2. Форми державного кредиту та класифікація державних позик

Державний кредит є невід’ємною складовою економічної і фінан­со­вої системи держави. У теорії і практиці його прийнято поділяти на внут­ріш­ній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу, має свої особливості і форми прояву. При внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення. Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах: державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позичкового фонду. У випадку міжнародного державного кредиту однією із сторін кре­дит­ної угоди виступає держава, причому вона може виступати і як бор­жник, і як кредитор, а може бути боржником і кредитором одночасно. Най­більш типовими формами такого кредиту є: зовнішні державні позики, за­без­печені випуском цінних паперів; позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі; державні гарантії.

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прий­нято класифікувати за певними ознаками.

1. За правовим оформленням розрізняють:

   • державні позики, що надаються на підставі угод (без­облі­га­цій­ні);

   • державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за до­по­могою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

2. За місцем розміщення позики поділяються на:

• внутрішні (облігації, казначейські зобов’язання), що розмі­щу­ють­ся в даній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай в національній валюті;

• зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних.

3. Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:

• державні, що випускаються центральними органами управ­лін­ня (Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів Укра­ї­ни);

• місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

4. Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зо­бов’­язань розрізняють:

• короткострокові (поточні, як правило, до 1 року);

• середньострокові (від 1 до 5 років);

• довгострокові позики (понад 5 років).

5. За видами доходності державні позики поділяються на:

• процентні, коли виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового процента;

• безвідсоткові (дисконтні), характерні тим, що дер­жав­ні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю;

• виграшні, реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів.

6. За формою випуску державних позик розрізняють:

• готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів);

• безготівкові позики (шляхом записів на рахунках в електронному депо­зи­та­рії).

7. За способом погашення позики поділяються на:

• ординарні (пога­шаються одночасно всі випущені позики);

• серійні (погашаються позики деякими частинами через певні проміжки часу);

• з достроковим погашенням (держава може вдатися лише при наявності коштів).

8. Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на:

• заставні (забезпечуються державним майном чи конкретними доходами);

• беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надій­ність визначається авторитетом держави).