Топографічна анатомія ходу очеревини в порожнині тазу у чоловіків і жінок.

Очеревинний відділ таза (cavum pelvis peritoneale) фактично є нижнім поверхом

черевної порожнини, де розміщуються органи або частини органів, вкриті очереви-

ною (пряма кишка, матка, верхня та задньо-бічні стінки сечового міхура).

У порожнині чоловічого таза очеревина переходить з передньобокової стінки живота на передню

стінку сечового міхура, утворюючи поперечну перехідну складку, вкриває верхню,

задню та частину бічних стінок сечового міхура, верхню частину сім'яних пухирців

і переходить на передню стінку прямої кишки. Між сечовим міхуром і прямою киш-

кою формується прямокишково-міхурова заглибина (мал. 281; див. кольорову вклей-

ку). З боків вона обмежена прямокишково-міхуровими складками очеревини, що в

передньозадньому напрямку йдуть від сечового міхура до прямої кишки. У прямо-

кишково-міхуровій заглибині можуть розміщуватися частина петель тонкої кишки

та сигмоподібна ободова кишка.

У жінок очеревина переходить із сечового міхура на дно матки, ззаду — на всю

кишкову поверхню матки, верхню частину піхви (1—2 см) та на передню стінку

прямої кишки. Таким чином, у порожнині жіночого таза утворюються дві заглиби-

ни: міхурово-маткова (excavatio vesicouterina) і прямокишково-маткова (excavatio

rectouterina; мал. 282; див. кольорову вклейку). Переходячи з матки на пряму киш-

ку, очеревина утворює дві бічні складки (plicae rectouterinae), які простягаються в

передньозадньому напрямку, досягаючи крижової кістки, і містять матково-крижові

зв'язки. У міхурово-матковій заглибині може розміщуватися великий чепець, у пря-

мокишково-матковій — петлі тонкої кишки, сигмоподібна кишка. Це — місце на-

копичення патологічної рідини в разі травм, порушеної позаматкової вагітності,

запалення очеревини

Методи обробки шкіри, м'язів, судин і нервів, кістки і окістя при ампутаціях кінцівок. Порочна кукса і причини її утворення.

Існує два підходи до проведення

ампутації: під джгутом і без джгута. У першому випадку накладання джгута запобігає

виникненню кровотечі, особливо під час розрізання магістральних судин. Другий

варіант виконання операції дає змогу визначити кровоточивість тканин, а відповід-

но і їх життєздатність, що особливо важливо під час ампутації при судинних захво-

рюваннях або інфекційних ураженнях.

Довжину шкірного клаптя визначають з урахуванням діаметра кінцівки на рівні

її ампутації. Для цього за допомогою сантиметрової смужки вимірюють окружність

кінцівки, яка перевищує величину її діаметра в 3 рази. За одноклаптевого способу

ампутації довжина шкірного клаптя має перевищувати діаметр сегмента кінцівки на

20 %, Що зумовлено властивістю шкіри скорочуватися. За двоклаптевого способу

сума довжини обох клаптів має дорівнювати тій самій величині. Зазвичай один із

клаптів довший і становить 2/3 діаметра кінцівки, що дає змогу змістити рубець на

неробочу поверхню кукси.

Пересіченім м'язів проводять дистальніше рівня кісткового опилу. М'язи-анта-

гоністи зшивають (міодез) між собою. Це забезпечує високу функціональну здат-

ність кукси.

Нерви пересікають одним рухом надзвичайно гострого леза перпендикулярно їх

поздовжній осі. Попередньо нерви обережно проксимально виділяють, а після

розрізання їх куксу заглиблюють у тканини на відстані кількох сантиметрів від по-

верхні кукси кінцівки. Завдяки таким технічним прийомам вдається запобігти утво каузалгії або гіперестезії.

Оброблення кісткової кукси. Розрізняють окісний, безокісний і кістково-плас-

тичний способи оброблення кістки.

Окісний спосіб передбачає циркулярне розсічення окістя дистальніше рівня опи-

лу кістки. Окістя відшаровують у проксимальному напрямку. Після перепилювання

кістки утворюється його надлишок завдовжки 3—4 см, яким прикривають опил.

Безокісний спосіб полягає в циркулярному пересіченні окістя та відшаруванні

його у зворотному, дистальному напрямку. Кістку перепилюють на такому рівні,

щоб залишився оголеним від окістя кінець кукси на протязі 2—4 мм. Зазначений

спосіб оброблення кісткової кукси запобігає розростанню осифікатів навколо кіст-

кового опилу, які спричинюють захворювання кукси.

Кістково-пластичний спосіб передбачає переміщення фрагмента кістки із сусід-

ньої ділянки або кісткового трансплантата із віддаленої ділянки для укриття кістко-

вого опилу. Це дає змогу збільшити опорну поверхню кісткового опилу та поліпши-

ти опороздатність кукси.

Пріоритет у розробленні цього способу ампутації належить М.І. Пирогову, який

використав горб п'яткової кістки для закриття опилу великогомілкової кістки.

"Порочний" кукса (непридатна для протезування, хвороблива) формується внаслідок вторинного загоєння рани з утворенням грубих рубців, нерідко спаяних з підлеглими тканинами. До цього ж веде здавлення рубцями нервів, освіта невром на кінцях пересічених нервів. При неправильно виготовленому протезі або неправильному користуванні ним на культі можуть утворитися потертості, попрілості, фолікуліт, піодермія, трофічні виразки, "Намін", підвищена атрофія тканин кукси і т. д. Профілактика цих станів полягає в дотриманні гіг. правил, забезпеченні правильного догляду за куксою і приймальні гільзою протеза. У дітей необхідно враховувати постійне зростання кукси та своєчасно міняти протез кінцівки.

31)