5.2. Птахокомбінати.

Птахокомбінати призначені для забою і обробки птиці, виробництва ковбас, консервів, меланжу і яєчного порошку. Для цього на комбінаті передбачають відповідні приміщення, основними з яких є цех приймання, відгодівлі і забою птиці, цех обробки тушок, холоди­льник, кулінарний, яєчномеланжовий, яєчносушильний, ковбасний, консер­вний і виробнича лабораторія, дезопромивний та утилізаційний пункти та ін. Виробничі цехи і відділи птахокомбінату будують так, щоб не було зустрічних потоків сировини з готовою продукцією. Приміщення птахокомбінатів повинні забезпечувати створення потріб­них гігієнічних умов для одержання доброякісної продукції і певних санітарно-гігієнічних умов для роботи.

Потрібно знати, що на птахофабриках існують лише забійні цехи, де проводять тільки забій і первинну обробку тушок.

5.3. Забійні пункти і ветеринарно-санітарні вимоги до них.

Практично у всіх населених пунктах проводиться забій тварин на м’ясо. Однак, подвірний забій тварин, крім санітарної небезпеки, спричиняє і прямий економічний збиток, адже при цьому промисловість недоотримує кров, свинячі шкіри, кишкову сировину, а значну кількість шкіряної сировини здають заготівельним організаціям низької якості.

Для усунення цих недоліків у населених пунктах передбачено будівництво забійних пунктів та скотозабійних площадок. При цьому головним завданням ветеринарної служби є передзабійний ветеринарний огляд і післязабійний контроль з метою випуску доброякісної продукції, охорони здоров’я людей та навколишнього середовища від забруднення відходами, а також здійснення заходів, щодо запобігання розповсюдження інфекційних захворювань тварин.

Забійні пункти - це підприємства з невеликою виробничою потужністю, які виконують переробку тварин, обробку кишкової сировини і шкіри. Вони бувають 3 типів:

1. санітарно-забійні тваринницькі пункти;

2) скотозабійні пункти господарств різної форми власності;

3) пересувні забійні пункти.

Скотозабійні пункти споруджуються переважно в сільській місцевості. Будівництво таких підприємств дає можливість :

1. зосередити забій тварин з найближчих сіл в одному місці;

2. забезпечує ветеринарно-санітарний контроль при забої тварин і розбиранні туші, що дозволяє попередити поширення інфекційних та інвазійних хвороб, які можливі при подвірному забої.

Крім санітарної небезпеки, подвірний забій спричиняє також пряму економічну шкоду народному господарству так як промисловість недодержує кров, свинячі шкіри, кишкову сировину, і значну частину шкіряної сировини здають заготівельним організаціям зниженої сортності.

За типовим проектом № 59-103 скотозабійні пункти в межах го­сподарства повинні будуватись з пропускною здатністю на 5-7 голів, а в межах району -на 10-25 голів в.р.х. або іншого виду тварин за зміну. Вони мають бути розташовані на відстані не менше 500 м від житлових будівель, приміщень для тварин, пасовищ, доріг, місць загального користування, дитячих і лікувальних установ на терито­рії в І350 кв.м., загороджені двометровим парканом.

Розташування забійного пункту узгоджують з органами санітар­ного і ветеринарного нагляду. Розташовувати його потрібно з під­вітряного боку від населених пунктів так, щоб було зручно підганяти тварин і вивозити продукцію, а також видаляти нечистоти і боїнські відходи.

При виїзді та в’їзді будують дезбар'єри для санітарної обробки коліс транспорту. Щоб дезрозчин не замерзав в зимову пору року, дезбар'єри будуються в закритому приміщенні або зігріваються.

Скотозабійні пункти повинні базуватися на майданчику, грунт якого повинен бути сухим, захищеним від стоків, мати рівний рельєф. Перевагу слід надавати підвищеному місцю, яке провітрюється і опромінюється сонцем, не затоплюється атмосферними і річковими водами під час повені, знаходиться з підвітряного боку щодо населеного пункту. Забійний пункт слід розташувати так, щоб зручно було підганяти худобу, вивозити продукцію , а також видаляти нечистоти і боїнські відходи.

У дворі підприємства обладнують приймач для збору нечистот з водонепроникними висипами, які розміщують на відстані не менше 30м від виробничих приміщень.

Незалежно від розмірів підприємства на його території повинні бути приміщення пристосовані для короткочасного відпочинку тварин і передзабійного голодного витримування. Приміщення обладнують природною або штучною вентиляцією. В них влаштовують прив’язі для в.р.х.

У скотозабійних пунктах повинні бути такі приміщення: забійно-розбиральне, кишкове, остигальне, шкірянозасолювальне, для проварювання або засолювання умовно придатного м’яса, для знешкодження і тимчасового зберігання конфіскатів, санітарна камера або відділ, су­шарня крові, холодильник, кімната для переодягання робітників, ветеринарний кабінет.

Будівництво відділів забійного пункту планується так, щоб не було зустрічних потоків м’ясопродуктів з технічними продуктами забою.

Лікар ветеринарної медицини скотозабійного пункту несе відповідальність за випуск з пункту доброякісної продукції та за санітарний стан приміщень і території, устаткування пункту і всіх виробничих процесів.

Тварин, які надходять на забій, обов’язково обстежують і роблять термометрію, результати записують у журнал. Після забою, туші і внутрішні органи оглядає лікар ветеринарної медицини відповідно до діючих правил ветсанекспертизи.

Скотозабійні площадки.

Будують в господарстві на відстані 300-400 м від житлових будівель, водоймищ, пасовищ, проїзних доріг. Повина бути криниця, зацементована і закрита металевою або дерев’яною просмоленою решіткою.

Приміщення скотозабійної площадки повинно бути достатньо просторим, за висотою має дозволяти розбирати туші у вертикальному положенні.

Тимчасова боєнська площадка цементується або покривається асфальтом. Для збирання рідини обладнують прийомники, канигу збирають в щільні ящики, які закривають. Територію загороджують парканом, а зверху будують навіс. Для піднімання туш свиней і в.р.х. необхідно мати ручну лебідку, вішала для голів, ліверів, стіл для обробки кишок, оцинковані тази, дезрозчини для обробки інструментів.