5. Недосконалість міжнародного права у сфері протидії тероризму.

Є очевидним, що міжнародне право у сфері боротьби з тероризмом не повною мірою відображає зростаючу актуальність проблеми диференційованої відповідальності широкого кола учасників міжнародних відносин за створення умов і можливостей для виникнення і поширення тероризму, а також для реалізації терористичних актів як таких. Вся його міць обрушується на власне терористичні акти, причому в їх безмотивній рафінованій інтерпретації, що суперечить самій сутності права.

Таким чином, тероризм як міжнародний злочин значною мірою залишається, по суті, поза полем регулювання міжнародного права.

Хоча логіка ескалації сучасного тероризму визначається ще й неадекватною реакцією міжнародного співтовариства на виникнення і подальше поширення цього явища в його сучасній інтерпретації, що вживаються міжнародним співтовариством антитерористичні заходи аж ніяк не завжди базуються на реальних кримінологічних оцінках тероризму як міжнародного по своїй суті соціального явища. Більш того, в ряді випадків політичні рішення, різного роду фінансово-економічні кроки і санкції, а також міжнародно-правові акти лише підсилюють конфліктність і тим самим виводять тероризм на більш високий рівень ескалації. Іншими словами, тероризм результується і продовжує розвиватися завдяки діянням всього світового співтовариства. Розростаються вогнища тероризму, які охоплюють все нові регіони планети і втягують у безодню терористичного протистояння все більш широкі маси населення, є переконливим підтвердженням того.

Так, у системі міжнародно-правової протидії тероризму існує проблема реалізації принципу відповідальності держави. Є, наприклад, з причини недружня політична та економічна діяльність однієї держави по відношенню до іншого, внаслідок якої, в останньому можуть з'явитися протестні екстремістські рухи і групи, солідаризуватися з якими держава на офіційному рівні не може, щоб не бути звинуваченим у тероризмі (так звані держави-ізгої), або у зв'язку з маріонетковим характером його уряду. Таким чином, і з одного і з іншого боку держава є прихованим учасником тероризму. Проте саме цей аспект участі держави в міжнародному антитерористичному праві враховується недостатньо.

Далі. Епіцентр тероризму все більше зміщується в сферу відносин між фізичними особами (групами, організаціями, рухами), які не представляють державу, з одного боку, і державами, міжнародним співтовариством - з іншого. У той же час в міжнародному праві найбільш повно розроблені антитерористичні норми, в яких суб'єктами правовідносин є держава і фізичні або юридичні особи, пов'язані з державою. Ситуація ускладнюється тим, що, по-перше, протидіють в терористичному конфлікті сторони нерідко пред'являють один одному претензії у форматі міжцивілізаційних відносин. По-друге, держави (і фізичні особи які їх представляють), яким адресуються терористичні акти, прагнуть приховати свою причетність до створення причин і умов, що сприяють вчиненню терактів.

Також можливості міжнародного права значно обмежуються тим, що тероризм дедалі активніше паразитує на моральних і юридичних цінностях, напрацьованих в міжнародному праві. Тероризм підриває міжнародно-правову систему, створюючи умови для правового колапсу. Все частіше йому вдається провокувати держави і міжнародне співтовариство на дії, правомірність яких викликає сумніви.