73. Корпоративне управління в банківських установах.

Корпоративне управління — це система відносин, яка включає взаємини між керівництвом банку, радою директорів, акціонерами й іншими зацікавленими сторонами, контроль за діяльністю банку, процеси визначення цілей компанії і засобів їх досягнення, створення механізмів зацікавленості ради директорів та керівництва у досягненні поставлених цілей. У банку виокремлюють внутрішню і зовнішню підсистеми корпоративного управління. Внутрішня підсистема складається з власне органів управління самого банку, а зовнішня підсистема складається з чотирьох груп, так званих «зацікавлених сторін», а саме: клієнтів і постачальників; регулятивних органів; інвесторів; суб’єктів, що впливають на репутацію банку. Найбільш впливовим групами є клієнти і регулятивні органи, наявність яких й визначає специфіку банківської галузі й поведінку регулятора банків. Моделі корпоративного управління можна розділити на три категорії відповідно до окремих ознак класифікації: 1.за ступенем концентрації власності (інсайдерська і аутсайдерська); 2.за функціональним призначенням ради директорів (англо-саксонська, континентальна і японська); 3.за структурою спостережних і виконавчих органів корпоративного управління (унітарна модель і модель подвійних рад).

Згідно інсайдерської моделі корпоративного управління, структура власності має високий ступінь концентрації, тобто акціонерами корпорації є невелика кількість власників. Аутсайдерська модель корпоративного управління ґрунтується на непрямому регулюванні зі сторони незалежних членів ради директорів, товарних і фондових ринків. Аутсайдерська система управління передбачає досить велику розпорошеність акціонерного капіталу в руках значної кількості осіб. Фактором розвитку корпоративного управління в США є забезпечення незалежності у розробці, прийнятті та контролі за виконанням відповідних стратегічних рішень радою директорів. Роль незалежних директорів та комітетів ради директорів є визначальною для належної організації корпоративного управління в корпораціях США. Основними рисами німецької системи корпоративного управління, на відміну від американської (англо-саксонської), є взаємна участь в акціонерному капіталі, домінування комерційних банків на ринку корпоративного контролю й участь трудового колективу в корпоративному управлінні, закріплене на законодавчому рівні. Японська школа корпоративного управління характеризується високою питомою вагою банків і різних корпорацій у складі акціонерів, що відповідає німецькій практиці корпоративного управління. Ради директорів японських банків складаються переважно з “внутрішніх” учасників. В межах системи загального права, поширеної у США, Великобританії та інших країнах діяльністю корпорації керує унітарна рада директорів. Закони майже не диференціюють розподіл функцій між виконавчими директорами, тобто директорами, які є одночасно і менеджерами корпорації і незалежними директорами, запрошеними особами, які не мають інтересів у корпорації, а здебільшого визначають відповідальність ради в цілому за справи корпорації.. Рада директорів німецької корпорації складається з двох органів: спостережної ради, що складається з не виконавчих директорів і виконавчої ради (правління), що складається з менеджменту корпорації.