4.9. Емоції Поняття, призначення та фізіологічні основи емоцій

Емоції – процеси, що відображають особистісну значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань. Вони відбивають суб’єктивне ставлення людини до світу і самої себе.

Фізіологічно емоції є своєрідним резонансом, що виникає під впливом сили збудження кори головного мозку під час опрацювання якоїсь інформації, і викликає нервово-м’язову реакцію всього організму (зміну ритму дихання і серцевої діяльності, кровопостачання, функціонування залоз).

Емоції відіграють важливі функції в житті людини:

1. мобілізаційна – забезпечують пристосування до умов нестачі інформації, готуючи людину до будь-яких випадків;

2. стабілізуюча - відволікають організм від сильного джерела збудження, дозволяють викинути зайву енергію;

3. захисна - надають додаткову перешкоду джерелу впливу;

4. інформаційна - надають інформацію, дозволяють швидко і мимовільно відреагувати на подію тощо.

Емоційне реагування людини відрізняється великою різноманітністю і може проявлятись у різних формах – емоційних станах, які різняться за силою і тривалістю прояву:

• афект – найбільш потужна емоційна реакція, що охоплює психіку в цілому, є швидко минаючою, але мало керованою (істерика, гнів, надмірне збудження, паралізуючий жах);

• власно емоції – реакції на події, що здійснюються, реальні та пригадані (радість, смуток); є більш тривалими, менш інтенсивними, більш керованими, ніж афекти.

• почуття – стійке емоційне ставлення до певних об’єктів, реальних чи уявних (кохання, симпатія, ненависть);

• настрій – емоційний стан, що зафарблює всю поведінку людини, результат почуттів і емоцій, що вона відчуває;

• стрес - специфічний тривалий емоційний стан, що викликається неочікуваними і напруженими обставинами (екзамен, втрата близької людини, неочікуване визнання в коханні тощо).

Психологи нерідко користаються поняттям фундаментальних (базових, первинних) емоцій. Емоція є фундаментальною, якщо вона має свій власний механізм виникнення (специфічний внутрішньо детермінований нервовий субстрат), виражається зовні особливими мімічними чи нервово-мімічними засобами і характеризується особливим суб’єктивним переживанням. До фундаментальних емоцій відносяться (за К.Є.Ізардом): інтерес-хвилювання, радість, горе-страждання, гнів, відраза, презирство, страх, подив, сором, провина. Кожна з базових емоцій являє собою стійке утворення, що має свою програму дії. Вважається, що механізми їхнього виникнення є природженими, хоча остаточне оформлення кожна емоція одержує в соціальному оточенні, у процесі соціального научіння.

Будучи важливим структурним елементом психічного життя людини, фундаментальні емоції в "чистому" виді існують лише нетривалий відрізок часу, оскільки їхнє виникнення супроводжується активізацією інших емоцій, з якими виникають складні емоційні комплекси – емоційні якості (тривожність, експресія, емпатія та інші).

Правило створення оптимального емоційного стану Йоркса-Додсона стверджує: “Людина не досягає успіху у своїй діяльності, якщо вона цього зовсім не хоче, або хоче цього занадто”. Наявність деякого передстартового хвилювання дозволяє мобілізувати свої сили. Надмірне ж хвилювання – заважає роботі всіх психічних процесів. Отже, управління емоціями можливо в двох напрямках: стримування небажаних емоцій і активізація бажаних.

Для управління своїми емоціями та емоціями інших людей рекомендується дотримуватись наступних правил і рекомендацій. Сила емоцій зворотно пропорційна наявності у людини інформації, тому для зняття надмірної емоційності слід максимально зібрати інформацію про ситуацію, що хвилює. В ситуаціях підсиленого хвилювання доцільно також дещо знизити мотивацію – довільно перевести свою увагу на щось інше, відволіктись від думки про значущість результату або спробувати правильно оцінити його індивідуальну значущість („А чи дійсно мені це так потрібно?”). У випадку невдачі рекомендується не витрачати сили на надмірні переживання з цього приводу, а змиритись з поразкою, визнати її, відмовитись від негайного досягнення цілі і зберегти сили для наступної спроби, а також проаналізувати причини, що призвели до такого результату і зробити висновки на майбутнє. Для заспокоєння дуже схвильованої людини не рекомендується застосовувати прямі накази чи прохання заспокоїтись, приводити логічні доводи чи ігнорувати її емоційний стан, оскільки це може сприйматись як нерозуміння її проблем. Краще надати людини “перегоріти”, виговоритись, розрядитися, а коли її збудження знизиться, тоді можна наводити аргументи. Правило Д.Карнегі говорить: “Якщо людина не впевнена в собі і, занадто хвилюючись, не може включитись до роботи, корисно попросити її допомогти вам з якого-небудь питання. Намагаючись допомогти вам, вона забуде про своє хвилювання”. Коли людина, навпаки, в апатії, втратила сенс життя – слід стимулювати її до будь-якої діяльності, навіть недоцільної, показувати їй нову перспективу, викликати вихід емоцій на поверхню, навіть через істерику, руйнування чогось. Досить швидко дозволяють досягти оптимального емоційного стану свіже повітря, прогулянка, зайняття спортом, розмова з друзями про щось приємне, релаксація (аутогенне тренування) тощо.