Рекомендована література

1. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций.- М.: Че Ро, 1996. - 336 с.

2. Лурия А.Р. Эволюционное введение в спихологию: Материалы курса лекций по общей психологии. - Тарту, 1976. - 127 с.

3. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студентов высших пед. учеб. заведений. В 3 кн. - 4-е изд. - М.: Гуманит. изд. центр Владос, 2000. - 640 с.

4. Хомская Е.Д. Нейропсихология: Учебн. для студ. вузов, обуч.спец. "Психология". - М.: Изд-во ун-та, 1987. - 288 с.

5. Загальна психологія: Навч.посібник: 3=14 / За ред.Скрипченко О., Долинська Л. та ін., К.: «А.П.Н.», 2002. - С. 87.

4. Психічні процеси

4.1. Поняття і класифікація психічних процесів людини.

4.2. Увага (поняття, природа, види, зовнішні ознаки, індивідуальні властивості, управління).

4.3. Відчуття (сутність, класифікація, органи відчуттів та аналізатори, індивідуальні властивості, розвиток).

4.4. Сприймання (поняття, фізіологічні основи, види, властивості, закономірності, ілюзії, управління сприйманням).

4.5. Пам’ять (поняття, фізіологічні основи, види, процеси, характеристики, розвиток).

4.6. Мислення (поняття, фізіологічні основи, форми, розумові операції, види, характеристики, стимулювання розумової активності).

4.7. Уява (поняття, фізіологічні основи, види, прийоми створення образів уяви, індивідуальні властивості, розвиток).

4.8. Мовлення (поняття, відмінності між мовою і мовленням, фізіологічні передумови, функції, види, індивідуальні особливості, розвиток).

4.9. Емоції (поняття, фізіологічні основи, функції, форми, фундаментальні емоції, управління).

4.10. Воля (поняття, фізіологічні основи, функції волі, види та етапи вольових дій, вольові якості особистості та їх розвиток).

4.1. Поняття і класифікація психічних процесів людини

Психічні процеси – це динамічні, швидкозмінні психічні явища, що складають основу пізнавальної і практичної діяльності. Вивчення психічних процесів дозволяє ставитесь до їх реалізації більш свідомо, сприяти їх більшій ефективності, тобто отриманню необхідних результатів з мінімумом витрат.

Будь-який прояв психіки має процесуальний характер. Однак найчастіше розглядаються так звані пізнавальні процеси – ті, що пов’язані з відображенням у психіці оточуючого світу, прийманням і опрацюванням інформації про оточуюче середовище. Основні пізнавальні процеси - увага, відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява.

Крім пізнавальних процесів розглядають також емоційні і вольові процеси.

Емоційні процеси (область почуттів) – це різні переживання людиною свого ставлення до того, що вона сприймає, уявляє, про що вона мислить і що робить; переживання приємного та неприємного, задоволення чи невдоволення. Емоції більш пов’язані з підсвідомістю людини, її потребами.

Вольові процеси – вищі прояви психічної активності, тієї активності, що відбувається за нашим наміром (у зв’язку з поставленою метою), за допомогою свідомих зусиль.

4.2. Увага

Навколишнє середовище постійно впливає на органи відчуття людини. Уявіть собі, що було б, якщо наша психіка відображувала все, що відбувається навколо нас. Мозок не зміг би розібратись у хаосі вражень. І ні одну справу ми не змогли б довести до звершення, оскільки постійно б відволікалися на різноманітні подразники.

Психічне явище, що забезпечує вибір з оточуючого середовища значущих для людини сигналів і відкидає з сфери психічного аналізу все неактуальне в даний момент, називається увагою. Отже, увага – це спрямованість і сконцентрованість свідомості людини на певних об’єктах при одночасному відволіканні від інших.

Увагу найчастіше вважають не психічним процесом, а формою організації психічної діяльності, оскільки вона не має чіткого продукту і відповідної ділянки головного мозку, що відповідала б саме за уважність.

Природу уваги пояснюють щонайменше трьома фізіологічними чинниками: дія ретикулярної формації, що підвищує збудженість кори головного мозку стосовно важливих подразників, і забезпечує, як результат, посилення його сприймання, дія нейронів уваги – клітини-детектори новизни, які можна зустріти практично по всій поверхні і в деяких внутрішніх структурах головного мозку, домінанти – осередки оптимального збудження у корі головного мозку, які виникають у відповідь на важливі зовнішні та внутрішні подразники, характеризуються легкістю утворення тимчасових зв’язків. Однак виникнення домінанти викликає одночасно і гальмування в сусідніх ділянках кори, блокує інші реакції організму, підпорядковуючі їх основній діяльності. Об’єкти, імпульси, що надходять до зони оптимального збудження, відображаються у свідомості людини. Людина діє свідомо. Інші об’єкти залишаються поза межами уваги, дії в цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі (підсвідомо).

Виділяють кілька видів уваги. Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну і післядовільну.

• Мимовільна увага привертається незалежно від свідомості людини, рефлекторно, дією якогось сильного, контрастного або нового, неочікуваного подразника, а також об’єкта, здатного задовольнити актуальні потреби.

• Довільна увага привертається свідомою концентрацією самої людини на об’єкті за допомогою вольових зусиль.

• Післядовільна увага – виникає як правило після того, як людина тривалий час довільно зосереджувалася на певному об’єкті (наприклад, напевно вам знайома така ситуація: спочатку вам важко зосередитись на вивченні важкого матеріалу, але поступово ви „втягуєтесь”, все більше зосереджуєтесь на цій роботі і надалі вас вже важко відволікти від неї). Післядовільна увага сполучає у собі переваги обох попередніх форм: для неї характерне збереження досягання мети й одночасно слабка потреба у вольових зусиллях для утримання діяльності на необхідному рівні активності. Вона характеризується тривалою високою зосередженістю, найбільш високою інтенсивністю і результативністю праці, максимальною продуктивністю. Однак для виникнення післядовільної уваги має пройти деякий час свідомого зосередження.

Увага найчастіше супроводжується рядом зовнішніх ознак. Людина, що зосереджена на певному об’єкті, оптимально розташована по відношенню до нього, зайві рухи відсутні. При чому слід розрізняти увагу зовнішню (до оточення) і внутрішню (до свого внутрішнього світу). Замислена людина як би усунута від зовнішнього світу, вона має несконцентрований погляд, її тіло розслаблене. Інколи заглибленість у свої почуття, спогади, думки супроводжується скороченими зовнішніми діями (ворушінням губами, промовою вголос окремих слів, жестикуляцією, мимовільним малюванням, здійсненням ритмічних рухів, погойдування ногою, чи притулюванням очей). Увага ж зовнішня проявляється у гальмуванні зайвих рухів, спрямованості на об’єкт уваги (голова повернута так, щоб було зручно бачити, чути).

Увага різних людей може суттєво відрізнятись. До індивідуальних властивостей уваги відносять:

• Стійкість уваги - тривалість утримання активної уваги на певному предметі чи діяльності. Показник стійкості - ясне, виразне сприймання об’єкта уваги і висока продуктивність діяльності протягом тривалого періоду.

• Концентрація уваги - інтенсивність, зосередженість уваги, її спрямованість на конкретний об’єкт. Примітно те, що з якою інтенсивністю увага звернена на даний об’єкт, з такою же інтенсивністю вона відвернена і від всіх інших. На цьому заснована така властивість уваги, як її завадостійкість - властивість, що виключає відволікання даної людини від основної діяльності в умовах дії побічних подразників. Сконцентрувати увагу легше на меншої кількості предметів, на структурованому об’єкті, на динамічному об’єкті.

• Переключення уваги - це навмисний перенос свідомості з одного об’єкта на іншій. Саме усвідомленість відрізняє переключення від відволікання. В основі переключення лежить угасання наявного осередку збудження і формування нового. Тому здатність людини до переключення уваги залежить від рухливості нервових процесів, від якої залежить темп зміни збудження і гальмування. Інертність нервової системи приводить до так званого застрягання - зафіксованості уваги на якомусь одному об’єкті (у тому числі власних думках, переживаннях), нездатності відключитися від нього. Тому при необхідності переключення з одного об’єкту на інший доцільно застосовувати самоконтроль. Також слід знати про умови, що сприяють переключенню уваги: інтерес до нової діяльності, вміння своєчасне зорієнтуватися в обстановці, відрізнити головне від другорядного, знання про те, що має бути зміна виду діяльності, знання вимог до розподілу уваги в майбутній діяльності, важкість майбутньої роботи.

• Обсяг уваги - кількість об’єктів, що одночасно сприймаються з достатньою ясністю (одномоментно "схоплюються" свідомістю). Обсяг уваги дорослої людини звичайно складає 5-7 об’єктів. Примітно, що цей обсяг зберігається, якщо замінити прості об’єкти складними.

• Розподіл уваги - можливість одночасного виконання двох і більш видів діяльності чи окремих дій. Розподіл уваги ефективніший за таких умов: поєднання нескладних видів діяльностей, одноманітних видів діяльностей (тільки розумової або тільки рухової), автоматизація хоча б однієї з одночасно здійснюваних діяльностей.

Управління увагою може здійснюватись у двох напрямках: як забезпечення уважності інших людей (при розмові, викладанні, управлінській діяльності тощо), забезпечення і розвиток власної уважності.

Для привертання мимовільної уваги інших людей слід використовувати засоби мобілізації на початку розмови (вітання, вимога уважності, цікавий початок, неочікувана дія, тощо). Для збереження уважності своєї та інших людей при опрацюванні інформації рекомендується забезпечувати її різноманітність, насиченість, постійно її чергувати і дозувати, забезпечувати послідовність в опрацюванні, запобігати монотонності, стандартності, стереотипності операцій, що виконуються (і рухових, і інтелектуальних). При одноманітній роботі рекомендується попереджати стомлення від монотонії, наприклад, періодично на короткий час переключати роботу аналізаторів (слухової інформації на зорову), змінювати темп роботи, використовувати гумор для зняття втоми. При усних повідомленнях слід забезпечувати інтенсивність сигналу (застосовувати фактори “новизни”, “неочікуваності”: ефектна розповідь, парадоксальний випадок, суперечливе ствердження); інтонаційно виділяти найсуттєвіші аспекти повідомлення (підвищувати чи понижувати голосність, застосовувати паузи, уповільнювати темп промови, застосовувати повтори), привертати увагу гучними звуками (голосне звертання до слухачів, стук ручкою по парті з наступним проханням уваги, хлопок у долоні, голосне зачинення двері та інше); пересуватись по аудиторії, використовувати актуалізуючі слова («Послухайте!», «Це цікаво!», «Запишіть, будь ласка!») і т.д.

Підтримці стійкої довільної уваги сприяє ряд умов: позитивне ставлення до здійснюваної діяльності - якщо не на рівні інтересу чи позитивних емоцій, те хоча б на основі усвідомлення почуття боргу і відповідальності. виразне розуміння поставлених задач у конкретній діяльності, наявність певних звичок, підключення до виконуваної діяльності непрямих, опосередкованих інтересів, організація навколишнього середовища, створення сприятливих або щонайменше неускладнюючих роботу умов тощо. Рекомендується використовувати спеціальні прийоми самонавіювання, шукати хоч би який сенс у безглуздих (з вашої точки зору), але необхідних діях, не починати роботи, якщо ви не усвідомлюєте чітко мети її виконання.

Увага відноситься до числа пізнавальних процесів, що піддаються тренуванню і розвитку. Шляхом використання спеціальних вправ, описаних в літературі, можна значно розширити свої можливості.