43. Призначення та створення центральних банків.

У ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце, він є ключовою ланкою, ядром грошової і банківської систем. У різних країнах цей банк називається по-різному із застосуванням таких означень, крім центрального, як національний, державний, резервний, або має скорочену назву — Банк Японії, Банк Франції.

Центральні банки у їх сучасному розумінні були створені у ХХ ст., що пов’язано з процесом демонетизації золота.

Призначення центрального банку і його специфічне місце в банківській системі обумовлюють основні напрями діяльності банку. Центральний банк є:

• емісійним центром готівкового обороту

• банком банків;

• органом банківського регулювання та нагляду;

• банкіром і фінансовим агентом уряду;

• провідником монетарної політики.

Створення ЦБ відбувалося 2 шляхами:

1. Еволюційний – становище емісійного банку в ролі ЦБ змінювалось поступово в міру того як він брав на себе виконання нових функцій.

2. Директивний – створення ЦБ на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування.

Виділяють 3 стадії розвитку ЦБ:

1. ЦБ почали функціонувати як банки уряду, оскільки уряди домінували при визначенні їх завдань та безпосередньо політики.

2. ЦБ перестають бути комерційними підприємствами та переходять до вирішення проблем забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи.

3. Вони поступово отримують автономію від уряду та здобувають незалежність при визначення завдань та виборі інструментів їх досягнення.

Напрями розвитку ЦБ:

1. Співробітництво цб на міждержавному рівні

• Створення банку міждержавних розрахунків, засновниками якого стали ЦБ розвинутих країн, з метою сприяння співробітництва, полегшення співпраці в проведенні міжнародних розрахунків

• Створення комітету з банківського регулювання та нагляду(Базельський комітет), метою діяльності якого є розроблення принципів ефективного банківського нагляду за ЦБ та рекомендацій ЦБ щодо проведення аналізу банківських ризиків та критеріїв їх оцінки.

2. Співпраці цб з міжнародними валютно-кредитними та фінансовими організаціями.

3. Співпраця наднаціональних цб, тобто певних груп країн(єцб)

43. Статус та форми функціонування центрального банку.

Статус ЦБ є відображенням тих процесів, які відбуваються в економіці країни, рівня розвитку її політичних інститутів, демократичних традицій та економічної культури.

Основне призначення ЦБ це забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери.

Правовий статус ЦБ розуміють роль та місце в системі інших державних органів, які закріплені на конституційному і законодавчому рівні.

Основні положення, що визначають статус ЦБ: Порядок визначення основних завдань ЦБ; Характер взаємовідносин ЦБ з іншими органами державної влади; Рівень економічної незалежності;Призначення керівництва ЦБ

Завдання ЦБ:Забезпечення стабільності національної грошової одиниці і таким чином сприяння стабільному економічному зростання.Сприяння економічному розвитку банківської системи, її стабільностіЗабезпечення безперервного та ефективного функціонування платіжної системи країни.

За характером власності ЦБ можна поділити на 3 види: Державні – 100% капіталу належить державі (Франція, ВБ, Німеччина, Іспанія, Україна)Акціонерні – капітал належить комерційним банкам чи іншим фінансовим установам (США, Італія)Змішані – держава лише частково володіє капіталом ЦБ.

Є 2 форми незалежності ЦБ від уряду: Політична – самостійність у встановленні цільових орієнтирів грошової маси. Економічна – самостійність у виборі інструментів грошово-кредитної політики.

Фактори, що визначають незалежність ЦБ: Незалежність органів управління ЦБ; Незалежність від уряду; Формування цілей та їх законодавча регламентація; Умови фінансування Центральним банком дефіциту Держ. Бюджету;Юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін до статуту ЦБ чи закону.

Напрями діяльності ЦБ: