1. Пухлини: визначення, пато- та морфогенез

Пухлина — це новоутворена гетерогенна тканина, в основі формування якої лежить безмежне розмноження клітин, обумовлене змінами в 'їх генетичному апараті. Сформована пухлина відрізняється особливостями свого росту, обміну речовин, взаємовідносинами з іншими тканинами, тобто характеризується певною автономністю щодо цілісного організму, яку можна розглядати і як певну самостійність у подальшому її розвитку.

Пухлина може виникати з будь-якої тканини, що здатна до процесів проліферації, але з високоспеціалізованих зрілих клітин вона не виникає. Рівень захворюваності та смертності від пухлин є різним, що пояснюють станом екології, етнічними звичаями, спадковістю.

Найбільш важливими є наступні теорії пухлинного росту: фізи-ко-хімічна теорія (теорія канцерогенів), вірусо-генетична теорія, поліетіологічна теорія. [Рис. 40]

У відповідності до фізико-хімічної теорії основна роль належить дії фізичних та хімічних канцерогенів, тобто речовин, які здатні викликати пухлину. До фізичних канцерогенів відносять: сонячну, космічну, ультрафіолетову, іонізуючу радіацію, радіоактивні речовини. Фізичні канцерогени реалізують свою дію через пошкодження ДНК генома клітини. Канцерогенний ефект зазначених факторів може потенціюватись також дією інших канцерогенних агентів — хімічних (табакопаління, бензол, анілін, азбест) та вірусних (вірус папіломи людини, вірус Епштейна-Бара, вірус гепатиту В, С). Прихильники вірусо-генетичної теорії важають, що пухлини можуть викликатись так званими онкогенними вірусами, в складі яких виявлені ДНК та РНК. ДНК-віруси дають злоякісну трансформацію клітин у 1:10⁷ випадків, найчастіше вони викликають

інфекційні захворювання (аденовірус, вірус вітряної віспи, вірус гепатиту В). РНК-віруси частіше викликають злоякісну трансформації клітини, тому що виходячи з клітини, вони не пошкоджують її мембран і вона не гине, як у випадках з ДНК-вірусами. Поліетіо-логічна теорія об'єднує всі інші існуючі фактори, які можуть змінювати геном клітини і.призводити до злоякісної її трансформації.

На основі зазначених теорій можна сформулювати пато- та морфогенез пухлин. Патогенез (канцерогенез) розглядає механізми зародження пухлини, види та механізми бластоматозної дії різноманітних патогенних агентів. Розрізняють наступні стадії:

• Стадія ініціації — передбачає зміни в геномі соматичної клітини під впливом патогенних (канцерогенних) агентів.

• Проміжна стадія — активація протоонкогенів (нормальні гени клітин) з переходом їх в онкогени, які кодують продукцію онкобілків в результаті порушення функції регуляторних генів. Активація протоонкогенів супроводжується супресією анти-онкогенів.

• Стадія промоції — відбувається пухлинна трансформація клітини з необмежним безконтрольним їх ростом і утворенням пухлини. Механізми активації протоонкогена: [Рис. 41]

• Інсерційний механізм — поява вірусних генів у складі генома соматичної клітини активує поруч розташовані протоонкогени.

• Хромосомні транслокації — спостерігаються при лімфомі Бер-кіта, хронічному мієлолейкозі.

• Крапчасті мутації.

• Ампліфікація — збільшення кількості копій гена.

Морфогенез — це процес становлення та розвитку пухлини в морфологічному відображенні. Розрізняють два морфогенетичних варіанти виникнення пухлин.

1. Поява пухлини без якихось попередніх змін в материнській тканині — одномоментно, раптове, на фоні нормальної тканини. Онкопроцес виникає — «de novo» з однієї трансформованої клітини (уніцентричний характер росту).

2. Поява пухлини відбувається не раптово, а поступово, поетапно, через окремі стадії послідовно виникаючих змін у материнській тканині:

а) стадія передпухлини — дифузна або вогнищева гіперплазія, дисплазія;

б) стадія «Са in situ» — неінвазивний рак, коли зберігається цілісність базальної мембрани, не утворюються строма та судини;

в) стадія інвазивного росту — стадія сформованої злоякісної пухлини;

г) метастазування.

Деякі з пухлин можуть проходити стадію доброякісної пухлини (рак шлунка, товстої кишки).2. Характеристика окремих ознак

Зовнішній вигляд пухлин різноманітний. Найчастіше вона має вигляд вузла з нерівною поверхнею або представлена дифузною формою, у вигляді потовщення з материнської тканини, відрізняючись від неї тільки кольором та консистенцією. [Рис. 42]

Розмір пухлини залежить від її «віку», хоча має значення як характер самої пухлини, так і будова материнської тканини. Якщо пухлина не має помітно шкідливого впливу на організм, то може досягати значних розмірів, в інших випадках організм гине значно раніше.

Консистенція пухлини також буває різною: то більш щільною (пухлини з кісткової, хрящової, фіброзної тканин), то більш м'якою, коли в пухлині переважає паренхіма над стромою.

Однією з характеристик пухлин є автономність їх розвитку, яка носить відносний характер, тому що пухлинна тканина постійно отримує від макроорганізму різноманітні продукти живлення, кисень, гормони, цитокіни, які поступають з током крові. Крім того, на ріст її впливає імунна система. Інакше кажучи, автономність пухлини необхідно розуміти не як певну незалежність пухлинних клітин від організму, а як набуття ними властивостей для саморегуляції. У злоякісних пухлин (раки, саркоми) автономність більш виражена, вони ростуть швидко, руйнуючи материнську тканину; у доброякісних пухлинах вона менш виражена, деякі з них піддаються регуляторним впливам організму, ростуть повільно, не руй-

нуючи материнську тканину. В обох випадках клітини переходять на аутокринний механізм регуляції свого розвитку, продукуючи фактори росту або онкобілки — аналоги факторів росту.