4.4. Сприймання
Окремі відчуття не надають нам цілісної картини світу. Поєднання окремих відчуттів забезпечує процес сприймання.
Сприймання – це психічний процес цілісного відображення предметів і явищ об’єктивного світу при їх безпосередньому впливі на організм.
Сприймання – більш суб’єктивне, ніж відчуття, залежить від попереднього досвіду людини. Воно дозволяє більш адекватно реагувати на подразники, а також компенсує недоліки окремих відчуттів.
Фізіологічно сприймання пояснюється утворенням міжаналізаторних зв’язків, участю асоціативних відділів кори головного мозку і центру мовлення. Надходження до мозку декількох сигналів від різних аналізаторів викликає одночасне збудження декількох ділянок кори, при багаторазовому повторенні таке збудження закріплюється і утворюються інтегративні нервові процеси. При цьому діяльність мозку приймає складний, аналітико-синтетичний характер.
Існують кілька критеріїв виділення видів сприймання:
за активністю: довільне сприймання - комплекс цілеспрямованих і керованих дій, усвідомлена їх локалізація на об’єкті чи окремих його властивостях; мимовільне сприймання викликається особливостями, притаманними самому об’єкту.
за особливостями об’єкту: сприймання предметів, мови (письмової й усної), музики, рухів (танець, спортивна вправа), іншої людини тощо.
за переважною роллю того чи іншого аналізатора: зорові, дотикові, нюхові, смакові та ін.
за формами явищ, що сприймаються: сприймання часу, руху, простору;
за типологічними особливостями, наприклад, домінуванням пікулі головного мозку: людині з домінуванням лівої пікулі головного мозку можуть бути притаманні аналітичний чи раціональний типи сприймання; з домінуванням правої півкулі: синтетичний чи емоційний типи сприймання.
Основними властивостями сприймання як психічного процесу є:
цілісність - створення цілісного образу об’єкта у всьому різноманітті і співвідношенні його властивостей і сторін, структурна єдність частин сприйманого (клітини зображення на екрані телевізора чи комп’ютера сприймаються нами цілісно);
предметність - можливість співвіднести сприйнятий образ із предметом чи явищем, що обумовили його виникнення. Звичайно ми не помічаємо можливої розбіжності, хоч в деяких випадках вона може бути суттєвою (наприклад, в стані дрімоти уявні образи снів можуть здаватись реальними);
усвідомленість того, що сприймається, застосовуючи наявні знання і досвід до розпізнання певного образу, його змісту, сутності, призначення, приналежності до деякої групи об’єктів тощо (кожен народ має свій набір жестів для передачі певної інформації, однак для людей віддалених країн деякі з цих жестів або зовсім нічого не значать, або можуть сприйматись неправильно);
узагальненість - віднесення одиничних об’єктів до певного класу за якоюсь загальною ознакою, об’єднання з іншими подібними об’єктами (кожного нового знайомого ми мимоволі відносимо до певного типу людей – „оптимістів” чи „песимістів”, „симпатяг” чи „буркунів”, „розумників” чи „дурнів” тощо).
константність - відносна постійність у сприйманні форми, величини чи кольору об’єкту, незалежної від змінних умов (знайому нам людину з іншою зачіскою і новому одязі ми звичайно впізнаємо; ми сприймаймо справжній розмір предмету на великій відстані, в той час як насправді він виглядає маленьким);
вибірковість – перевага у сприйманні деяких ознак чи об’єктів у порівнянні з іншими, що відбиває активність людського сприймання (при перегляді одного і того ж фільму різні люди можуть побачити і запам’ятати в ньому зовсім різні речі).
Крім властивостей, що розкривають ознаки сприймання як особливого психічного процесу, є ще група властивостей, що характеризують продуктивність сприймання. До них відносяться: обсяг сприймання - кількість об’єктів, що в змозі "схопити" і утримати у свідомості людина одноразово; швидкість сприймання - час, необхідний для адекватного (правильного і точного) сприймання об’єкту; точність - відповідність реального об’єкту сприймання та його образу, що виник у свідомості людини; повнота - ступінь охоплення усіх важливих властивостей і ознак об’єкту, що сприймався; надійність - імовірність адекватного сприймання об’єкта в заданих умовах.
У сприйманні завжди присутні два компоненти: фігура і фон: фігура – те, що безпосередньо і цілісно сприймається, фон – те, що прямо не сприймається, але є умовами сприймання (наприклад, на лекції фігурою може бути викладач та його промова, а фоном – поведінка студентів, хоч можлива і зворотна ситуація). Фігура і фон – постійно змінюються. Між ними існує контур – межа, яка дозволяє їх розрізнити. Наявність чіткого, "нерозмитого" контуру є необхідною умовою для виразного сприймання об’єкту (захисне забарвлення тварин як раз і засноване на розмитті контуру, коли фігуру стає важко виділити з фону). Вичленовування і структурування об’єктів сприймання підкоряється певним закономірностям, визначення яких є основним завданням особливого психологічного напрямку - гештальтпсихології. (закони гештальта – закони вичленовування фігури з фону). Приклади таких закономірностей: закон гарної форми - образ сприйманого об’єкта завжди прагне прийняти "гарну" (тобто закінчену, просту, упорядковану) форму; закон подібності - об’єкти, що мають якісь подібні елементи (колір, величину, форму й ін.), у сприйманні прагнуть об’єднатися в особливі групи та інші.
Активність сприймання у виділенні фігури з фону спричиняє виникнення так званих „ілюзій” – помилкового, хибного сприймання тих чи інших об’єктів чи їх властивостей. Можливі ілюзії довжини, кольору, розміру, розташування об’єктів тощо. Відомою ілюзію, наприклад, є так званий ефект Джоконди: де б ні встав спостерігач, йому здається, що очі Мони Лізи стежать за ним.
Людина має усвідомлювати те, що в деяких випадках її сприймання ілюзорне. Так, образ чайної ложки в склянці здається переломленим, але рідко кому прийде в голову, що ложка дійсно зламана. Таким чином, у даному випадку людина робить "виправлення на ілюзію". Однак в області менш звичних фактів, там, де життєвий досвід не дозволяє здійснити подібну корекцію, можуть виникати неадекватні образи сприймання.
Для управління сприйманням (своїм та інших людей) корисно знати, що образ відповідного об’єкта виникає не відразу, а проходить чотири послідовних фази: виявлення, розрізнення, ідентифікація й дізнавання. На фазі виявлення об’єкт виділяється з фону, при чому чим краще чутливість людини, тим ясніше це виділення. На фазі розрізнення здійснюється формування конкретного образу об’єкту, що сприймається. На стадії ідентифікації образ предмета, що сприймається, співвідноситься з образом ідентичного предмета, що зберігається в пам’яті і використовується як еталон об’єктів даного класу. Фаза дізнавання об’єкту здійснюється на основі узагальнення його істотних ознак, наповнення змістом, називання словом, тобто віднесення сприйнятого об’єкта до певного класу. Слабка організація сприймання на перших трьох стадіях може призвести до того, що об’єкт охарактеризується не за істотними, а за поверхневими ознаками (так часто у сприйманні людей ми оцінюємо їх за випадковими, зовнішніми ознаками, не помічаючи більш суттєвих).
Вищою формою сприймання є спостереження - цілеспрямоване сприймання, що має конкретну мету й здійснюється за певним планом. Спостереження спирається на довільну фіксацію уваги на якомусь об’єкті (факті, явищі, процесі), що вимагає значної активності, вольових зусиль, систематичності, а також осмислення сприйманих об’єктів і явищ. Людину, що досягла високого керування сприйманням, називають спостережливою.
Для розвитку спостережливості рекомендується: формувати звичку до упорядкування сприйманої інформації (сприймати її планово, цілеспрямовано, осмислено), оволодівати прийомами виділення суттєвих ознак окремих предметів, загальних ознак того чи іншого класу явищ і об’єктів, підвищувати здатність до зосередження на виконуваному виді діяльності, включати елементи цілеспрямованого й осмисленого сприймання в практичні дії.
4.5. Пам’ять
Пам’ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.
Нерідко пам’ять називають основою психічного життя людини. Дійсно, якби психіка не придбала здатність зберігати сліди прожитого, кожну конкретну мить свого існування людина проживала б у ролі немовляти. Поряд із збереженням зовнішнього життєвого досвіду, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості. Стародавні греки чітко усвідомлювали значення пам’яті, зробивши богиню пам’яті Мнемозину матір’ю дев’яти муз різних наук і мистецтв. за цією традицією, процеси пам’яті називаються часто мнемічними, а вчення про підвищення продуктивності пам’яті - мнемонікою.
Фізіологічні основи пам’яті на сьогодні вивчені ще недостатньо. В корі півкуль головного мозку залишаються сліди минулих психічних процесів. Кожен з цих процесів залишає свої “сліди” - незворотні функціональні зміни, що полегшують їх повторну дію. Такі зміни розглядають по-різному – на біохімічному рівні (електрохімічні реакції, зміни в РНК), фізіологічному (електричні і механічні зміни синапсів - точок дотику нервових кліток) і психологічні (асоціативні теорії).
Види пам’яті можна виділити за різними ознаками:
за характером психічної активності і переважаючим аналізатором: зорова - зберігає і відтворює зорові образи; слухова - забезпечує гарне запам’ятовування і точне відтворення різноманітних звуків і звукових ансамблів (мови, музики), збереження і відтворення ритмів; емоційна - пам’ять на переживання, емоції; рухова - забезпечує точне запам’ятовування, збереження і відтворення різноманітних складних рухів; мовна (словесно-логічна) - пам’ять на слова, їхні смисли і значення, а також способи організації (складання) фраз.
за характером участі свідомості і волі в процесах запам’ятовування і відтворення: мимовільне запам’ятовування та відтворення - автоматичне, без особливих зусиль з боку людини, довільне – свідоме запам’ятовування та відтворення при постановці відповідних завдань.
за часом збереження матеріалу: миттєва (іконічна) - забезпечує утримання точного і повного образу тільки що сприйнятого органами відчуттів об’єкту (тривалість - 0,1-0,5 секунд); короткочасна - забезпечує збереження інформації протягом короткого проміжку часу – від 20 секунд до 1 хвилини; оперативна пам’ять розрахована на збереження актуальної для вирішення поставленого завдання інформації протягом певного, заздалегідь заданого терміну від кількох секунд до кількох днів; довгострокова пам’ять здатна зберігати інформацію від кількох десятків секунд до хвилин, годин, днів, місяців, років протягом усього життя; генетична пам’ять кодує і зберігає інформацію у генотипі, передаючи її у спадщину; інколи окремим видом виділяють ще феноменальну пам’ять – здатність запам’ятовувати, відтворювати і зберігати будь-який час практично у незмінному вигляді дуже великий обсяг інформації;
за усвідомлення (розумінням) змісту матеріалу у пам’яті: механічна – базується на повторі матеріалу без його осмислення; смислова – ґрунтується на встановленні смислових зв’язків у матеріалі, що запам’ятовується.
Пам’ять складається з декількох дещо відмінних, однак взаємопов’язаних процесів:
запам’ятовування – приймання інформації з оточуючого світу, її запис, закріплення шляхом зв’язування з інформацією, придбаною раніше;
збереження – утримання образів, уявлень, не актуальних в даний момент;
відтворення – відбудова раніш збережених образів “по пам’яті”;
забування – зникнення з пам’яті якої-небудь інформації (звичайно тієї, що рідко використовується, є неактуальною, нецікавою для особистості).
Пам’ять людей розрізняється за рядом параметрів. До характеристик пам’яті відносять:
обсяг – найважливіша інтегральна характеристика пам’яті в цілому і окремих її процесів, що відображує кількісні показники і можливості інформації, що запам’ятовується, зберігається і відтворюється (для більшості людей нормальний обсяг короткочасної пам’яті складає 7
2
одиниць);швидкість – здатність людини в процесі запам’ятовування, зберігання і відтворення інформації досягати певної швидкості її опрацювання і використання;
точність – це характеристика пам’яті, яка показує здатність людини в процесі запам’ятовування, збереження і відтворення інформації якісно і продуктивно відображувати її основний зміст;
тривалість – характеристика пам’яті людини в цілому і її процесів, що свідчить про її здатність утримувати певний час в своїй свідомості потрібну інформацію;
готовність – одна з важливіших характеристик пам’яті, що свідчить про схильність людини і її свідомості завжди використовувати всю інформацію, що запам’яталася.
Розвиток пам’яті потребує систематичних тренувань. Недарма ж дослідження показали, що максимум розвитку пам’яті приходиться на студентські роки, коли людина систематично запам’ятовує величезну кількість інформації. В подальшому у більшості випадків обсяги інформації, що здатна запам’ятати людина, різко знижуються, фахівці рекомендують користуватися різного роду довідниками, щоденниками, органайзерами, що допомагають зберігати і отримувати необхідну інформацію. Разом з тим, ці процеси відбуваються значно повільніше в тих людей, хто з раннього віку тренував свою пам’ять і продовжує це робити і в дорослому віці.
Для кожного процесу пам’яті існує ряд специфічних прийомів, що дозволяють у цілому підвищити ефективність збереження інформації і користування нею. Найбільш відомі прийоми організації процесу запам’ятовування інформації:
повторення: підкріплення не пізніше, ніж через 40-50 хв. після вивчення і подальше періодичне відтворення у різних формах (механічного відтворення, переказу, переформулювання);
розбиття складної інформації на структурні одиниці, порції, логічно пов’язані поміж собою і їх засвоєння в межах одного заняття, без тривалої перерви;
довільне запам’ятовування через вольові зусилля: чітке завдання щось запам’ятати, нагадування про різні переваги запам’ятовування (штучне підвищення цінності), встановлення часового контексту запам’ятовування (розрахунок на триваліше запам’ятовування, як правило, забезпечує його міцність);
досягання повного і глибокого розуміння матеріалу, логіки його побудови через упорядкування засвоюваного матеріалу, виділення і запам’ятовування суттєвого, не перевантажуючи пам’ять другорядними деталями;
досягнення мимовільного запам’ятовування через емоційне забарвлення матеріалу - виказування деякої незгоди з інформацією, подиву, задоволення;
привнесення штучних зв’язків у нелогічний матеріал, який важко запам’ятати (іноземні слова, номери телефонів, важковимовні поняття та інш.) через спеціальні прийоми запам’ятовування - мнемотехніку.
Приклади мнемотехнічних прийомів: метод словесних посередників, розбиття на групи, запам’ятовування опорних слів, дат і т.п.