5. Правові основи та заходи протидії організованій злочинності

Гострота постановки питання боротьби з організованою злочинністю фактично розпорошена в боротьбі зі злочинністю в цілому і полягає у вирішенні загальних про­блем.

Незважаючи на всі складнощі нинішньої ситуації, різниці ідей, розбіжності позицій боротьби з організованою злочинністю, не­обхідно досягти будь-якої єдності проти­ставлення їй. Удосконалення законодавст­ва завжди повинне базуватися на позитив­ному розв'язанні протиріч між новими об'єктивними процесами розвитку суспіль­ства і юридичною формою, що відставала від їх відображення. Законодавець зобов'я­заний захищати інтереси особистості, сус­пільства і держави.

Законотворчий процес, в якому ігнорую­ться негативні процеси суспільного розвит­ку, останні досягнення науки права, реко­мендації наукових форумів, рівень суспіль­ної свідомості й суспільної думки, враху­вання історичних традицій, дотримання наступності, ресурсні можливості забезпе­чення чинності закону тощо набувають ри­си спонтанності, некерованості або, навпа­ки, стає підданим кон'юнктурним інтере­сам конкретних осіб і спільнот. Якщо законо­творчий процес відслідковується злочинними угрупованнями і злочинними співтоварист­вами, стає зрозуміло, що боротьба зі зло­чинністю починається з боротьби за об'єк­тивно зумовлений і науково обґрунтований закон.

В Україні, як самостійній державі, при­йнято ряд правових актів про боротьбу з ор­ганізованою злочинністю. Проблема орга­нізованої злочинності розглядалася на за­сіданнях Верховної Ради, однак наближен­ня до її вирішення ще далеке.

Це проблема, що надзвичайно хвилює людей. Вона по­сідає друге (третє) місце після питань про економічне становище і політичний стан у суспільстві. Організована злочинність розвиває і поглиблює свою ідеологію, використовує останні дося­гнення науки і техніки, виходить за межі державних і митних кордонів.

На сьогоднішній день законодавство про боротьбу з організованою злочинністю базується на Конституції України, Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України, Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», закони України "Про оперативно-розшукову діяльність" , "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру", інші закони, міжнародно-правові угоди, учасником яких є Україна.

Підзаконні акти, що регулюють відносини в сфері боротьби з організованою злочинністю, не можуть встановлювати повноваження державних органів чи обов'язки фізичних та юридичних осіб, які не випливають з законів України.

Головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю визначені Законом України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року із поправками і доповненнями. Нагадаємо, що під організованою злочинністю в цьому Законі розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Міжнародне співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю ґрунтується на нормах міжнародного права і чинного законодавства України, міждержавних і міжурядових договорах, двосторонніх відомчих угодах.

Метою боротьби з організованою злочинністю є: встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізація, нейтралізація та ліквідація; усунення причин і умов існування організованої злочинності.

Основними завданнями Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» є:

- створення загальних правових і організаційних засад у сфері боротьби з організованою злочинністю, сприяння її попередженню та ліквідації;

- визначення системи державних органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та їх взаємовідносин;

- встановлення повноважень спеціальних державних органів по боротьбі з організованою злочинністю та спеціальних заходів, що здійснюються ними;

- встановлення обов'язків інших державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю;

- правове забезпечення фінансових, матеріально-технічних та інших умов, необхідних для боротьби з організованою злочинністю;

- забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб під час здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю.

Основними напрямами боротьби з організованою злочинністю є:

створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю, організація міжнародного співробітництва у цій сфері;

- виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність та сприяють їй;

- запобігання нанесенню шкоди людині, суспільству, державі;

- запобігання виникненню організованих злочинних угруповань;

- виявлення, розслідування, припинення і запобігання правопорушенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності;

- забезпечення відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, державі;

- запобігання встановленню корумпованих зв'язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність;

- протидія використанню учасниками організованих злочинних угруповань у своїх інтересах об'єднань громадян і засобів масової інформації;

запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, використанню суб'єктів підприємницької діяльності для реалізації злочинних намірів.

Систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять:

а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи;

б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

До державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать:

б) спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;

в) спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.

В разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з організованою злочинністю.

До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать:

а) органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України, крім спеціальних підрозділів;

б) органи прокуратури України;

в) митні органи і органи Державної прикордонної служби України;

г) органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби;

д) органи і установи виконання покарань;

е) розвідувальний орган Міністерства оборони України;

є) Служба зовнішньої розвідки України.

Заходи протидії організованій злочинності

Концептуальні основи запобігання організованій злочинності (злочинам) передбачають визначення пріоритетів боротьби з нею, виходячи із структури і тенденцій організованої злочинності, небезпеки наслідків окремих її видів.

Законодавство про боротьбу з організованою злочинністю й практика боротьби з нею мають враховувати її специфіку, що пов’язана із широкомасштабною груповою злочинною діяльністю і використанням значних матеріальних засобів, добутих злочинним шляхом. Значний вплив мають також законодавчі та управлінські заходи щодо протидії відмиванню засобів, здобутих злочинним шляхом, розширення можливостей виявлення незаконних доходів і вилучення набутого майна.

Можна виділити загальносоціальні та спеціальні заходи протидії організованої злочинності

Загальносоціальною основою запобігання організованій злочинності та максимального обмеження можливостей її функціонування і відтворення є подолання кризових явищ у країні: в економіці, політиці, громадській ідеології та психології, соціальній сфері, правоохоронній діяльності.

Необхідно поліпшити механізм реалізації законів про боротьбу з корупцією, про відповідальність за легалізацію злочинних доходів, про державний фінансовий контроль, що розширять можливості підриву економічної бази і системи безпеки організованих злочинних структур.

Спеціальні заходи протидії організованій злочинності

Відповідно до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», при здійсненні боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право, якщо інших заходів для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до відповідальності недостатньо, використовувати штатних і нештатних негласних співробітників, які вводяться під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання.

Введення негласного співробітника в організовані злочинні угруповання здійснюється за наявності відомостей про організовану злочинну діяльність та на підставі письмового доручення.

Для виконання доручення негласний співробітник вправі під легендою прикриття вступати в трудові, цивільно-правові та інші відносини. Шкода або збитки, завдані діями негласного співробітника під час виконання доручення, відшкодовуються за рахунок державного бюджету. Негласний співробітник не несе відповідальності за завдані ним шкоду або збитки, якщо його дії були необхідними для виконання доручення.

Питання діяльності негласних співробітників, соціальні та інші гарантії для них регулюються Положенням про негласного співробітника спеціального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Для здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право залучати до співробітництва учасників організованих злочинних угруповань на підставі письмового доручення та відповідно до нормативних актів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України.

Учасник організованого злочинного угруповання може бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно-розшукової діяльності, попереднього розслідування чи судового розгляду справ сприяє викриттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шкоди фізичним та юридичним особам і державі.

У боротьбі з організованою злочинністю спеціальним підрозділам органів внутрішніх справ і Служби безпеки України надається право за попередньою санкцією прокурора додатково використовувати спеціальні технічні засоби у випадках:

а) контролю, фіксації і документування розмов та інших дій осіб за наявності підстав вважати їх причетними до організованої злочинної діяльності;

б) фіксації та документування факту телефонної розмови між громадянами, надсилання листа або телеграфного повідомлення, без порушення таємниці змісту телефонної розмови, листа або телеграфного повідомлення;

в) забезпечення особистої безпеки і безпеки житла, майна співробітників спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, учасників кримінального судочинства, їх близьких родичів, за їх згодою, в разі загрози заподіяння їм шкоди у зв'язку з їх участю в боротьбі з організованою злочинністю.

В інших випадках спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України застосовують технічні засоби в порядку, що визначається Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність". Фактичні дані, одержані та зафіксовані співробітниками спеціальних підрозділів із застосуванням технічних засобів, можуть бути використані як докази в судочинстві.

Важлива роль при виконанні покладених на СБ України завдань відводиться посиленню протидії сучасним викликам і загрозам, які потребують консолідування зусиль світової спільноти та міжнародної співпраці спеціальних служб і правоохоронних органів. Насамперед ідеться про боротьбу з тероризмом, злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також міжнародною організованою злочинністю, зокрема, наркобізнесом, незаконним розповсюдженням радіоактивних і отруйних речовин, зброї масового ураження і засобів їх доставки, торгівлею людьми тощо.

Нині Службою безпеки України налагоджено взаємодію з понад 100 спеціальними службами і правоохоронними органами країн-партнерів. Один з напрямів двосторонніх контактів – проведення спільних операцій, що, за визнанням зарубіжних колег, дає змогу розглядати Україну як постійного і надійного партнера в галузі міжнародної безпеки. З часу створення органів СНБ–СБ України активно розвивалося багатостороннє співробітництво у рамках СНД, а згодом – з міжнародними організаціями та європейськими інституціями, такими як ОБСЄ, ПАРЄ, ЄС і НАТО.

Все більше країн світу упроваджують інститут кримінальної (адміністративної, цивільної) відповідальності юридичних осіб, оскільки організовані групи все частіше вдаються до використовування в злочинних операціях легальних бізнес-структур. У законодавстві Угорщини, Ірландії, Нідерландів, Румунії, США, Франції, Норвегії, Польщі, Литви, Естонії передбачена кримінальна відповідальність юридичних осіб, а в Німеччині, Італії, Португалії - адміністративна. Часто покараннями для юридичних осіб є штрафи, спеціальні конфіскації, заборона певного виду діяльності, ліквідація.

У багатьох країнах, з успіхом працюючих у сфері мінімізації негативного впливу організованої злочинності, створені і активно діють центральні агентства по боротьбі з небезпечними організованими угрупуваннями. До них можна віднести ФБР в США, ЦБР в Польщі, ДІА в Італії, Національну службу кримінального розслідування (НСКР) в Нідерландах, SOCA у Великобританії. Наприклад, польським ЦБР, склад якого рівний 1,5% від всіх поліцейських, в I кварталі 2007 року була одержана майже половина загальної кількості кримінальних доходів, вилучених всією поліцією.

З усього видно, що і в Україні назріла необхідність створити спеціальний незалежний державний орган по розслідуванню незаконної діяльності злочинних організацій і організованих груп, зокрема випадків відмивання грошових коштів і іншого майна, одержаного злочинним шляхом, фактів корупції серед державних службовців 1-3 категорій, суддів, народних депутатів України, членів Кабінету міністрів, керівного складу правоохоронних органів. Це може бути компетенція Національної служби розслідувань (НСР), рішення про створення якої було ухвалене ще в 2005 році.

Щоб цей орган не став ще одним сегментом репресивної політики, про що говорять деякі опоненти, необхідно, щоб нова структура будувала свою діяльність на нових концептуальних основах, починаючи з відбору кадрів і закінчуючи оцінкою ефективності її роботи, де головними повинні бути якісні, а не кількісні показники.