Тема 13. Організована злочинність, як загроза національній безпеці.

План

1. Проблеми визначення, поняття організованої злочинності та її ознаки.

2. Кримінально-правова характеристика форм організованої злочинності

3. Види і форми суб’єктів організованої злочинної діяльності.

4. Засоби і потенціал організованої злочинної діяльності.

5. Правові основи та заходи протидії організованій злочинності.

1. Проблеми визначення, поняття організованої злочинності та її ознаки

Розробка поняття і ознак організованої злочинності має як теоретичне, так і практичне значення. Відсутність чітких наукових критеріїв приводить до серйозних недоробок в законодавстві і, як наслідок, до суперечливої і неефективної практики боротьби з цим кримінальним явищем.

Етимологічно слово «організований» походить від грецького organon і французького organizer. Organon (грецьк.) - буквально означає «знаряддя, інструмент », а organizer перекладається українською мовою як «влаштувати, з'єднати в одне ціле, упорядкувати що-небудь, надати чому-небудь планомірність ». В українській мові слово «організований » означає:

а) володіючий організацією, об'єднаний в організації, згуртований;

б) планомірний, відзначений суворим порядком, або

в) дисциплінований, діючий точно і планомірно.

У кримінології злочинність визначається як «історично мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що є системою злочинів, вчинених у відповідній державі (регіоні) у відповідний період».

Для створення наукових засад протидії організованій злочинності особливе значення має розробка її поняття, за допомогою якого можна було б визначити його стан та закономірності розвитку. Конкретизація ознак цієї злочинності є передумовою вироблення стратегії протистояння їй, основних напрямів та заходів боротьби з нею.

Проблема 1. Передусім, слід зауважити, що організована злочинна діяльність, як специфічна форма спільного вчинення злочинів декількома особами, об'єднаними у організоване злочинне угруповання, не знайшла у кодексі належного відображен­ня. Тому і завдання криміналізації участі в ній окремих осіб вирішується неповно та безсистемно. Головною причиною цього є ототожнення проявів організованої злочин­ної діяльності із співучастю у злочині. Це особливо виразно виявляється у Загальній частині кодексу, де норми, котрі визначають форми організованої злочинної діяльності (ч. 3 та 4 ст. 28 КК), види та відповідальність її учасників (ч. 3 ст. 27, ст. 30 КК), розташо­вані у розділі VІ Кодексу - «Співучасть у зло­чині».

Проблема 2. В Загальній частині КК, у ст. 28 вказано на та­кі форми спільної злочинної діяльності, як вчинення злочину організованою групою та вчинення злочину злочинною організа­цією, котрі, по суті, є формами організова­ної злочинної діяльності.

Проте у КК України існує ціла низка оціночних понять. Наприклад,

1) суб’єктивно-оціночний підхід потрібно буде застосовувати для розмежування як організованих груп та груп, що вчинили злочини за попередньою змовою та нібито не мають ознак “організованості”. Так, на відміну від злочину, вчиненого групою за попередньою змовою, за Кодексом злочин визнається вчиненим організованою групою, крім наявності трьох і більше його учасників, якщо група попередньо зорганізувалася. Чи можна нормативно визначити обсяг та межі попередньої змови і чи не охоплює вона певною мірою елементи організації? Ознакою організованої групи крім того визначений об’єднанний єдиним планом, розподіл функцій учасників групи. А хіба група, що вчиняє злочин за попередньою змовою, діє при цьому зовсім безпланово, без жодної домовленості щодо змісту, часу та послідовності дій, без елементарного розподілу обов’язків (функцій)? Як бачимо, розмежування організованих та нібито “неорганізованих” злочинних груп проводиться за ознаками, що належать обом категоріям груп та відрізняються лише мірою, ступенем, оцінкою вияву, тобто термінологічною відмінністю, що залишає місце для суб’єктивної оцінки.

2) так і різних форм організованих угрупувань: груп і організацій. У ст.28 КК дано визначення злочинів, вчинених у складі організованої групи та злочинної організації таким чином, що при цьому дуже важко розмежувати ці поняття. Так, в обох випадках йдеться про організовані групи у складі декількох осіб (трьох і більше), і основною різницею між ними є ознака стійкого ієрархічного об’єднання. Однак, що саме слід розуміти під ієрархічним об’єднанням, у самому кодексі не роз’яснюється. Очевидно, що і перші й другі — стійкі об’єднання, які попередньо зорганізувалися: перші — для вчинення злочинів, об’єднаних єдиним планом, а другі — для спільної, тобто об’єднаної, зкоординованої діяльності; перші мають розподіл функцій, другі — ієрархічну структуру, яка є різновидом розподілу функцій. Зрозуміло, що ці ознаки визначено ненормативно і за бажанням їх можна по-різному тлумачити. Відмінність злочинної організації простежується лише із наведенням змістовних ознак вчинюваних нею злочинів.

Незважаючи на певні труднощі у розмежуванні різних форм співучасті (організованої злочинності), законодавець чомусь не вважав за необхідне встановити злочинність ство­рення організованої групи, керівництва нею та участі у ній, подібно до того, як це зроблено стосовно злочинної організації та деяких інших стійких злочинних об'єднань. Лише у ч. 4 ст. 303 КК такі дії визнані зло­чинними (як форми сутенерства).

Проблема 3. Закон України від 30 червня 1993 р. "Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю" визначає організовану злочинність як "сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угрупувань", що, однак, також неоднозначно оцінюється вченими. Так, звертається увага на недостатню визначеність термінів, як то у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань, або що розуміти під “організованими злочинними угрупованнями”.

У літературі (зокрема у науковому збірнику "Организованная преступность" під ред. А. Долгової С. Дьякова) зустрічаються пропозиції вирішити проблему визначення організованої злочинності шляхом застосування казуїстичного підходу, тобто наведення переліку злочинів, сукупність яких утворює дане явище. Такий підхід, до речі, реалізується в окремих країнах не тільки на теоретичному рівні, а й у практичній діяльності правоохоронних органів. Наприклад, правоохоронні органи та кримінологи Португалії класифікують організовану злочинність за видами злочинів, до яких, зокрема, віднесені наркобізнес, виготовлення та збут фальшивих банкнот, підробка документів, нелегальна торгівля зброєю, незаконні операції з нерухомістю, квартирні крадіжки, приховування краденого, збройні пограбування, угон та незаконний продаж автомобілів, залякування підприємців, тероризм. Подібна ситуація у США та Швейцарії.

В. Лунєєв, аналізуючи тенденції розвитку організованої злочинності, справедливо вказує на малопридатність такого підходу до визначення її поняття. Ця злочинність, зазначає він, постійно та цілеспрямовано здійснює пошук високоприбуткових та малоризикових злочинних діянь. Обравши якийсь злочин як головний засіб досягнення мети, організовані злочинці об’єктивно та суб’єктивно не в змозі зупинитися перед вчиненням будь-якого іншого діяння, яке відкриває можливість розквіту, виживання або спасіння. У зв’язку з цим їх кримінальна діяльність з часом генералізується. Тому дати вичерпний перелік злочинів, що вчиняються організованими злочинцями, апріорі неможливо. На нашу думку з такою оцінкою треба погодитись.

Поняття організованої злочинності та її ознаки. На жаль, на сьогодні, не існує єдиної думки щодо визначення поняття організованої злочинності, як серед вітчизняних науковців, так і серед представників міжнародної кримінологічної спільноти.

Висуваються, при цьому різні, в тому числі революційні, відносно до усталених, погляди на організовану злочинність як соціальне явище:

- організована злочинність володіє всіма ознаками соціального інституту і виконує ряд соціально значущих функцій;

- в діяльності організованої злочинності можна простежити всі ознаки підприємництва як форми активної інноваційної економічної поведінки, тобто вона являє собою своєрідний (нелегальний) авангард бізнесу;

- корупційна взаємодія організованої злочинності і представників влади є різновидом соціального обміну ресурсами, формою соціальної комунікації;

- це трансформація відверто кримінальних форм бізнесу організованої злочинності в респектабельні є закономірним переходом від ризикованого підприємництва до стабільного;

- це форма високо адаптованого протизаконного ризикованого підприємництва, що ігнорує традиційні інститути соціального контролю.

Зокрема, у Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятої резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопаду 2000 р., визначення поняття організованої злочинності відсутнє. У цьому правовому акті воно лише пов'язується з діяльністю організованих, структурно оформлених груп, що створюються на базі спільної кримінальної діяльності винятково в цілях одержати прямо або побічно, фінансову або іншу матеріальну вигоду. По значенню положень, зафіксованих в Конвенції можна, наприклад, зробити висновок про те, що злочини, скоювані організованими злочинними групами охоплюються такими основними ознаками, як отримання фінансової або іншої матеріальної вигоди. Тобто, отримання прибутку можна вважати основним мотивом і метою організованої злочинної діяльності. (Тероризм – мета суто політична). Різні вчені-кримінологи, аналізуючи організовану злочинність, відокремлювали найрізноманітніші її ознаки в якості головних.

Так, на думку В.І. Кулікова, основними факторами, що справді відображають організовану злочинність як специфічне кримінальне явище, є організована злочинна діяльність та організована злочинна група. Вони і повинні, на його переконання, бути відправними при його визначенні. Причому, необхідно розуміти нерозривну сукупність цих її ознак.

Крім того, у процесі протистояння із суспільством організована злочинність розвивається й удосконалюється. Чітко визначилися і сформувалися два напрями такої еволюції: