Тема 12. Корупція, як загроза національній безпеці.

План

1. Кримінально правова характеристика корупції

2. Механізм дії корупції

3. Взаємозв’язок корупції та організованої злочинності

4. Причини та можливості протидії корупції

5. Нормативно-правові та кримінологічні заходи попередження корупційних злочинів

1. Кримінально-правова характеристика корупції

Корупційна злочинність є складовою більш широкого суспільного явища – корупції. Тому розгляд цього виду злочинності доцільно розпочати із з’ясування сутності корупції.

Корупція стара як світ. Ще в 1792-1750 році до н.е. великий законодавець Хамурапі, цар Вавілона, намірився здолати корупцію у вввіреній йому державі: «Як тільки одержиш цей наказ, - інструктує він місцевого адміністратора, - розслідуй справу. Якщо з'ясуєш, що дійсно був підкуп, то опечатай срібло і все, що було дане як хабар, і відійшли мені. А тих людей, які прийняли хабар, і свідків, знайомих з цією справою, вели доставити до мене».

На думку Г.А. Сатарова, М.І. Льовіна і М.Л. Циріка корупція як соціальне явище, має свій історичний розвиток і відзначають, що хабарництво згадується ще в російських літописах XIII в. Правда, на той час це явище носило невизначеність і суб’єктивізм, оскільки традиція «подношенія дарів» для вирішення політичних справ усталена народом із покон віків (не вмерла і до сьогодні). У всіх редакціях Руської Правди такий злочин не значиться. Перше законодавче обмеження корупційних дій належить Івану III. А його внук Іван Грозний вперше ввів смертну страту як покарання за непомірність в хабарах.

Розслідували, ловили на місці злочину, садили на кіл, проте ця вада процвітала і передавалася з покоління в покоління. Уже на протязі багатьох століть влада уособлюється із найкращим і найшвидшим способом збагачення. Якщо б вона уособлювалася тільки із відповідальністю перед народом, то до влади ніхто б не прагнув.

Відповідно до Юридичної енциклопедії: «Корупція (лат. corruption — псування, розбещен­ня, підкуп).

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 7 квітня 2011 року, корупція – це використання особою, суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, суб’єкту відповідальності за корупційні правопорушення, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей;

Неправомірна вигода, відповідно до зазначеного закону – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, відповідно до зазначеного Закону, є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;

г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи - у разі одержання від них особами, суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Однак на сьогодні серед юристів як науковців, так і практиків не існує єдиного підходу та системності до розуміння понять «корупція» та «хабарництво». Дехто з на­уковців взагалі зазначає, що корупцію легше розпізнати, ніж визначити (Льюїс Ф.), а В.Лунєєв вказує: «Існує багато визначень, але повної зрозумілос­ті і правової точності немає».

У російській юридичній літературі містить­ся інше визначення цього поняття: «Корупція — суспільне небезпечне явище у сфері політики або державного управління, що є підкупом, продаж­ністю державних чиновників, представників структур влади й інших службових осіб, які ста­ли на шлях використання займаного ними стано­вища, службових прав і владних повноважень для незаконного збагачення, отримання матеріаль­них та інших благ і переваг як в особистих, так і у групових інтересах (давання і одержання ха­бара, зловживання посадовими повноваженнями, незаконна участь у підприємницькій діяльності тощо)». Дане визначення також є недоскона­лим, оскільки у ньому вказано, що корупція має місце лише у сфері політики або державного управління. Однак вона поширена також і в ор­ганах місцевого самоврядування.

У той же час з наведених визначень вбача­ється, що корупція має місце лише у сфері пуб­лічної влади або, як пише О.Костенко: «...кору­пція не може не мати політичного аспекту», оскі­льки «корупція — це посягання на публічну вла­ду, що полягає у свавільному (неправомірному) її використанні у приватних інтересах».

У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов’язаних із неправомірним використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших правопорушень, що створюють умови для вчинення корупційних діянь або їх приховування.

У правовому плані корупція становить собою сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю діянь (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушення етичних норм поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь.

У Кримінальному кодексі України немає статті, яка передбачала б відповідальність за ко­рупцію, однак це не означає, що корупційні ді­яння не підпадають під дію кримінального зако­ну та не зазнають відповідальності. КК містить склади злочинів, перш за все у сфері службової діяльності, що передбачають відповідальність за діяння, що охоплюються поняттям «корупція». Вони передбачені розділом 17 КК України, а саме:

- зловживання владою або посадовим становищем (364);

- перевищення влади або службових повноважень (365);

- службове підроблення (366);

- службова недбалість (367);

- одержання хабара (368);

- давання хабара (369)(може бути і не службова особа);

- провокація хабара (370).

Необхідно підкреслити, що суб’єктами «злочинів у сфері службової діяльності» є не службові особи як такі а посадові особи. Посадовими (службовими) особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані із виконанням організаційно-розпорядчих, чи адміністративно господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним розпорядженням, тобто такі, що наділяються владними повноваженнями.

Отже корупція – це соціальне явище, якому властиві підкуп, продажність державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, і на цій основі корисливе використання офіційних службових повноважень, пов’язаних з ними авторитету і можливостей в особистих або вузько групових, корпоративних інтересах.

В сучасних умовах глобального поширення суто прагматичних цінностей, подвійної моралі та загального знецінення духовності людства, патріотизму, національної відданості, перетворення всіх людських та суспільних відносин на вартісний товар з керованими інтересами, корупційні прояви складають велику загрозу в аспекті забезпечення національної безпеки, яку важко переоцінити.