3. Розвиток банківської діяльності у Стародавній Греції.

У стародавній Греції банкірів називали трапезитами, більшість із них за походженням були іноземцями та рабами вільновідпущениками, які згодом ставали громадянами. характерною особливістю ведення банківських операцій в даний період був низький розвиток їхнього юридичного оформлення.

Трапезити здійснювали:

- обмін монет;

- приймали вклади;

- проводили безготівкові розрахунки;

- надавали кредит під заставу рухомого та нерухомого майна 10-20%;

Держава не втручалася у діяльність трапезитів, не регулювала розмір відсоткових ставок та не користувалася послугами приватних банкірів.

Державними банками були храми де здійснювались:

- залучення вкладів;

- надання довгострокових кредитів;

- проведення операцій з державними коштами;

4. Банківська справа у Стародавньому Римі.

Стародавній Рим запозичив банківську справу з Греції. в даний період банкіри:

1. обмінювали та перевіряли кошти;

2. приймали вклади;

3. надавали кредит;

4. проводили безготівкові розрахунки;

Даний період держава активно втручається у діяльність приватних банкірів. в стародавньому Римі операції та інші грошові розрахунки здійснювались менсаріями. Вони отримували кошти на зберігання які використовувались для видачі кредитів під заставу рухомого та нерухомого майна, а також морських вантажів.

Римські громадяни не зберігали свої гроші вдома а віддавали банкірові, який записував їх в книгах і зобов’язувався здійснювати виплати на вимогу платника. в дану книгу записувались усі внески клієнтів,яким відводилась окрема сторінка із зазначенням імені вкладника, року та на відкриття рахунку. Кожна сторінка була розділена на 2 частини, що відповідно відображало надходження коштів від клієнта та здійснювані ними витрати. Із розвитком грошової системи банкірами Риму почали здійснюватись нові види зокрема організація аукціонів, ведення справ пов’язаних з отриманням спадщини, розподілом майна, посередництвом у торговельних угодах.

Характерними ознаками ведення банківництва у стародавньому Римі були високий рівень організації діловодства та детальна правова регламентація банківських операцій. Римським банкірам приписують ведення в економічну науку поняття дебет та кредит а також використання прибутково видаткових книг.

5. Основні етапи розвитку банківської діяльності.

Початок банківської діяльності пов'язаний із діяльність так званих міняйл у середньовічній Італії. Слово банк визначається як «лавка міняйли» або «його стіл»

Перший банк що виконував функцію сучасного комерційного банку і був складовою банківської системи виник в Італії в 1407р. в місті Генуї і мав назву Банк святого Георгія. У 1664р. був створений перший у світі центральний банк в Англії який отримав назву Банк Англії. з другої половини 17ст. в Англії набули широкого розповсюдження банкноти.

В кінці епохи відродження (13-16ст) основна частка банківських послуг припадала на відносно заможних клієнтів, що в свою чергу сприяло послабленню церковної протидії банківської діяльності. Розширення торговельних центрів та виробництва сприяло утворенню банкірських домів, що виникли у 16-17ст. в Європі зокрема в Нідерландах, Німеччині та пвн. Італії. Особливе місце належало спеціалізованим банківським установам, які отримали назву жиробанки, що створювались купівельницькими гільдіями з метою здійснення безготівкових розрахунків між іншими клієнтами. Зокрема у 1609 році засновано вкладно-розмінний банк в Амстердамі, в 1619 подібний до нього банк у Гамбурзі.

Жиробанки приймали вклади в монетах чи в зливках, дорогоцінних металів та здійснювали розрахунки згідно наказів отриманих від власників коштів. Однак банк самостійно встановлював власні одиниці розрахунку виходячи із ваги чистого золота, що в умовах постійного зниження вагового вмісту підвищувало попит на банківські гроші.