77. Встановлення державних кордонів.

Державний кордон – це зазначена на картах та закріплена на місцевості лінія і перпендикулярно проведена через неї вертикальна площина, що визначає зовнішні межі державної території, а також відділяє держану територію від інших просторів.

Існують два типи встановлення державного кордону: делімітація й демаркація.

Делімітація – визначення за угодою між урядами суміжних держав загального напрямку проходження державного кордону і населення його на географічну карту. Делімітація кордонів здійснюється за участю експертів з багатьох напрямів діяльності, які враховують політичні, історичні, фізико-географічні, етнічні та інші аспекти їх проведення.

Демаркація – проведення лінії державного кордону на місцевості й позначення його відповідними прикордонними знаками.

Кордони територіальних вод встановлюють за зовнішньою лінією територіальних вод, що прилягають до території держави в межах 12 морських миль (22,224 км) від узбережжя. Проте деякі країни в односторонньому порядку оголосили своїми територіальними водами ширші смуги: Бразилія, Перу, Сьєрра-Леоне, Уругвай, Еквадор (200 миль) та інші.

Сухопутні та морські державні кордони склалися історично. За нормами міжнародного права вони є непорушними.

Режим державного кордону складається з таких елементів:

1) режим утримання державного кордону, тобто порядок облаштування і підтримання у належному стані прикордонних знаків, обладнання, прикордонних просік, проведення їх контрольних оглядів та перевірок проходження лінії кордону.

2) режим перетинання державного кордону особами та транспортними засобами, а також переміщення через державний кордон товарів, вантажів та іншого майна.

3) режим пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

4) режим ведення на державному кордоні та в безпосередній близькості від нього промислової, господарської та інших видів діяльності.

5) порядок та процедури вирішення з іноземними державами спорів та інцидентів, пов’язаних з державним кордоном.

78. Вирішення територіальних спорів.

Сучасне міжнародне право приділяє особливу увагу підтриманню і збереженню дружніх відносин між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, зокрема передбачає мирні засоби вирішення міжнародних спорів.

Принцип мирного вирішення спорів покладає на держави обов'язок вдаватись лише до мирних засобів вирішення спорів (Статут ООН), який містить окрему гл. VI - мирне вирішення спорів (ст. 33-38). На її основі у сучасному міжнародному праві сформувалась система мирних засобів вирішення спорів, серед яких такі засоби, як: переговори, посередництво, "добрі послуги", арбітраж, слідчі та погоджувальні процедури, примирення, звернення до МО та ін. Провідну роль у вирішенні юридичних спорів між державами відіграє Міжнародний суд ООН.

У міжнародному праві розрізняють спір та ситуацію. Міжнародний спір - це сукупність взаємних вимог держав щодо конкретних неврегульованих питань. Держави, між якими виникли такі розбіжності, вважаються сторонами спору (у ситуації немає сторін, натомість є зацікавлені держави). Спір характеризується наявністю конкретних розбіжностей між державами, котрі мають бути визнані (підтверджені) державами, в іншому випадку мова не йде про спір.

Ситуація - це певні обставини, що зачіпають загальні інтереси держав чи міжнародного співтовариства загалом. Такі обставини можуть виникати за відсутності взаємних спірних питань між державами (наприклад, громадянська війна).

Спори та ситуації, що можуть становити загрозу підтримці міжнародного миру та безпеки, є окремою категорією. Рада Безпеки уповноважена проводити розслідування будь-якого спору чи ситуації з метою встановлення, чи може продовження такого спору чи ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки.

Потрібно зауважити, що вирішення спорів мирними засобами повинно відбуватись із дотриманням принципів справедливості та міжнародного права (ст. 1. Статуту ООН). Принцип справедливості е надзвичайно важливим для вирішення спорів, адже несправедливі умови вирішення спору можуть призвести до його відновлення чи ескалації. Використання мирних засобів вирішення спорів не може порушувати інших принципів міжнародного права. Зокрема, застосування мирних засобів не може відбуватись із порушенням принципів суверенної рівності держав, невтручання у внутрішні справи, незастосування сили.