40. Види природного освітлення, його нормування та основні вимога до освітлення приміщень у світлий час доби.

Освітленість, створювана денним природним світлом, змінюється в надзвичайно широких межах. Зміни ці обумовлені часом дня, сезоном року і метеорологічних факторів (хмарність, опади). Тому природне освітлення приміщень не можна характеризувати і нормувати абсолютною величиною освітленості. Природне освітлення приміщень прийняте характеризувати відносною величиною, що показує, у скількох разів освітленість усередині приміщення Е_в менше освітленості зовні будинку Е_н. Відносна величина, яка виражена звичайно у відсотках, називається коефіцієнтом природної освітленості чи скорочено КПО:

, (3.1)

Де е – коефіцієнт природної освітленості, %;

Е_в – освітленість усередині приміщення, лк;

Е_н – освітленість розсіяним світло зовні, лк.

Освітленість приміщення природним світлом характеризується коефіцієнтами природної освітленості ряду крапок, розташованих у перетинанні вертикальної площини характерного розрізу приміщення і горизонтальної площини, що знаходиться на висоті 0,8 м від підлоги і прийнятої за умовну робочу поверхню.

Нормовані значення коефіцієнта природної освітленості для будинків, розташовуваних у I, II, IV і V поясах світлового клімату, варто визначити по формулі

(3.2)

Де – коефіцієнт природної освітленості в %; обумовлений для III пояса світлового клімату по СНиП II-4-79 (таблиця 3.4);

т – коефіцієнт світлового клімату по СНиП II-4-79;

с – коефіцієнт сонячності клімату визначаємо по СНиП II-4-79.

Світловий пояс визначають по карті світлового клімату (рисунок 3.1), коефіцієнт світлового клімату т – по таблиці 3.2, коефіцієнт сонячності клімату с – по таблиці 3.3.

Згідно СНиП II-4-79 нормують коефіцієнт природної освітленості в залежності від наступних факторів (таблиця 3.4):

– характеристики зорової роботи (обумовленої по мінімальному розмірі об'єкта розрізнення);

– світлового пояса (коефіцієнт т);

– орієнтації вікон по сторонах світла (коефіцієнта сонячності клімату с).

При одностороннєму бічному природному освітленні нормується мінімальне значення КПО в крапці, розташованої на відстані 1 м від стіни, найбільш вилученої від світлових прорізів, на перетинанні вертикальної площини характерного розрізу приміщення й умовної робочої поверхні (чи підлоги).

При двостороннєму бічному освітленні нормується мінімальне значення КПО в крапці посередині приміщення на перетинанні вертикальної площини характерного розрізу приміщення й умовної робочої поверхні (чи підлоги).

При верхньому чи комбінованому (верхньому і бічному) природному освітленні нормується середнє значення КПО в крапках, розташованих на перетинанні вертикальної площини характерного розрізу приміщення й умовної робочої поверхні (чи підлоги). Перша й остання крапки приймаються на відстані 1 м від поверхонь стін чи перегородок.

Для гарного денного освітлення площа вікон повинна відповідати площі приміщень. Тому розповсюдженим способом оцінки природного освітлення приміщень є геометричний світловий коефіцієнт, тобто відношення заскленої площі вікон до площі підлоги. Чим більше величина світлового коефіцієнта, тим краще освітлення. Для житлових приміщень світловий коефіцієнт повинний бути не менше 1/6 – 1/8, для аудиторій і підсобних приміщень – 1/10 – 1/12. Однак світловий коефіцієнт дає тільки орієнтоване представлення про денне освітлення, оскільки воно залежить ще від світлового клімату місцевості, глибини кімнати, фарбування стін, розташування вікон і їх орієнтації по сторонах світу.