70. Діагностика, лікування та профілактика серозного маститу у корів.

Мастит (mastitis) чи маміт (mammitis) – запалення молочної залози, що виникає у відповідь на дію механічних, біологічних, хімічних чи термічних чинників.

У 1949 р. проф. А. П. Студєнцов класифікував мастити на основі їх клінічних проявів та патологоанатомічних змін.

Серозний мастит (mastitis serosa).

Серозний мастит – запалення вим’я, що супроводжується гіперемією, сильним випотіванням серозного ексудату та виходом лейкоцитів у підшкірну та інтерстиціальну тканину.

Етіологія. В перші тижні після отелення серозний мастит розвивається як ускладнення застійного набряку чи як наслідок дії на вим’я токсичних продуктів та патогенної мікрофлори (при субінволюції та атонії матки, затриманні посліду, ендометритах).

На пізніших термінах лактації серозний мастит виникає на ґрунті травм, неправильного механічного доїння, переохолодження вим’я після тривалого лежання на холодній долівці, проникнення інфекції. Збудниками серозного маститу найчастіше бувають стрептококи, стафілококи, кишкова паличка.

Клінічні ознаки: У тварини виникає незначне пригнічення загального стану, зниження апетиту, підвищення температури; уражена ділянка буває збільшена в об’ємі, гаряча, щільна, почервоніла, болюча, регіональний лімфовузол збільшений, дійка збільшена і болюча. Молочна продуктивність корови знижується. Молоко спочатку буває без змін. Тварина видужує через 3–5 днів, або процес набуває серозно-катаральної форми і видоюваний секрет із враженої чвер ті стає рідким, водянистим, в ньому з’являються пластівці казеїну (мастит стає змішаним – серозно-катаральним).

Хворобу необхідно віддиференціювати від серозного набряку, при якому немає ознак запалення.

Слід мати на увазі, що підгострі та хронічні серозні та серозно-катаральні мастити часто перебігають без чітких клінічних ознак.

При серозному маститі.

1. Корову ізолюють, забезпечують їй спокій, у пасовищний період переводять її на стійлове утримання, вилучають з раціону соковиті корми, зменшують даванку концентратів, годують лише сіном, обмежують водопій.

2. Застосовують обережне часте здоювання (через кожні 4–6 год., крім ночі).

Перед її здоюванням можна ввести корові окситоцин, пітуїтрин, гіфотоцин по 5–6 ОД на 100 кг маси тіла. При затрудненні здоювання скупченням у молочній цистерні згустків та пластівців казеїну в її порожнину вводять 50–60 мл 2 %-го розчину натрію гідрокарбонату, підігрітого до 25–30 °С, легко масажують вим’я і через 20–25 хв. здоюють.

3. Масаж проводять знизу догори, по ходу лімфатичних судин, по 10–15 хв., 3– 5 разів на добу.

4. Масаж можна поєднувати з втиранням у шкіру вим’я кремів, мазей (креми-емульсії ДЕ, ДЕК, протимікробний крем “Доктор”, мастисан, мазь Вишневського, синтоміцинова, стрептоцидна емульсії чи інші протизапальні мазі) та лініментів.

5. В перші доби захворювання можна застосувати холодові процедури (обливання ураженої частки холодною водою, змазування її рідкою глиною з оцтом (2–3 столових ложки на 1 л води), а з 3–5-го дня – для прискорення розсмоктування запального інфільтрату – застосовують тепло.

6. Для пригнічення розвитку у вим’ї мікрофлори застосовують антисептичні засоби. Вибирають антибіотики з широким спектром дії (цефалоспорини, карбеніцилін, левоміцетин або ж асоціації двох антибіотиків – з дією на грампозитивні мікроорганізми (бензилпеніцилін, ампіцилін, оксацилін, окситетрациклін, лінкоміцин) і дією на грамнегативні мікроорганізми (гентаміцин, стрептоміцин, неоміцин, колістин).

7. Патогенетична терапія полягає у нормалізації нейросудинних реакцій за до- помогою новокаїну. Найпростішим видом новокаїнової терапії є:

• внутрішньоцистернальні: введення по 100– 150 мл 0,5–0,1 %-го розчину новокаїну з інтервалом 12 годин;

• внутрішньовенні введення 100–150 мл 1 %-го розчину новокаїну з інтервалом 24–48 годин;

• коротка новокаїнова блокада за Д. Д. Логвіновим – 150–200 мл 0,5 %-го розчину новокаїну у надвим’яний простір над основою вим’я. При по- требі блокаду повторюють через 48–96 годин в ді- лянку зовнішнього пахового отвору;

- блокада зовнішнього соромітного шкірно- латерального нерва стегна, клубово-пахового нерва та їх гілок за Б. А. Башкіровим. Зробивши укол між поперечними відростками 3 та 4-го поперекових хребців на відстані 7–8 см від середньої лінії тулуба, під кутом 55–60° до середньої площини тулуба, на глибину 6–9 см (до упору голки в тіло хребця) і зміс- тивши її на 2–5 мм ін’єкують 80–100 мл 0,5 %-го розчину новокаїну в сполучно-тка- нинний простір між великим та малим поперековим м’язами. Знеболення відповідної половини вим’я наступає через 12–15 хв. і триває 2–3 години.

• блокада черевних нервів та пограничних симпатичних стовбурів за В. В. Мосі- ним. Вводять 80–130 мл 0,5 %-го розчину новокаїну у надплевральну клітковину по- заду ніжок діафрагми (спереду останнього ребра в місці перетину жолоба, утвореного підклубово-реберними та найдовшими м’язами спини, голкою довжиною 12–15 см під кутом 30–35° до горизонтальної лінії до упору в тіло хребця з послідуючим від- хиленням голки на 5–10°);

• блокада промежинних нервів за І. І. Магдою, ввівши голку на 1,5–2 см у ді- лянці сідничної вирізки і, зміщуючи її вправо і вліво, ін’єктують 20–30 мл 3–5 %-го розчину новокаїну. Знеболення наступає через 10 хвилин. При блокадах нервів вим’я до новокаїну можна додавати антибіотики.

Із загальнотонізуючих засобів найкращі наслідки дають внутрішньовенні вве- дення глюкози, хлористого кальцію, суміші М. Г. Миролюбова (20 %-на глюкоза – 400 мл, 40 %-ий гексаметилентетрамін – 30 мл, 10 %-ий кальцію хлорид –120 мл, 20 %-ий кофеїн –10 мл).