6. Розвиток капіталістичної банківської справи.

Із розвитком капіталізму зростає потреба в установах, що здійснювали посередництво у кредитних та платіжних операціях. В даний період банківські установи акумулювали вільні грошові кошти та надавали у кредит на різні терміни, також здійснювали розрахунки між підприємствами. В даний період в банківській системі таких країн як Англія, Франція, Італія, Японія основна частина банківського капіталу була зосереджена в декількох великих банках, що утворювали монополію.

Роль державних банків у банківській системі зростає після світової економічної кризи. капіталістичні держави використовували банківський кредит у своїх спробах регулювання та стимулювання економіки країни.

у 20ст. як державні так приватні банки стали важливим джерелом фінансування урядів зокрема у військових витратах. Загалом банківська система при капіталізмі мала універсальні комерційні банки в яких поєднувався державний та приватний капітал. Також банківська система характеризується багаторівневістю та жорсткою конкуренцією серед комерційних банків, а також частиною іноземних банків, які здійснюють свою діяльність в одному законодавчому середовищі.

7. Банківська система при соціалізмі.

Банківська система при соціалізмі відрізнялася від попередніх періодів єдиним емісійно-касовим, кредитним та розрахунковим центром, який був представлений державний ощадним банком. Державний банк виконував функції сучасних комерційних банків та функції центрального банку. Окрім державного банку функціонували:

1. Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень(будівельний банк)він акумулював спеціально виділені господарськими організаціями та будівельними компаніями кошти для виконання державного плану капітального будівництва;

2. Банк зовнішньої торгівлі (Зовнішторгбанк), який здійснював кредитування зовнішньої торгівлі, проводив валютні операції, розрахунки за експортно-імпортні операції;

з 1987р. почала проводитись реформа у банківській системі, зокрема було виділено декілька спеціалізованих державних банків, що закріпили за певними галузями економіки та повинні були їх фінансувати, створили 2-й рівень недержавних комерційних банків. Основними недоліками банківської системи у період існування Радянського Союзу були:

1. виконання банками функцій державного бюджету а саме списання боргів підприємствам особливо с/г.

2. Багато чисельні кредитні операції усіх сфер господарювання ;

3. неконтрольована емісія кредитних та паперових грошей;

4. незначний контроль за діяльністю галузей, щодо виконання кредитних зобовязань;

5. низький рівень відсоткових ставок за депозитами;

6. державний монополізм банківського сектору, тобто відсутність альтернативних установ для клієнтів щодо отримання банківських послуг.

8. Історія розвитку банківської діяльності в Україні

В Україні банківська діяльність розпочалася в середині XVIII ст., її розвиток відбувався водночас із становленням банківської системи Росії.

У 1781 р. в Ніжині, Харкові з'явились перші банківські контори. Наприкінці XVIII ст. у Києві було створено Громадську комісію, котра на правах банку приймала вклади та здійснювала кредитування. З 1810 р. в Україні почали з'являтися банки, засновані органами місцевого самоврядування або меценатами.

Перші приватні кредитні установи виникають у 30-х рр. XIX ст. їх засновники – відомі купці та промисловці. Поява таких банків пояснювалася неспроможністю державних установ задовольнити потреби всіх бажаючих в отриманні позик.

У 1862 р. було видано перший нормативно-правовий акт, який законодавчо врегулював діяльність банківських установ. Згідно з цим документом банк мав право приймати вклади під відсотки; надавати позики під заставу цінних паперів; видавати депозитні квитанції на певні суми; здійснювати операції з обліку векселів та цінних паперів.У 60-70-х рр. XIX ст. в Україні створюється декілька великих комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення. З'явилися акціонерні товариства, які здійснювали ломбардні операції. З 1884 р. набув чинності Закон щодо функціонування, порядку створення та ліквідації банківських установ. На підставі цього закону було визначено структуру банківської системи, яку складали державні банки (Державний банк, земельні банки (дворянський, селянський); приватні банківські установи (акціонерні комерційні банки, кредитні спілки); громадські банківські установи (місцеві банки, місцеві ломбарди).

На початку XX ст. Київ займав помітне місце у кредитно-банківській системі Російської імперії. Тут налічувалося 10 філій великих загальноімперських банків, 10 банківських контор і 5 власне київських банків.

В 1930-1932 рр. відбулася кредитна реформа, яка мала на меті перетворити банки в органи “контролю рублем” за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, засновані на недержавній формі власності, було ліквідовано або перетворено. Виникла система державних банків, яка включала Держбанк СРСР та спецбанки.

У 1988-1990 рр. здійснено спробу державного реформування банківської системи СРСР.В 1991 р. відбувалося створення нових банків, що залучали значний приватний капітал. В Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків.

Протягом 1994 — 1996 рр. НБУ встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Підтвердж,цього факту служить грошова реформа, що була успішно провед восени 1996 р. У 1998 році в Україні була фінансово-економічна криза, в результаті якої комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку.У 2000 р. Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України "Про банки та банківську діяльність", яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.З 2006 р. банки в Україні можуть створюватися лише у формі акціонерних товариств і кооперативних банків.У 2008-2009 рр. відбулась фінансово-економічна криза, яка негативно позначилась на діяльності ряду провідних комерційних банків України.У серпні 2012 року було прийнято постанову про збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами населення в разі ліквідації банку з 150 до 200 тис. гривень. Таке рішення було прийнято з метою подальшого зміцнення довіри населення до банків і підвищення рівня захищеності більшості вкладників.