99. Засоби мирного вирішення міжнародних спорів

Міжнародний спір - це специфічні політико-правові відносини, що виникають між двома або більшою кількістю суб'єктів міжнародного права і відображають протиріччя, які існують у межах цих відносин. Тобто це спір, що виникає між державами або іншими суб'єктами з питання юридичного факту чи правового регулювання певних відносин.

У Статуті ООН для кваліфікації конфліктних відносин використовуються поняття "спір" та "ситуація", але їх визначення не наводяться. Згідно з доктриною міжнародного права, а також практикою Ради Безпеки і Міжнародного Суду ООН

-спір має місце у випадку, коли держави взаємно пред'являють претензії з приводу одного і того ж предмету спору;

- ситуація виникає, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується взаємним пред'явленням претензій, хоч і породжує непорозуміння між ними.

Існування певних відмінностей ще не зумовлює наявності спору між державами. Після визнання факту існування спору виникає обов'язок вирішити цей спір. Міжнародний спір має вирішуватися лише мирними засобами на основі принципу мирного розв'язання міжнародних спорів.

Загалом розрізняють два основних способи вирішення міжнародних спорів: дипломатичний і судовий. Дипломатичні процедури не завжди приводять до ефективного й остаточного розв'язання спорів, оскільки держави, що беруть участь у спорі, залишають за собою право прийняття остаточного рішення. При застосуванні судових процедур держави погоджуються та підпорядковуються рішенню, зміст якого їм на початку процедури не відомий.

Міжнародно-правові документи перелічують такі мирні засоби вирішення міжнародних спорів: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод, а також інші засоби. Переговори, обстеження, посередництво, добрі послуги, примирення належать до дипломатичних способів вирішення міжнародних спорів; судові процедури - це міжнародні судові установи, різні третейські суди і арбітраж.

Якщо всі можливі засоби не допомогли і виникає спір, важливо точно визначити дату його виникнення (у випадку війни, наприклад, залежно від міжнародно-правової регламентації статусу нейтральних держав, відбувається обчислення відшкодування, яке повинно надаватися; часто з цим пов'язана також можливість звернення до судових органів тощо). Проте важко сформулювати загальну норму з приводу фіксації дати виникнення міжнародних спорів.

100. Поняття права міжнародної безпеки. Миротворчі операції

Під безпекою в міжнародному праві переважно розуміють стан захищеності інтересів держави, групи держав або міжнародного співтовариства від зовнішніх та внутрішніх загроз. Гарантування міжнародного миру та безпеки і запобігання війни належить до основних завдань міжнародного права. У сучасному взаємозалежному та глобалізованому світі жодна держава не може самостійно гарантувати свою безпеку. Спектр загроз міжнародній безпеці постійно розширюється. Поряд з такими традиційними загрозами, як міжнародні конфлікти та зброя масового знищення, з'явились нові загрози та виклики: тероризм, регіональні та внутрішні збройні конфлікти, організована злочинність. У широкому розумінні до загроз міжнародної безпеки зараховують також економічні та соціальні загрози, включаючи бідність, інфекційні захворювання та екологічні загрози. Це вимагає, з одного боку, посилення співпраці держав, з іншого - вдосконалення існуючої міжнародно-правової бази та розробки нових норм, орієнтованих на адекватне та ефективне реагування на ці виклики та загрози. Міжнародна безпека є також необхідною умовою розвитку. З огляду на це - право міжнародної безпеки та співпраця держав у цій сфері набувають дедалі більшої актуальності.

Під правом міжнародної безпеки треба розуміти сукупність принципів та норм, які регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права у галузі гарантування міжнародного миру та безпеки, запобігання застосуванню збройної сили, обмеження та скорочення озброєнь.

Право міжнародної безпеки поділяють на два взаємопов'язані нормативні комплекси: норми міжнародного права, орієнтовані на забезпечення миру (позитивний аспект), та норми, спрямовані на відвернення війни та збройних конфліктів (негативний аспект).

Принципи та норми, на яких базується право міжнародної безпеки, закріплені у конкретних джерелах міжнародного права. Базовим документом є Статут ООН, який формує основу сучасного права міжнародної безпеки.

Особливе значення мають міжнародно-правові документи універсального та регіонального характеру, спрямовані на обмеження, скорочення та ліквідацію озброєнь.

На регіональному рівні важливе значення відіграють установчі документи регіональних організацій колективної безпеки та акти, прийняті під їх егідою. До таких організацій передусім потрібно зарахувати ОАД, АС, ЛАД, СНД та ОБСЄ.

Міжнаро́дні миротво́рчі опера́ції — це міжнародні дії та інші заходи, які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, ОБСЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно з положеннями глави восьмої Статуту ООН, а так само дії і заходи багатонаціональних сил, що створюються за рішенням Ради Безпеки ООН.

Міжнародні миротворчі операції поділяються на:

-операції зі встановлення (сприяння) миру;

-операції з підтримання миру;

-операції з примушення до миру;

-операції з відбудови миру.

Крім того, у рамках миротворчої діяльності можуть проводитись пошуково-рятувальні, гуманітарні та електоральні операції.

Операції зі встановлення (сприяння) миру проводяться за обов’язкової згоди сторін конфлікту з метою вирішення конфліктів, мирного урегулювання або превентивного розгортання військ, встановлення контролю за умовами перемир’я та виконання угоди про припинення вогню, забезпечення дотримання прав людини, надання гуманітарної допомоги населенню.

Операції з підтримання миру проводяться зазвичай, після досягнення домовленостей між сторонами конфлікту з метою недопущення відновлення конфлікту та надання допомоги у розвитку процесу мирного врегулювання, роз’єднання збройних формувань, задіяних у конфлікті, припинення та запобігання ескалації воєнних дій, відновлення законності та правопорядку, забезпечення нормального функціонування державних і громадських установ та організацій.

Операції з примушення до миру проводяться за відсутності згоди сторін конфлікту введенням міжнародних санкцій та застосуванням військової сили з метою припинення збройного конфлікту і примушення ворогуючих сторін до встановлення перемир’я.

Операції з відбудови миру проводяться у постконфліктний період з метою відновлення життєдіяльності важливих елементів інфраструктури та цивільних інститутів країни, демілітаризації району конфлікту встановленням контролю над озброєнням та військовою технікою сторін, що перебували у конфлікті, забезпеченням проведення інституційних реформ.