4. Причини та можливості протидії корупції.

Об'єктивною передумовою корупції у всіх державах є інститут делегування вла­ди народом певним своїм представни­кам, наявність бюрократичного механіз­му управління державою, а якщо говори­ти більш узагальнено — то наявність дер­жави як інституту управління суспіль­ством. Розглядаючи корупцію з точки зо­ру політичної економії, С. Верстюк за­значає, що причиною появи корупції є існування держави як такої. При цьому він уточнює, що найбільше сприяє роз­виткові корупції ситуація, «коли держава виконує свої функції неефективно». В результаті зазначеного делегування у осіб, наділених владними повноваження­ми, об'єктивно з'являється можливість зловживати ними в корисливих та інших особистих чи корпоративних інтересах. Перетворення такої можливості в реаль­ність (конкретне корупційне діяння) обумовлюється соціальними передумовами, що існують у різних соціальних сферах і які продукують безпосередні причини та умови корупції.

Суб'єктивною передумовою існування корупції у всіх державах є психологічна допустимість (схильність) певної частини людей задоволення життєвих потреб у протиправний спосіб, у тому числі шля­хом неправомірного використання влади чи службових повноважень. Причому та­ка допустимість (схильність) може мати різні ступені вираження — від цілеспря­мованого проникнення у владні структу­ри з метою досягнення відповідних цілей шляхом зловживання владою до проявів ситуативного використання влади в осо­бистих чи групових інтересах. Реалізація суб'єктивної передумови також обумов­люється певними соціальними передумо­вами, які продукують безпосередні чин­ники корупційних діянь.

За сферами поширення та змістом факто­ри корупції можна поділити на: 1) політич­ні; 2) економічні; 3) організаційно-управлінські; 4) правові; 5) ідеологічні; 6) мо­рально-психологічні; 7) інші.

Сьогодні корупція за твердженням фахівців вилилася в нелегальний перерозподіл національних багатств на користь корумпованих кланів.

Що ж до учасників цієї системи, то А.І. Гуров затверджує наступне, «кожен учасник державно-корумпованої системи, прагнучи забезпечити себе, намагається залучити в неї вищестоящого. Завдяки цьому корупція досягає вищих ешелонів влади».

Між тим, зауважимо, що корупція може виникнути як в нижчих, так і у вищих ешелонах влади, із залученням до протиправної діяльності як нижчестоящим вищестоящого, так і вищестоящим нижчестоящого. Все залежить від особистих характеристик і ступеня етичної градації того чи іншого посадовця. Що стосується корупції в нашій країні, то моральне розкладання урядовців йде зверху-вниз.

Щодо стану корупції в Україні, то криміногенна ситуація характеризується небаченим поширенням корупційних проявів. Притаманною особливістю корупційної злочинності є її висока латентність, що змушує ставитися критично до даних офіційної статистики.

Відповідно до чинного законодавства України державний службовець повинен декларувати свої доходи та доходи членів своєї сім'ї. Недодержання цієї вимоги є підставою для його звільнення з посади (ст. 13 Закону України «Про державну службу»).

Зазначене положення має сприяти тому, щоб державні службовці виконували свої поса­дові обов'язки в інтересах служби та держави, а не в своїх особистих інтересах та в інтересах членів своєї сім'ї.

Однак доводиться констатувати, що деякі посадові особи крім своєї заробітної плати збагачуються з інших джерел. У них з'являється спокуса брати гроші, подарунки від громадян або організацій за виконання або невиконання своїх посадових обов'язків. Внаслідок цього зростає корумпованість тієї чи іншої посадової особи, підривається авторитет державної влади.

Показником корумпованості посадової особи є наявність в неї або членів її сім'ї майна, набутого на кошти, джерело походження яких відмінне від джерел збагачення, передбачених законодавством. Тому регулярні перевірки законності набуття того чи іншого майна поса­довими особами України та членами їх сімей дозволять виявляти корумпованих осіб та значно зменшити корупцію.

Можливо, нині в Україні є посадові особи, які не зможуть підтвердити законність одержання коштів, на які придбане те чи інше майно. І тоді що — всіх їх звільняти з посади?

Можливі декілька виходів з цієї ситуації.

1. У старі часи існував день, в який злочинцям вибачались їх злочини, якщо вони до певної дати зізнавались у їх вчиненні. Нині також існує процедура прощення гріхів, яку виконують священики. Після церемонії покаяння священик каже людині: «Твій гріх важкий. Але Бог любить тебе. Іди з Богом і не роби більше того, що незаконно». Можливо, є сенс прийняти закон, в якому була б вказана дата, до якої усі посадові особи України та члени їх сімей, котрі мають майно, придбане на незаконні кошти, могли б внести до бюджету 20% (може, й більше) вартості цього майна. Після цього їм відпустяться всі їхні «гріхи».

2. Можна створити комісію, яка зайнялася б перевіркою законності набуття того чи іншого майна посадовими особами України та членами їх сімей. В результаті такої перевірки майно, набуте на незаконні кошти, має націоналізовуватись, а посадові особи — звільнятись з посади.

3. Можливі інші заходи, пов'язані з притягненням винних посадових осіб до кримінальної відповідальності.

З цих трьох заходів перший найкращий. Адже покарання не завжди дає гарні й повчальні наслідки. З історії нам відомо, що були часи, коли кат піддавав тортурам на помості злодія за крадіжку, а інші злодії в цей час чистили кишені неуважних глядачів.

Хоч заходи, які пропонуються, можуть значно покращити роботу посадових осіб — державних службовців, вони не усунуть таких причин, які лежать в основі корупції, як: 1) мала заробітна платня (не головна, але дуже важлива причина); 2) природна схильність деяких посадових осіб до корупційних діянь (головна причина).

Перша причина має дуже важливе значення, але вона не може бути підставою для виправдання корупції, оскільки виконання посадових зобов'язань — це обов'язок посадової особи служити державі та її народу, а не її підприємницька діяльність. І цю причину можна скоріше здолати, ніж другу.

Що стосується природної схильності людини — посадової особи до корупційних діянь, то тут треба сказати таке. Певний рівень свідомості людини дає їй можливість робити ті чи інші вчинки. Доки рівень свідомості людини не зміниться, годі чекати докорінних змін в її ставленні до своєї діяльності, обов'язків.

При прийнятті кандидата на посаду державного службовця беруться до уваги його попередня діяльність, у тому числі громадська, рекомендації, характеристики, проводиться співбесіда з психологами тощо. Така процедура певною мірою забезпечує об'єктивний підхід до підбору кадрів державних службовців. Але при цьому природа людини — кандидата на посаду державного службовця залишається невідомою.

Нині немає офіційно визнаного засобу, який дозволяв би визначати схильність тієї чи іншої особи до тих чи інших дій до виявлення певних дій та їх наслідків правоохоронними органами. Але доти, поки в основу процедури підбору кадрів на державну службу не буде покладено об'єктивні методи визначення того, підходить чи ні конкретний кандидат для роботи на тій чи іншій посаді, не залишається нічого іншого, як боротися з корупцією, впливаючи на неї з рівня ЇЇ наслідків, якими є надмірний рівень життя та майновий стан деяких посадових осіб України та членів їх сімей.

Таким чином, причини та умови вчинення корупційних злочинів можна узагальнити до наступного.

Корупція є наслідком як загальних, так і специфічних процесів детермінації цього соціального явища. Останні переважно пов’язані з державною або іншою службою.

Складовими елементами причин і умов корупційної злочинності є характеристики:

- службового середовища;

- службовців;

- рівня соціального контролю.

У службовому середовищі (в умовах служби) обставинами, які зумовлюють виникнення корупції є:

1) недотримання правил про такий розмір оплати праці службовців, який дав би змогу гідно жити їм та їхнім родинам. При цьому будь-яка затримка виплати державним службовцям зарплати спричиняє ситуацію крайньої нужди в родинах, під впливом останньої в частини службовців формується мотивація на вчинення корупційного злочину;

2) тип управління. За ситуативного керівництва завдання зважуються значною мірою з розсуду окремих службовців. Правове регулювання здійснюється лише в загальному порядку, тому тут є простір для особистого вирішення і сваволі. За нормативного управління йдеться про застосування у певних ситуаціях правових норм, які докладно їх регламентують. У цьому випадку таж існує хабарництво, але хабарі даються ініціативно за те, щоб чиновник порушив установлені правила;

3) соціально-психологічна обстановка. Визнання корупції в середовищі державних службовців нормальним явищем є чинником формування кримінальної мотивації.

У характеристиці самих службовців, які вчиняють корупційні злочини, спотворено ієрархію їх цінностей і, зокрема, є готовність принести в жертву матеріальній вигоді закон і норми моралі, професійну честь. Визначають і такі характерологічні риси, як жадібність, заздрість. Моральна нестійкість виявляється при ініціативному підкупі. Говорячи про соціальне середовище, що оточує особу, слід зазначити:

- наявність у ньому осіб із високим рівнем матеріального добробуту, досягнутого за рахунок корупційної та іншої кримінальної діяльності;

- матеріально забезпечений рівень життя особи і різке зниження цієї забезпеченості надалі;

- наявність дорогих звичок, інтересів тощо.

Соціальний контроль повинен мати превентивний характер. Брак належного контролю за доходами і витратами службовців, за виконанням ними службових обов’язків, не реагування на факти корупції або слабке, несвоєчасне, незаконне реагування є умовами, що сприяють вчиненню корупційних злочинів. А для частини винних – це складові частини причинного комплексу, що зумовлюють кримінальну мотивацію.