4. Протидія тероризму та проблеми формування антитерористичного міжнародного права.

Тероризм посягає на демократію відкритим нападом на інститути демократії та підри­вом принципів, на яких вона грунтується. Виникає запитання: як демократичне товариство може ефективно захистити себе, не приносячи в жертву самих цінностей, на якій воно грунтується? З цією метою необхідно встановити належний баланс між правами людини (терориста) або особи, що підозрюється в тероризмі, та інтересами держави в придушенні тероризму.

Зростання тероризму в сучасних умовах, дедалі страшніші наслідки терористичних ак­тів призводять до того, що деякі держави, посилаючись на право на самооборону, підтвер­джене Статутом ООН, вважають за можливе використання будь-яких засобів для покаран­ня терористів, включаючи застосування воєнної сили на території інших держав. Проте пе­редбачене ст. 51 Статуту ООН право на самооборону може бути реалізоване тільки у разі відбиття збройного нападу з боку якоїсь держави. В інших випадках згідно з принципом не-застосування сили, викладеним у Декларації про принципи міжнародного права, що стосу­ються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, дер­жави зобов'язані утримуватися від актів репресалій із застосуванням сили.

Однією з проблем боротьби з тероризмом є відсутність міжнародних судових інститу­цій з юрисдикційними повноваженнями щодо тероризму як злочину міжнародного харак­теру. Відомо, що Парламентська асамблея Ради Європи лише висловилася за створення но­вого міжнародного кримінального суду щодо актів тероризму, подібних до вчинених 11 ве­ресня 2001 р. в США. Процедура створення такого суду пов'язана з прийняттям його статуту і наступною ратифікацією відповідних установчих документів державами — учасни­цями Ради Європи.

Тому кримінальна відповідальність за тероризм нині фактично реалізу­ється на національному рівні (у країні вчинення злочину, у країні затримання терористів або в країні, що найбільше постраждала від терористичних актів). Якщо учасники терористичної групи після вчинення злочину (злочинів) опинилися на території кількох держав, законодавство яких про відповідальність за тероризм або про умо­ви екстрадиції не узгоджується між собою, можуть виникнути певні труднощі як щодо вста­новлення фактичних обставин вчиненого злочину, ролі кожного співучасника в ньому, так і в призначенні справедливого покарання, а також умов відбування покарання, можливості дострокового звільнення.

Неприйнятною, з огляду захисту прав людини і основних свобод, є практика викорис­тання можливостей спецслужб або інших аналогічних підрозділів для фізичного знищення терористів, що маскується «нещасними випадками» або «природною смертю». Виправдан­ням подібної практики не можуть бути ні тягар вчиненого, ні громіздка процедура екстра­диції терористів. Здійснення таких операцій на території іншої держави без відома його компетентних властей є очевидним порушенням принципів і норм міжнародного права, положень міжнародних договорів про боротьбу з тероризмом у частині, що визначає межі просторової юрисдикції держав. До того ж порушується проголошене демократичними дер­жавами право особи на справедливий розгляд його справи в суді.

Позасудові методи покарання за злочини, як і діяльність створюваних з цією метою не передбачених конституцією тієї чи іншої держави квазісудових органів (військово-польових судів, військових комітетів), які, на відміну від цивільних судів, допускають спрощену про­цедуру пред'явлення обвинувачення і розгляду справи по суті, а також обмеження права на правову допомогу і вільний вибір захисника своїх прав тягне за собою зловживання і сваво­лю. Необхідність боротьби з тероризмом не може бути виправданням порушень прав люди­ни. Хоч якими тяжкими не є скоєні злочини, усім особам, що притягаються до відповідаль­ності, у цивілізованому суспільстві мають забезпечуватися установлені національними за­конами, міжнародними актами обсяги і засоби захисту їх прав.

Відповідно до звіту міжнародної правозахисної організації «Міжнародна амністія» у боротьбі з тероризмом уряди багатьох країн безмежно розширили повноваження різних си­лових структур і прийняли нові надзвичайні закони, які погрожують фундаментальним гро­мадянським свободам. Так, у США і Великобританії прийнято закони, які надають можли­вість без рішення суду заарештовувати іноземців, що підозрюються у вчиненні злочинів. У Південній Кореї, Індії та Йорданії служби безпеки отримали надзвичайні повноваження, якими можуть скористатися, прикриваючись досі невизначеним поняттям тероризму.

Загроза міжнародного тероризму призвела до зниження стандарту захисту прав усіх, кого підозрюють у тероризмі: рядові агенти ФБР США дістають нові повноваження і ра­ніше неприпустиму свободу дій. Вони самостійно, без погодження з вищим керівництвом, можуть розпочинати розслідування за статтею «тероризм», без обгрунтування своїх дій від­відувати інтернет-кафе, бібліотеки, релігійні заклади. Справами, пов'язаними із загрозою тероризму, займатимуться 3718 агентів. Загальний штат відомства збільшиться більш як на 900 чоловік.

Окремі дослідники (Р. Дворкін) висловлюють думки щодо превентивного ув'язнення: «Зрештою, наші суспільства були б «безпечнішими», якби поліції дозволили саджати до в'я­зниць тих людей, які, на їх думку, можуть у майбутньому здійснити злочин». Пропозиція, м'яко кажучи, явно помилкова. Не викликає сумніву, що акти тероризму спрямовані на порушення прав людини. Проте необхідність боротьби з цим злочином не може виправдовувати порушення прав людини і основних свобод у ході боротьби з терориз­мом.

Причини терористичних діянь виходять далеко за межі усталених понять про причини злочинності. Тому їх вивчення повинно виходити за межі традиційних кримінологічних до­сліджень, враховувати не тільки правові, а й політичні, соціальні та інші аспекти цього не­безпечного явища як у внутрішньодержавному, так і в міжнародному масштабі. Сьогодні боротьбу проти тероризму державам просто неможливо вести поодинці Важливим фактором ефективного розв'язання цієї проблеми є вивчення економічних, соціальних, політичних та інших умов, за яких тероризм як явище найбільш можливий, а також створення таких передумов, за яких він був би неможливий або його прояви заздале­гідь були б приречені на невдачу. Цьому сприяли б легітимізація міжнародного порядку че­рез політичні союзи, інтернаціоналізація систем захисту від тероризму, створення спе­ціалізованих банків даних про особистість терористів, розроблення і прийняття необхідних нормативно-правових, організаційних та інших заходів боротьби з найманством, що слу­жить джерелом поповнення терористичних груп і організацій, а також легітимний моніторинг міграційних процесів на національному, регіональному, а можливо, й на глобальному рівнях.

Коли ж йдеться про глобалізацію світу, то тут у власному значенні не можна вже вести мову про правове забезпечення глобалізованого життя. Не можна ство­рити такі юридичні закони, які б були обов'язковими для усіх. На практиці, якщо гіпотетично допустити таку ситуацію, то виявилося б, що такими законами ма­ли б бути закони країни, яка перша і най­дальше просунулася на шляху глобаліза­ції. Такою країною, як відомо, є США. Тому й невипадково дехто синонімом глобалізації вважає американізацію. У силу цього це викликатиме шалений опір, що й можна спостерігати в сучасно­му світі, скажімо, в діяльності так званих антиглобалістів. Вихід, мабуть, полягає в тім, щоб знайти якісь універсальні та па­суючі усім народам норми права. Але це нездійсненне в силу особливостей самого юридичного закону. Адже юридичний за­кон має силу (реально може функціону­вати) тільки за умови, коли він у разі не­виконання тягне за собою відповідні сан­кції. Якщо такого не існує, то і практично юридичного закону не існує. Він залиша­ється тільки «моральним» закликом чи побажанням, якого можна дотримувати­ся або не дотримуватися. Щоб діяли одні й ті ж юридичні закони, потрібні ефекти­вні міжнародні санкції та органи, які б їх приводили в дію та здійснювали тоталь­ний контроль. Це ж знову-таки міф, на­віть якщо в останньому випадку викорис­товувати сучасні інформаційні мережі.

Поряд з криміналізацією тероризму, і з цим погоджуються всі науковці, що вивчають цю проблему, має бути прийнятий пакет нормативно-правових актів, які б визначали правові та організаційні положення боротьби з тероризмом, порядок функціонування державних органів у боротьбі з проявами терористичної діяльності. З цього приводу варто звернути увагу на міжнародний досвід законодавчого закріплення боротьби з тероризмом. В Ізраїлі, США, Російській Федерації та ряді інших країн, що зіткнулися з цією проблемою, прийняті базові закони про антитерористичну діяльність, які визначають основні принципи боротьби з тероризмом, суб’єктів боротьби з цим злочином та їхні функції і компетенцію, порядок проведення антитерористичних операцій, а також визначають перелік терористичних організацій світу для здійснення міграційного контролю за іноземцями, які є членами терористичних організацій чи їхнім представниками.

Виходячи з того, що сучасний тероризм є одночасно продуктом і загрозою для всього світового суспільства, В.Антипенко (ветеран антитерористичних бойових дій, захистив дисертацію по цьому питанню) пропонує будувати міжнародне антитерористичне право на засадах загальної відповідальності всіх дієвих факторів міжнародних відносин. Науковець резонно зауважує, що недостат­ня ефективність, а іноді й контрпродуктивність існуючого міжнародного права у сфері протидії терористичним злочинам обумовле­на тим, що воно охоплює лише той сегмент тероризму, який пов'язаний з вчиненням те­рористичних актів як таких. Конвенційний же механізм у сфері боротьби з тероризмом побу­довано так, що дії іншої сторони, які стали умовою, причиною чи передумовою терорис­тичного акту (наприклад, агресія, анексія, ко­лонізація, незаконне відчуження території, ресурсів, економічний тиск, грабіжницькі умови торгівлі тощо) нерідко залишаються за межами впливу права.

Боротьба з тероризмом є складним та багатоаспектним завданням. Вона включає розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно-розшукову та аналітичну роботи, правильна постановка яких дозволяє виявляти терористичні організації на стадії їх зародження, та ефективно протидіяти терористичним актам ще у період їх підготовки.

В Україні оперативну роботу з протидії тероризму проводять підрозділи Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та ін. Для ліквідації терористичних організацій та знешкодження окремих терористів використовуються підрозділи ОМОНу, спецназу, „Беркута", структури відомчої безпеки та охорони.

5. Правові основи боротьби з тероризмом

Правову основу боротьби з тероризмом становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року, інші закони України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 р. , Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року, боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах:

- законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина;

- комплексного використання з цією метою правових, політичних, соціально-економічних, інформаційно-пропагандистських та інших можливостей;

- пріоритетності попереджувальних заходів;

- невідворотності покарання за участь у терористичній діяльності;

- пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності;

- поєднання гласних і негласних методів боротьби з тероризмом;

- нерозголошення відомостей про технічні прийоми і тактику проведення антитерористичних операцій, а також про склад їх учасників;

- єдиноначальності в керівництві силами і засобами, що залучаються для проведення антитерористичних операцій;

- співробітництва у сфері боротьби з тероризмом з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з тероризмом.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є:

Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю;

Міністерство внутрішніх справ України;

Міністерство оборони України;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

Державний департамент України з питань виконання покарань;

Управління державної охорони України.

До участі у здійсненні заходів, пов'язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також:

центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу;

Служба зовнішньої розвідки України;

Міністерство закордонних справ України;

Міністерство охорони здоров'я України;

Міністерство палива та енергетики України;

Міністерство промислової політики України;

Міністерство транспорту України;

Міністерство фінансів України;

Міністерство екології та природних ресурсів України;

Міністерство аграрної політики України;

Державна митна служба України;

Державна податкова адміністрація України.

У разі реорганізації або перейменування центральних органів виконавчої влади, перелічених у цій статті, їхні функції у сфері боротьби з тероризмом можуть переходити до їх правонаступників, якщо це передбачено відповідними актами Президента України.

До участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою. Координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Повноваження суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом

Служба безпеки України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у тому числі міжнародної; збирає інформацію про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій; провадить у межах визначених чинним законодавством повноважень виключно з метою отримання упереджувальної інформації у разі загрози вчинення терористичного акту або при проведенні антитерористичної операції оперативно-технічні пошукові заходи у системах і каналах телекомунікацій, які можуть використовуватися терористами; забезпечує через Антитерористичний центр при Службі безпеки України організацію і проведення антитерористичних заходів, координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом відповідно до визначеної законодавством України компетенції; здійснює досудове слідство у справах про злочини, пов'язані з терористичною діяльністю; ініціює питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат; забезпечує у взаємодії з розвідувальними органами України безпеку від терористичних посягань установ України за межами її території, їх співробітників та членів їхніх сімей.

Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Міністерство оборони України, органи військового управління, з'єднання, військові частини Збройних Сил України забезпечують захист від терористичних посягань об'єктів Збройних Сил України, зброї масового ураження, ракетної і стрілецької зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, що знаходяться у військових частинах або зберігаються у визначених місцях; організовують підготовку та застосування сил і засобів Сухопутних військ, Повітряних Сил, Військово-Морських Сил Збройних Сил України в разі вчинення терористичного акту в повітряному просторі, у територіальних водах України; беруть участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об'єктах та в разі виникнення терористичних загроз безпеці держави із-за меж України.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, підпорядковані йому органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій, а також здійснюють просвітницькі та практично-навчальні заходи з метою підготовки населення до дій в умовах терористичного акту.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та органи охорони державного кордону здійснюють боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення спроб перетинання терористами державного кордону України, незаконного переміщення через державний кордон України зброї, вибухових, отруйних, радіоактивних речовин та інших предметів, що можуть бути використані як засоби вчинення терористичних актів; забезпечують безпеку морського судноплавства в межах територіальних вод та виключної (морської) економічної зони України під час проведення антитерористичних операцій; надають Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби під час проведення антитерористичних операцій на території пунктів пропуску через державний кордон України, інших об'єктів, розташованих на державному кордоні або у прикордонній смузі.

Державний департамент України з питань виконання покарань здійснює заходи щодо запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об'єктах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Управління державної охорони України бере участь в операціях з припинення терористичних актів, спрямованих проти посадових осіб та об'єктів, охорону яких доручено підпорядкованим цьому Управлінню підрозділам.

Розвідувальні органи України здійснюють добування, аналітичну обробку та надання в установленому порядку розвідувальної інформації про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій за межами України, а також здійснюють заходи безпосередньої протидії терористичним загрозам життю і здоров'ю громадян України, установам та об'єктам державної власності України в разі залучення розвідувальних органів України до участі в антитерористичних операціях за межами України.

Щодо повноваження інших суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, то вони у межах своєї компетенції здійснюють заходи щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалізують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що належать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспорту і зв'язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформацію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.

На Антитерористичний центр при Службі безпеки України покладається:

- розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюваних з терористичною метою;

- збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами;

- організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій;

- організація і проведення командно-штабних і тактико-спеціальних навчань та тренувань;

- участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, підготовка і подання в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері боротьби з тероризмом, фінансування проведення суб'єктами, які ведуть боротьбу з тероризмом, антитерористичних операцій, здійснення заходів щодо запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності;

- взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органами іноземних держав та міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом.

Антитерористичний центр при Службі безпеки України складається з Міжвідомчої координаційної комісії та штабу, а також координаційних груп та їх штабів, які створюються при регіональних органах Служби безпеки України.

Міжвідомча координаційна комісія Антитерористичного центру при Службі безпеки України формується із:

- керівника Антитерористичного центру та його заступників;

- заступників державних секретарів Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

- заступників керівників Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань;

- заступника Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України - начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;

- командувача Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України;

- начальника Управління Служби безпеки України в місті Києві, заступника голови Київської міської державної адміністрації;

- заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади.

Положення про Антитерористичний центр при Службі безпеки України, персональний склад Міжвідомчої координаційної комісії затверджуються Президентом України. Керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України призначається Президентом України.