Теми практичних занять

1-й модуль. Право людини на соціальний захист і юридичний механізм його забезпечення

Заняття 1. Тема 1. Право людини на соціальний захист та його

державні гарантії в Україні

Тема 2. Право соціального захисту як галузь національного

права.

2-й модуль. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Заняття 2. Тема 7. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

на випадок безробіття.

Заняття 3. Тема 9. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

від нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання.

3-й модуль. Пенсійне страхування та пенсійне забезпечення

Заняття 4. Теми 9 і 10. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування

та державне пенсійне забезпечення.

Заняття 5. Тема 11. Недержавне пенсійне забезпечення.

4-й модуль. Державна соціальна та медична допомога

Заняття 6. Тема 12. Державна допомога сім’ям з дітьми.

Заняття 7. Тема 15. Соціальні пільги і соціальний захист окремих категорій населення.

5-й модуль. Міжнародне і зарубіжне право соціального захисту

Заняття 8. Тема 17. Міжнародне право соціального захисту.

3. Загальні методичні поради щодо вивчення дисципліни

Предметом навчальної дисципліни «Право соціального захисту» є система знань про право соціального захисту як галузь національного права, за допомогою якої забезпечується здійснення конституційного права громадян України на соціальний захист. Поряд із тим, навчальна дисципліна вивчає міжнародне та зарубіжне право соціального захисту.

Системи соціального захисту населення є обов’язковою складовою будь-якої сучасної держави, тим більше держав з соціально-орієнтованою ринковою економікою. У кожній державі функціонує розгалужене національне законодавство, що регулює відносини у сфері соціального захисту. Ціллю правового регулювання є забезпечення права людини на соціальний захист, яке визнано міжнародними правовими актами в якості основного права людини.

Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46). Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим Конституція проголосила й інші права окремих категорій населення на соціальний захист: право на соціальне житло, яке надається для громадян, які потребують соціального захисту, державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло (ст. 48); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на охорону державою сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання та виховання (ст. 52); право на соціальний захист громадян України, які перебувають на службі Збройних Сил України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17).

Слід окремо пояснити, що за міжнародними правовими актами право на медичну допомогу включено в склад соціального захисту. Зокрема, медична допомога названа першою серед інших соціальних виплат у Конвенції МОП № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, у Європейському кодексі соціального забезпечення; право на соціальну і медичну допомогу передбачено у ст. 13 Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Конституційні положення знайшли свою конкретизацію та доповнення у законах та підзаконних нормативно-правових актах України.

Право людини на соціальний захист – це гарантовані державою і передбачені законодавством певні можливості людини отримати від держави, а також інших суб’єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку передбаченому законодавством, а також договором матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків.

В основі системи соціального захисту лежить категорія соціального ризику. Відповідно до міжнародних нормативних актів і зарубіжної юридичної практики до соціальних ризиків, які є підставою для надання соціального захисту особі з боку держави, належать: тимчасова або тривала непрацездатність, трудове каліцтво, інвалідність, вдівство (втрата годувальника), хвороба, вагітність і пологи, утримання дітей, старість, безробіття, малозабезпеченість через незалежні від людини обставини, та ін. Тобто соціальні ризики - такі події в житті людини, внаслідок яких, переважно з незалежних від людини обставин, виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочергових (базових) потреб, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя як члена людського суспільства.

Відповідно до міжнародної і зарубіжної юридичної практики в Конституції та законодавстві України (ст. 46) встановлено коло соціальних ризиків, які є підставою для надання соціального захисту особі з боку держави ─ тимчасова або тривала непрацездатність, трудове каліцтво, інвалідність, вдівство (втрата годувальника), хвороба, вагітність і пологи, утримання дітей, старість, безробіття, малозабезпеченість через незалежні від людини обставини, та ін.

В Україні перебудова суспільно-економічної системи у напрямку формування демократичної держави і ринкових відносин докорінно вплинула на зміну інституційної бази і моделі соціального забезпечення. Радянська модель соціального забезпечення, у якій держава відігравала роль єдиного організатора і фінансового донора, протягом останнього десятиріччя трансформується в національну модель системи соціального захисту європейського типу.

В Україні закладено правові та інституційні основи нової системи соціального захисту, орієнтованої на досвід європейських країн з соціальною ринковою економікою. Ця система перебуває у стані становлення та реформування. Водночас, система реально функціонує і має певну усталену структуру, не дивлячись на те, що окремі її ланки вимагають подальших реформ. Частина цих реформ реально здійснюється на підставі ухвалених концепцій і стратегій, частина – має бути реалізована протягом найближчих років.

Соціальний захист як система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів держави щодо захисту населення від соціальних ризиків становить серцевину соціальної політики в Україні, як і в інших правових і демократичних державах світу.

У перші роки незалежності України, коли ще діяла Конституція України, яка передбачала право громадян на соціальне забезпечення, соціальний захист концептуально розглядався законодавцем спочатку як комплекс додаткових заходів, спрямованих на полегшення становища окремих, найбільш вразливих, категорій населення в умовах перехідного періоду до ринкової економіки. Це проявилося у змісті та назвах законодавчих й інших нормативно-правових актів, які встановили різного роду соціальну підтримку та соціальні пільги для визначених найбільш вразливих категорій населення.

Після прийняття Конституції України у 1996 р., а також після ухвалення системних правових актів, якими були реформовані радянське соціальне страхування та пенсійне забезпечення й упроваджено загальнообов’язкове державне соціальне страхування та загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, ─ соціальний захист перетворився на всезагальну єдину систему, яка призначена для захисту населення від негативних наслідків соціальних ризиків. Побудована на основі європейської моделі, ця система характеризується єдністю і цілісністю її структурних елементів і цілеспрямованістю регулювання соціально-захисних відносин в державі.

Система соціального захисту в Україні – це система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів і заходів, спрямованих на убезпечення населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Сучасна система соціального захисту в Україні характеризується наступними рисами:

- закріпленням у Конституції України права громадян на соціальний захист і встановленням державних гарантій його здійснення;

- створенням в державі системи соціального захисту, структура та засади якої в цілому відповідають європейській концепції соціального захисту;

- закріпленням у законодавстві комплексу соціальних ризиків, які слугують підставою для надання відповідного соціального захисту. Перелік соціальних ризиків відповідає міжнародним правовим актам у цій сфері;

- закріпленням на законодавчому рівні видів матеріального забезпечення (пенсії, соціальні допомоги та соціальні послуги), на які особа, що зазнала соціального ризику, набуває права в системі соціального захисту, а також умов і порядку забезпечення;

- створенням розгалуженої мережі соціальних установ і закладів, які згідно з законодавством зобов’язані надавати соціальні виплати та послуги;

-   створенням законодавчо визначеного механізму фінансового забезпечення системи соціального захисту (соціальні страхові внески роботодавців, застрахованих осіб, кошти державного бюджету та ін.).

В Україні створено чисельне соціально-захисне законодавство, яке в цілому сформувалося як окрема галузь законодавства, спрямованого на захист населення від негативних наслідків настання соціальних ризиків, і закріплює умови та порядок надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг.

В організаційно-правовому аспекті система соціального захисту включає в себе дві підсистеми – державну систему соціального захисту і недержавне соціальне забезпечення.

Державний соціальний захист, у свою чергу, складається з трьох підсистем: загальна система соціального захисту (загальні умови для усього населення, які реалізуються через соціальне страхування і державну соціальну допомогу); спеціальний соціальний захист (для окремих категорій осіб за їх професійним статусом); додатковий соціальний захист (для окремих категорій осіб за їх соціальним статусом.