83. Води держав-архіпелагів (архіпелажні води).

Архіпелаг означає державу, яка складається з групи островів, включаючи їх частини, які єднають їх водні та інші простори і настільки тісно зв'язані, що такі острови, води та інші природні простори складають єдине географічне, економічне і політичне ціле або історично вважаються такими.

Архіпелажними водами називають води держави-архіпелагу, які розташовані між островами, з яких складається держава-архіпелаг, та відокремлені від інших частин моря навкруги нього прямими вихідними лініями, які з'єднують точки, які найбільш видаються у море.

Довжина таких ліній не повинна перевищувати 100 мор. миль і лише 3% від заг. їх числа можуть мати довжину 125 мор. миль. Співвідношення між площею води та площею суши в середині цих ліній повинне складати від 1:1 до 1:9, отже не кожна держава, що складається з островів може мати архіпелажні води. Їх не мають, наприкл., Великобританія та Японія.

На архіп. води та на їх дно і надра пошир. суверенітет держави-архіпелагу. Судна всіх держав користуються правом мирного проходу через архіпел. води. У випадках, коли в межах архіп. вод лежать мор. шляхи, що використ. для м-н судноплавства – застосов. правило архіпел. проходу. Архіпел. прохід – право судноплав. і прольоту з єдиною метою неперервного, швидкого і безперешк. транзиту з однієї частини відкритого моря або ек. зони в ін. частину. Для здійсн. архіп. проходу і прольоту держава-архіп. може встановл. мор. та повітр. коридори шириною 50 мор. миль.

Осн. документ – Конвенція ООН з Мор. права.

84. Прилегла зона, виключна економічна зона та континентальний шельф.

Прилегла зона – це район морського простору, прилеглий до зовнішньої межі територіального моря. Прибережна держава має право встановлювати прилеглу зону шириною не більше 24 морських миль від вихідних ліній, від яких здійснюється відлік ширини її територіального моря.

Відповідно до міжнародного права прилеглу зону можна створювати в цілях контролю, необхідного: а) для запобігання порушень митних, фіскальних, іміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави в межах її території або територіального моря; б) для покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, скоєних в межах її території або територіального моря. Відповідні норми є і в Конвенції про відкрите море 1958 р. (ст. 24), і в Конвенції ООН з морського права 1982 р. (ст. 33). Приймаючи рішення про створення прилеглої зони, прибережна держава на свій розсуд визначає її вид. Вона може бути митною, фіскальною, імміграційною або санітарною. У прилеглій зоні військові судна прибережної держави або її спеціальні судна, що виконують прикордонні, митні, фіскальні, імміграційні або санітарні функції, вправі за наявності підстав зупиняти іноземні невійськові судна, перевіряти документи й оглядати суднові приміщення, вживати заходи, передбачені законодавством прибережної держави.

Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього”, шириною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря». Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над виключною економічною зоною, а «а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використання енергії води, течії та вітру; б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні: і) створення і використання штучних островів, установок і споруд; іі) морських наукових досліджень; ііі) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов´язки, передбачені в цій Конвенції».

Визначаючи права й обов´язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 р. встановлює права й обов´язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноплавства, польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря. Іноземна держава зобов´язана враховувати у виключній економічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава - враховувати права іноземної держави у виключній економічній зоні.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про виключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 р. має бути сумісним з її нормами.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. континентальний шельф — це морське дно та надра підводних районів, що простягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відліковується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку відстань.

Держави не поширюють на шельф повного суверенітету, а мають певні суверенні права «з метою розвідки та розробки його природних ресурсів». Ці права часто називають виключними, бо ніхто і ні за яких умов не вправі здійснювати таку діяльність без згоди прибережної держави. Вона має також виключне право дозволяти та регулювати виробництво будь-яких бурильних робіт на шельфі, незалежно від їхньої мети. Прибережна держава вправі створювати на шельфі штучні острови, установки та споруди і встановлювати навколо них зони безпеки шириною до 500 метрів.

Права прибережної держави на континентальному шельфі не торкаються правового статусу ні покриваючих шельф вод, ні повітряного простору, що знаходиться над ними.