50. Консульське право: поняття та джерела.

Консульське право - сукупність-міжнародно правових норм, що регулюють консульські відносини між державами, включаючи статус і функції консулів. Консул - посадова особа однієї держави, що знаходиться в іншій державі для захисту прав та інтересів своїх громадян і своєї держави.

До джерел консульського права можна віднести:

-Конвенцію про спеціальні місії 1969 p.;

-Віденську конвенцію про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 p.;

-Конвенцію про привілеї й імунітети Об'єднаних Націй 1946 p.;

-Конвенцію про запобігання злочинам і покарання за злочини проти осіб, що користуються міжнародним захистом, включаючи дипломатичних агентів, 1977 p.;

-Конвенцію про безпеку персоналу Організації Об'єднаних Націй і зв'язаного з нею персоналу 1994 р.

51. Класи консульських установ. Порядок призначення на посаду консула.Консульські установи поділяються на чотири види:1) генеральне консульство;2) консульство;3) віце-консульство;4) консульське агентство (п. «а» ст. 1 Віденської конвенції 1963 р.).

Глава консульської установи. Відповідно до ст. 9 Віденської конвенції 1963 р. глави консульських установ поділяються на чотири класи: 1) генеральний консул;2) консул;3) віце-консул;4) консульський агент.Глава консульської установи призначається акредитуючою державою, а допускається до виконання своїх функцій - державою перебування.Акредитуюча держава видає чолі консульської установи консульський патент або такий, як вінакт, в якому засвідчується його посаду, зазначаються повне ім'я та прізвище, клас, до якого він належить, консульський округ і місцезнаходження консульської установи. Акредитуюча держава направляє цей патент уряду держави, на території якого глава консульської установи повинен виконувати свої функції. За згодою держави перебування акредитуюча держава може замість патенту послати державі перебування повідомлення, що містить зазначені вище відомості.Глава консульської установи допускається до виконання своїх функцій дозволом з боку держави перебування, званим екзекватуру. Це може бути окремий документ, а може виражатися написом на патенті. Держава, відмовляє у видачі екзекватури, не зобов'язана повідомляти акредитуючої держави мотиви такої відмови (ст. 12 Віденської конвенції 1963 р.). До видачі екзекватури глава консульської установи може бути тимчасово допущений до виконання своїх функцій (ст. 13 Віденської конвенції 1963 р.). Керівник консульського відділу дипломатичного представництва в патенті і екзекватуру не потребує.Два або кілька держав можуть за згодою держави перебування призначити одне і те ж особа в якості консульської посадової особи в цій державі.Припинення консульських функцій. Опції працівників консульських установ припиняються у випадках:1) повідомлення держави перебування акредитуючою державою про припинення його функцій;2) анулювання екзекватури;3) повідомлення державою перебування акредитуючої держави про те, що держава перебування перестала вважати його працівником консульського персоналу (ст. 25 Віденської конвенції 1963 р.).