на ці образи, людина відходить далі і далі від істинної самооцінки.
Саме це протиріччя між усвідомленими, але оманливими оцінками та оцінним механізмом на неусвідомленому внутрішньому рівні, характеризує незрілу особистість, яка страждає від неможливості самоактуалізації (Роджерс уникає клінічного терміну “невроз”) (див. рис. 11).
Усвідомлена, Протиріччя Неусвідомлена
а
ле
оманлива (внутрішня)
с
амооцінка самооцінка
(з корекцією
на оточення) викликає
Неможливість самоактуалізації
(може призвести до “неврозу”)
Рис. 11.
Прагнучи зберегти “свої” цінності та обґрунтоване на них уявлення про себе, людина будує систему захисту проти небезпечного, несумісного з “Я-концепцією” досвіду.
Ліквідувати цю безодню між свідомою “Я-концепцією” та відкинутим реальним досвідом, наблизити людину до власного внутрішнього досвіду стає можливим тільки в ситуації, яка психологічно не загрожує особистості – це і мала на меті розроблена Роджерсом індирективна терапія.
В результаті формується нова, гнучка “Я-концепція”, яка не протиставлена реальному досвіду і є зорієнтованою на внутрішні оцінні процеси. Зміна поведінки особистості відбувається автоматично, як результат перебудови уявлень про себе.
Гнучкість за Роджерсом є необхідною умовою безболісного пристосування індивіда до мінливих умов життя.
Проте навіть первинні, найнеобхідніші потреби і прагнення можуть спрацьовувати у людини лише за умови, коли вони підтримані соціальними нормативами.
Звідси і з’являється теза Роджерса про значення для людини позитивної оцінки з боку суспільства і суспільної моралі. І врешті-решт людина починає потребувати схвалення і поваги інших людей навіть більше, ніж задовольняти потреби свого організму.
На грунті поваги виникає і самоповага, яка стає важливою органічною потребою індивіда.
Головна заслуга Роджерса полягає в тому, що він емпірично дослідив внутрішню психологічну структуру особистості. Його система дозволила глибше вивчити причини афективних переживань і навіть світосприйняття. Тому теорія К.Роджерса мала великий резонанс як в психології, так і в психіатрії і стимулювала розвиток досліджень по вивченню внутрішньої психологічної структури особистості.
Нижче подана узагальнена схема основних положень теорії К.Роджерса (див.рис. 12.).