89. Міжнародне космічне право та його джерела

Міжнародне космічне право — галузь сучасного між­народного права, що регулює діяльність держав з дослід­ження і використання космічного простору, що встано­влює його правовий режим.

Потреба міжнародного правового регулювання кос­мічної діяльності була породжена науково-технічним прогресом, що призвів до запуску Радянським Союзом 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Зем­лі, що ознаменував початок освоєння людством космі­чного простору.

В основі правового режиму космічного просто­ру лежать вироблені в рамках ООН або під її егідою міжнародні універсальні договори.' У їхньому числі: Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року; Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року; Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року. Такими договорами є також: Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір, 1968 року; Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космі­чними об'єктами, 1972 року.

До числа джерел міжнародного космічного права уні­версального характеру належать також договори, що

частково регулюють і космічну діяльність. Це, напри­клад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою, 1963 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншо­го ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 року.

Крім того, до джерел міжнародного космічного пра­ва належать міжнародні договори двостороннього ха­рактеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укла­дена джентльменська угода про нерозміщення в космі­чному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення. Загальне значен­ня цієї угоди було підтверджено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII). У 1998 році Російська Федерація, США, країни, що входять у Європейське кос­мічне агентство, Японія і Канада уклали угоду про ство­рення міжнародної космічної станції.

90. Правовий режим космічного простору та небесних тіл

Міжнародне право, встановлюючи режим космічного простору та небесних тіл, тим не менше не містить загальновизнаного визначення цих територій. Що стосується космічного простору, то основною причиною такої невизначе­ності є відсутність у праві чіткого розрізнення між космо­сом і повітряним простором, який визнається територією держави. У міжнародно-правовій практиці низки держав і в доктрині космос нерідко визначають як простір, що знаходиться за межами повітряної сфери Землі, режим якого визначає міжнародне право1. У космосі інколи виділяють простори, що мають особливості з погляду їхнього використання: ближній космос, дальній космос, геостаціонарну орбіту. Правовий режим цих просторів ґрунтується на існуючому режимі всього космічного простору. Небесними тілами слід вважати будь-які космічні тіла, що мають природне походження.

Основним міжнародно-правовим актом, що визначає режим дослідження та використання космічного простору та небесних тіл, є Договір про космос 1967 р. Він встановлює, що «дослідження та використання космічного простору, включно з Місяцем та іншими небесними тілами, здійснюється на благо та в інтересах всіх країн, незалежно від ступеня їхнього економічного або наукового розвитку, та є надбанням всього людства»2. Ніяка ділянка космічного простору, включно з небесними тілами, не підлягає національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами (ст. 2), а дослідження космічного простору слід проводити відповідно до міжнародного права, включно зі Статутом ООН (ст. 3).

Надзвичайно важливою є норма ст. 4 Договору про космос 1967 р. про заборону розміщення зброї масового знищення. Тим самим космічний простір і небесні тіла проголошені частково демілітаризованою зоною, включно з без ядерним статусом. Договором 1963 р. в космосі також заборонено проводити будь-які випробування ядерної зброї2. Розміщення в космосі звичайних видів озброєння та збройних сил загальним міжнародним правом не заборонено, так само як не заборонено використання космосу для військових цілей. Деякі обмеження в цій галузі накладали лише двосторонні угоди3.

Місяць та інші небесні тіла є демілітаризованими та ней­тралізованими територіями, що забороняє будь-яке їх військове використання. Відповідно до Договору про космос 1967 р. вони можуть бути використані виключно в мирних цілях. Однак це не виключає права держави включати військовослужбовців у склад екіпажу космічного об’єкта (ст. 4) та їхнього права робити посадку на небесні тіла.

Вивчення та дослідження космічного простору і небесних тіл має відбуватися в такий способом, щоб уникати їх шкідливого забруднення, а також несприятливих змін земного середовища. У дійсності ця норма поки важко реалізується та є скоріше побажанням. За різними оцінками навколоземний космічний простір вже нині заповнено численними недіючими космічними об’єктами та їхніми частинами, а деякі види палива, що застосовується в ракетоносіях, шкідливо впливає на озонову кулю Землі. Тим не менше пріоритети засвоєння космосу навряд чи будуть по­ставлені в залежність від екологічних недоліків існуючих технологій.