87. Поняття та джерела, принципи міжнародного повітряного права

Міжнародне повітряне право - це галузь міжнародного права, яка охоплює систему норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з приводу використання повітряного простору з метою здійснення міжнародних повітряних сполучень і гарантування їх безпеки.

Першою багатосторонньою угодою про повітряні сполучення стала Паризька конвенція про регулювання повітряної навігації 1919 р., яка була переглянута та оновлена протоколами 15 червня і 11 грудня 1929 р. За цією конвенцією договірні держави зобов'язалися надавати іншим договірним державам у мирний час право мирного прольоту через повітряний простір, що знаходиться над їхніми сухопутними територіями і територіальними водами.

У 1929 р. була укладена Конвенція з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшавська конвенція 1929 р.). Ця конвенція встановила обов'язкові для сторін основні умови договору повітряного перевезення, перелік і однакові форми документів, які використовуються при перевезенні (авіаквитки пасажирів, багажні квитанції та ін.). Нею визначено головні принципи і межі відповідальності авіаперевізника за шкоду заподіяну пасажирові або вантажу. В подальшому Конвенція була доповнена Гаазьким протоколом, 1955 р., Гвадалахарською конвенцією, 1961 р., Гватемальським протоколом, 1971 р., чотирма Монреальськими протоколами, 1975 р.

Важливе місце в системі норм міжнародного повітряного права посідають такі багатосторонні акти, як Чиказька конвенція 1944 р. про міжнародну цивільну авіацію та численні додатки до неї. її учасниками є понад 180 держав.

Крім названих, на універсальному рівні існує ще ряд важливих договорів, а саме:

- Чиказькі угоди 1944 р. про міжнародний повітряний транзит та про міжнародний повітряний транспорт;

- Паризька угода 1956 р. про комерційні права при нерегулярних повітряних сполученнях у Європі;

- Римська конвенція про відшкодування третім особам на поверхні збитків, заподіяних іноземними повітряними суднами, 1952 р., та Монреальський протокол до неї, 1978 р.;

- Токійська конвенція про правопорушення та деякі інші акти, вчинені на борту повітряного судна, 1963 р.;

- Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, 1970 р.;

- Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, 1971 р.;

- Монреальський протокол про боротьбу із незаконними актами насильства в аеропортах, які обслуговують міжнародні польоти, 1988 р. (Доповнює Монреальську конвенцію, 1971 р.);

- Женевська конвенція про визнання прав на повітряне судно, 1948 р. Значна роль у розвитку міжнародного повітряного права належить "міжнародним авіаційним регламентам", що приймаються або ухвалюються Радою ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації).

До системи норм міжнародного повітряного права входять спеціальні принципи, котрі регулюють діяльність міжнародної цивільної авіації в цілому.

Принцип повного і виключного суверенітету держав над їх повітряним простором.

Основний зміст принципу суверенітету над повітряним простором полягає в тому, що держава самостійно встановлює правовий режим використання свого повітряного простору. Разом з тим, держава має використовувати свій повітряний простір таким чином, щоб при цьому не заподіяти шкоду правомірним інтересам інших держав.

Принцип свободи польотів повітряних суден усіх держав у міжнародному повітряному просторі. Як відомо, згідно з міжнародним правом, до такого простору належить повітряний простір над відкритим морем, а також над Антарктикою. Зміст цього принципу передбачає для будь-якої держави:

- право на повітряні польоти у міжнародному повітряному просторі;

- право на здійснення юрисдикції щодо своїх повітряних суден, які перебувають у цьому просторі.

Однак свобода польотів у цьому просторі не означає, що держави та їх судна вільні від дотримання певних правил, зокрема, вимог закріплених у міжнародних угодах або в регламентах ІКАО. Згідно з Додатком 2 до Чиказької конвенції 1944 р., усі держави повинні дотримуватися цих правил та вживати заходів до того, щоб вони суворо дотримувалися повітряними суднами під час польотів над відкритим морем.

Принцип забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації.

Згідно з цим принципом держави зобов'язані:

- вживати заходів щодо забезпечення технічної надійності авіаційної техніки, аеропортів, допоміжних служб та повітряних трас;

- вести боротьбу з незаконним втручанням у діяльність цивільної авіації.