Тема 8. Політико-правові та ідеологічні проблеми забезпечення національної безпеки.

План.

1. Ідеологія в аспекті загрози національній безпеці держави

2. Основні методи політико-ідеологічного впливу на безпеку держави

3. Нормативно-правові та інші заходи протидії радикальному популізму як забезпеченню національної безпеки

1. Ідеологія в аспекті загрози національній безпеці держави.

Найвищі пріоритети управління містять у собі ознаки інформаційного впливу. Дана тематика вже починає активно аналізуватися і досліджуватися в науковому світі. Так, В. Ліпкан зазначає: «Поява і активізація загроз в інформаційній сфері, передусім загроз від ведення інформаційних війн, суттєво підвищує роль і значення інформаційної безпеки в системі національної безпеки України і обумовлює розширення її змісту. Втрата контролю над національними інформаційними комунікаціями у ХХІ столітті може призвести до втрати національної незалежності. Майбутні війни – війни без застосування прямого насильства, засобами якого є непрямі дії, одним із методів яких можуть бути інформаційні війни.

Попри всю очевидність можливості ворожого інформаційного впливу, визначення його поняття залишаються численними у наукових колах, а отже – недостатньо визначеними. Сам, згаданий нами вчений приводить визначення поняття інформаційної війни, яке використовується збройними силами США, а саме: «інформаційна війна – дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи противника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації і інформаційних систем.

Проте, в наведеному визначенні інформаційний вплив пов’язується із реальними оперативними військовими діями, чи, як мінімум, безпосередню підготовку до них, а оскільки ми розглядаємо можливість використання інформаційної агресії як позавійськової, деякі важливі питання залишаються без відповіді.

Звернемося до правового визначення інформаційної безпеки. У ст. 17 Конституції України зазначається, що «забезпечення інформаційної безпеки, поряд із економічною, є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу».

Тобто, держава визначає її як окрему функцію. Додаткове окреслення міститься у Законі України «Про основи національної безпеки України» як „загроз в інформаційній сфері, а саме:

- прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

- поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

- комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

- розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

- намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації”.

На нашу думку, існує необхідність розмежувати наведені загрози.

По-перше, обмеження свободи слова, комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм є кримінальними діяннями так званого «невійськового спрямування», вони можуть впливати на національну безпеку опосередковано, або взагалі не впливати (мати індивідуально-корисливе спрямування).

По-друге, розголошення конфіденційної інформації, яка становить державну та іншу таємницю, має на меті оперативні дії, пов’язані з військовими (оскільки така інформація швидко «старіє»), хай навіть спеціальних служб та організацій. Безсумнівно, такі дії впливають на національну безпеку, проте їх доцільно віднести до найнижчого військового пріоритету, як усвідомлені і цілеспрямовані, пов’язані з кримінальним переслідуванням та можливістю їх розкриття, як і в попередньому випадку.

На даному етапі розгляду пріоритетів впливу нас цікавить, по-перше, невійськовий вплив, а по-друге – вплив не усвідомлений. Іншими словами (цитуючи одночасно і Закон «Про основни національної безпеки України», це такі загрози, як «намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації а також - структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці».

Зазначені ознаки якраз і становить зміст наступного пріоритету впливу - ідеологічного. Щоб суспільство не усвідомлювало застосування попередніх військового пріоритету, пріоритету геноциду та економічного пріоритету, створюються різноманітні ідеології з метою впливу на свідомість людей.

Ще із стародавніх часів зацікавлені спільноти прилаштували віру людей в Бога для своїх інтересів – таким інструментом стали релігії, особливо світові. Потім появилися світські ідеології, рівно як і відсутність ідеології – що також є по суті ідеологією. Цілком очевидно, що ідеологія є таким соціальним феноменом, без якого взагалі не можливе життя сучасного суспільства. Якщо індивіди чи їх групи вільні від будь яких ідейних переконань, то вони і не є соціальними суб’єктами у власному розумінні цього слова. Важко навіть просто перерахувати всі соціально політичні вчення, теорії, концепції і доктрини, які перетворюються на ідеологеми, що існують у сучасному світі, проте існують найбільш основні, які використовуються для маніпуляцій свідомістю.

По-перше, це демократія. З одного боку, демократія в прямому розумінні цього слова означає не що інше, як повне, без будь-якого виключення, здійснення безпосередньо самим народом функцій по організації життя суспільства. Але поки що ніде в світі немає такої демократії. Сучасні демократії характеризуються тільки відносно великою їх наближеністю до ідеалу народовладдя. Значну частину таких функцій і далі здійснюють представницькі та інші органи влади, тобто держава. Повна ж демократія означає відсутність будь-якої ролі інститутів держави в регулюванні суспільного життя чи будь-якого прояву відносин владарювання над людьми. По суті, повна демократія є неполітичною, поза державною організацією життя. Але зникнення держави із життя означає втрату і нинішнього змісту поняття «демократія». Таким чином, як зазначає В.А. Мельник у своїй праці – Сучасному словнику по політології - при наявності в суспільстві держави демократія не є повною, а при повній демократії стають не потрібними і держава, і сама демократія як владна форма регулювання суспільних відносин.

З іншого боку, сучасна демократія передбачає існування іншого ідеального поняття – правової держави, тобто забезпечення всіх всіма їх правами і свободами при цілковитій відсутності злочинності. Без правової держави ніяка демократія не буде повною, а отже також є неможливою. Як у свій час зазначав Дж. Оруелл, «...щодо та­кого слова, як демократія, не лише не існує узгодженого визначення, але навіть спроби створити його стрічають спротив з усіх боків... Захисники режиму будь-якого ти­пу заявляють, що це демократія, і вони побоюються, що доведеться припинити використання цього слова, якщо воно буде пов'язане з якимось одним значенням».

Дійсно, якщо поглянути неупередженим поглядом на вплив цього поняття, то можна помітити, то відношення до нього набагато перевищують розуміння його як одного із правових режимів. Вірогідно, демократія б уособлювала узагальнену світову ідеологію, розуміючи під собою все найкраще в процесі еволюції людини (до прикладу, бути синонімом, або і заміненою словом – правопорядок), якби не була такою невизначеною, з одного боку, і такою, що може бути добавленою до будь-якого іншого поняття, з другого. Якраз ці обставини і створюють, з позицій забезпечення національної безпеки, можливість маніпуляції свідомістю або і спекуляції цим поняттям, приховуючи певні інтереси. Діє свого роду кліше свідомості, де все демократичне в світі – це хороше, а недемократичне – погане.

Принцип демократизму зараз присутній чи не в кожному нормативному акті. Разом з тим, коли йдеться про захист національної безпеки в демократичній державі, виникає специфічна проблема: в такій державі демократичний характер (підкорення меншості більшості або владарювання більшості з урахуванням інтересів меншості) політичного (державного) устрою дозволяє трактувати сутність демократії залежно від потреб конкретних політичних сил у конкретній ситуації. Як наслідок, у рамках демократичного процесу в країні може бути встановлено політичний режим, небезпечний для національної безпеки та самої демократії. Саме тому політологи відзначають парадокс демократії, який полягає в тому, що вона надає своїм опонентам засоби для її знищення.

Вказана проблема стосується також і заходів з обмеження деяких свобод, які були застосовані в окремих країнах після подій 11 вересня 2001 року. Однак, на відміну від терористичних загроз, суб’єктом яких є терористи з притаманними їм методами насилля, руйнування основ національної безпеки та демократії “демократичними” методами здійснюється окремими легальними й визнаними суспільством політичними силами, які відверто бажають використати надані демократією можливості у власних, часто корисливих цілях.

Найбільш помітні ідеологічні протистояння сучасного світу - це демократія країн Заходу (США та Європи) і авторитаризм (розуміється тоталітаризм) країн Сходу (в першу чергу СРСР), хоча ще за часів останнього такий радянський вчений як Козюбра М.І. пише працю «Демократія і перебудова», а ще раніше, інший радянський правник Цвік Марк Веніамінович – «Теорію соціалістичної демократії». До того ж країна, яка на сьогодні знаходиться в епіцентрі «вісі зла» відносно до країн Заходу, є «подвійно демократичною» (Корейська Народно-Демократична Республіка).

Додатковими ідеологемами в процесі маніпулювання свідомістю використовуються лібералізм і соціалізм (комунізм). Завданням цих понять є об’єднати явно протилежні, хоч вони і вживаються завжди разом, цінності, як свобода та рівність. До сьогодні прийнято вважати, що лібералізм захищає свободу жертвуючи рівністю, а соціалізм – рівність за рахунок свободи. Одночасно це протистояння створило ілюзію можливості досягнення свободи без рівності (те, що називають лібералістською утопією свободи) і рівності без свободи (соціалістична утопія рівності). Зазначені ілюзії до сих пір володіють свідомістю прихильників соціалістичних і ліберально-демократичних партій, зіштовхуючи їх у непримиренній ідейно-політичній боротьбі.

Існує також і найновіша тенденція – прихильність та орієнтація на певного лідера, пов’язана із задоволенням меркантильних інтересів, якою і замінюється будь-яка ідеологія.

Сьогодні основи національної безпеки та демократичні засади низки демократичних країн, зокрема й України, виявилися певною мірою беззахисними перед політичними маніпуляціями почуттями громадян і перед тими владними та опозиційними силами, які, часто змінюючи одне одного, намагаються використати конституційно-демократичні засади для реалізації власних інтересів. Слід ураховувати також, що загрози “радикального популізму” національній безпеці таких країн розвиваються, як правило, на фоні корупції та загострення міжетнічних відносин.

Разом з тим необхідно погодитися з думкою Ю. Римаренка, який вважає, що важливою складовою національного поступу України є політична стабільність суспільства, громадянський мир як стала ознака мудрості та зрілості нашого народу.

Звідси - виховання вміння своєю працею, зваженим словом і витримкою сприяти становленню та зміцненню нової держави. Це вміння не втягувати себе в гострі політичні чвари та протистояння, що, зрештою, є виявом моральної і правової вихованості та свідомості. Водночас, на думку Ю. Римаренка, “бажаної консолідації треба домагатися на рівні практичної державотворчої діяльності, підпорядкованої загальнонаціональним цілям, а не на рівні ідеології, де цілковита єдність не тільки неможлива, але й непотрібна”.