Лекція № 2.

Тема 2. Зміст, форми і методи самостійної роботи студентів

1. Адаптація студентів у вузі.

2. Значення й організація самостійної роботи студентів.

3. Методика організації навчального процесу студента на лекції.

4. Формування у студента навичок самостійної роботи з книгою.

5. Педагогічна практика – форма самостійної роботи студентів.

6. Формування у студентів дослідницьких умінь.

7. Самовиховання і самоосвіта студентів.

Література:

1. Пискунов М.І. Организация учебного труда студентов. – Минск, 1982.

2. Куреленко Т.М. Путь адаптации першокурсника.// Проблемы педагогики высшей школы. – Минск, 1974.

1. Адаптація студентів у вузі.

В соціологічному розумінні адаптація – це залучення особистості до нових видів діяльності, до нових умов у конкретному соціальному середовищі.

Проблемою адаптації студентів-першокурсників займались такі вчені: В.С.Ракмалін, М.С.Дмитрієва, В.П.Камінська, Д.А.Андрєєва, В.С.Крамова, М.М.Кудабаєва, Л.А.Козловська, В.Л.Поплужний, Т.А.Горинова, І.Ш.Корольова та інші.

Існують об’єктивні і суб’єктивні труднощі, з якими зустрічаються студенти у вузі.

Об’єктивні – ті, на які студент не може безпосередньо вплинути. Вони визначаються зовнішнім середовищем і умовами вузу (розклад, побудова навчального плану…)

Суб’єктивні – труднощі, які властиві індивідуально кожному студенту і які він може подолати сам на основі свого життєвого досвіду, своїх ціннісних орієнтацій.

Усі труднощі об’єднують у три групи:

• дидактичні (пов’язані з подоланням новизни в процесі навчання: новизна вимог до студентів на заліках і екзаменах);

• соціально-психологічні (входження у студентський колектив: умови життя, оточення людей, особливості життя у відриві від сім’ї, раціональне використання і розподіл часу, подолання певних труднощів…);

• професійні (пов’язані з оволодінням обраною спеціальністю: виховувати в собі організаторські навички; поєднувати навчальну, науково-дослідну, громадську роботи; усвідомлення необхідності вчитися працювати з дітьми).

Головною причиною виникнення труднощів є відмінність між навчанням у школі і вузі. Студент повинен уміти самостійно працювати, усвідомлювати навчальний матеріал і застосовувати його на практиці.

Для вузу характерна періодичність контролю знань: регулярні заліки й екзамени з усіх дисциплін. Прийомами проміжної перевірки знань є: семінари, практичні і лабораторні заняття, колоквіуми та індивідуальні співбесіди.

Важкими для першокурсників є вузівські форми навчання; необхідність конспектувати лекції, складність практичних і семінарських занять, збільшення обсягу самостійної навчальної роботи, зміна опитувальної системи й контроль за успішністю. Через все це виникає «дидактичний бар’єр» між викладачем і студентами.

Виникають труднощі, які пов’язані з індивідуально-психологічними особливостями людини, оскільки навчання у вузі дає велике навантаження на нервову систему. Настає розумова, психічна втома, послабляється увага, пам’ять, мислення, воля.

У кожного студента термін адаптації індивідуальний, але в основному до середини першого семестру цей етап закінчується.

На наступному етапі коливання психічних процесів незначні. Цей етап завершується в середині другого семестру.

Третій етап – період стійкої адаптації. Проявляється наприкінці другого – початку третього семестру навчання (зниження втоми, високий рівень самостійності, ініціативність, активність…)

В кожній академічній групі є студенти з яскраво вираженими інтересами до громадської роботи. Вони мають схильність до організаторської діяльності.

Бувають студенти, які не виявляють активності в громадській роботі, у них нечітко сформований професійний інтерес.

Щоб швидше пройшов період адаптації, студентам слід активно займатись самовихованням.

2. Значення і організація самостійної роботи студентів.

У вузі проводиться підготовка спеціалістів, здатних до самостійної творчої діяльності.

Самостійне вивчення студентами суспільних спеціальних наук сприяє формуванню у них професійної спрямованості, здатності поєднувати педагогічні ідеї з педагогічною практикою.

Інколи отримані знання студенти не можуть використати уміло на практиці. Тому треба самостійно розбиратися у питаннях науки. Соціаліст-утопіст (французький) Шарль Фур’є вперше висунув ідею виховання згідно з природою людини. Виховання й освіту він розглядав як процес активного набуття учнями життєво важливих і необхідних навичок і знань у ході їх організованої самодіяльності.

Основна мета і завдання виховання – щоб кожна людина стала конкретно-цілісною людиною-діячем, цілком свідомою і самостійною особистістю.

Всебічне виховання – це розвиток усіх здібностей людини через вільне самовиховання. Воно вимагає високої само організованості і самоконтролю.

Студент вивчає таку сукупність предметів, яка забезпечує його всебічний розвиток.

Види самостійної роботи:

• самостійна робота для здобуття нових знань;

• для застосування знань на практиці;

• для повторення, перевірки знань, умінь і навичок.

Типи самостійної роботи:

1. самостійна робота за зразком і рекомендаціями;

2. проведення спостережень, лабораторних робіт;

3. варіативні самостійні роботи щодо застосування понять науки;

4. творчі самостійні роботи.

3. Методика організації навчального часу студента на лекції.

Головним, а нерідко й найпершим джерелом інформації для студента є лекція. Результативність лекції залежить як від викладача, так і від рівня самостійної роботи студента, тобто його пізнавальної активності чи розумової самостійності.

Оскільки навчання – це процес пізнання, то правомірно говорити не про активність взагалі, а про пізнавальну активність.

Пізнавальна активність спрямована на проникнення у внутрішню сутність явищ, об’єктів, що вивчаються. Вона виникає на основі наполегливих дій самої особистості (студента) при вирішенні проблемних і творчих завдань, мобілізації уваги, психічних процесів.

Пізнавальну активність характеризують: ініціативність, захоплення виконанням завдання, висока само організованість і працездатність, наполегливість.

Розрізняють зовнішню і внутрішню активність студента на лекції.

Зовнішня активність – зовні студент зосереджений, його увага спрямована на викладача чи демонстровані ним предмети.

Така активність не завжди збігається з внутрішньою.

Внутрішня активність – здатність активно мислити.

Її ознаки: напруження розумових сил, розумові операції, виявлення стійкого внутрішнього інтересу до теми, спрямованість уваги на розуміння матеріалу.

Внутрішня активність повинна стати предметом самовиховання і проходити на рівні репродуктивної або творчої активності.

Репродуктивна активність – студент виконує дії, показані викладачем, виконує завдання за інструкцією.

Творча активність – прагнення студента проникнути в суть речей.

Ці два види активності взаємопов’язані і не виключають один одного.

Успіх будь-якої діяльності, в тому числі й навчальної, багато в чому залежить від бажання, прагнення інтересу до роботи, потреби в діяльності, тобто від наявності позитивних мотивів.

Далеко не кожна лекція цікава й захоплююча, наприклад, академічна лекція може бути сухуватою за змістом. В такому випадку в дію вводиться вольова мотивація – само наказ, само активізація і самонавіювання.

Слід навчитись постійно підтримувати увагу, слухаючи лекцію. Основна проблема – не відволікатись, навчатися вольовими зусиллями підтримувати зосередженість.

Правила слухання лекції

1. Увага зосереджується через активну позу слухача. Коли тіло розслабляється, розслабляється і мозок.

2. Погляд на промовця має бути зосередженим.

3. Розподіляти свою увагу: слухати, розуміти й записувати.

4. Не можна займатися сторонніми справами.

Лекцію доцільно конспектувати. Це створює сприятливі умови для запам’ятовування.

У процесі запису лекції доцільно робити скорочення окремих слів.

Дуже важливо і зовнішнє оформлення конспекту: чіткість, грамотність. Кожну лекцію слід доповнювати матеріалами, одержаними під час самостійної роботи.

5. Формування навичок самостійної роботи.

Виховання в учнів любові до книги і навичок вдумливого самостійного читання – це питання загальної педагогіки, як загальноосвітньої, так і середньої спеціальної і вищої школи.

Цікавий у цьому відношенні досвід колективу Павловської середньої школи Кіровоградської області, де створено спеціальну учнівську наукову читальну «кімнату думки». «Читання наукових книг для культурної людини має стати звичкою, інтелектуальною потребою…» (В.О.Сухомлинський).

Спостереження за самостійною роботою студентів показують, що значна частина першокурсників не володіє елементарною бібліографічною грамотою і зустрічається з серйозними труднощами у виборі необхідної літератури.

У бібліотеці існують такі види каталогів:

1. Систематичний (всі книги поділено за відділами, котрі в свою чергу поділяються на підвідділи);

2. Алфавітний (картки розташовано за першою літерою прізвища автора книги або її назви, якщо це збірка статей чи книга підготовлена декількома авторами);

3. «Літопис книг»;

4. «Літопис журнальних статей».

Каталог назв складається із назв книг і дає змогу знайти потрібну книгу, якщо не знаєш автора.

Основні форми запису прочитаного тексту: план, тези, анотації, виписки, цитати, конспекти, рецензії.

Найпоширеніша форма запису – конспект – це досить повне відтворення письмової інформації.

Складання плану або анотування літературного джерела доцільно в тому разі, коли треба скласти первісне загальне уявлення про нього (при підготовці до семінарських занять, щоб вибрати з безлічі джерел найцінніші; коли джерело дуже велике за обсягом і для конспектування потрібно більше часу, ніж має його студент).

Тезисно студенти можуть записувати зміст свого повідомлення на тему, запропоновану викладачем.

Тезисний виклад дає можливість передати у виступі істотні деталі, факти, явища, які важко передати власними словами.

Реферат – виклад суті будь-якого питання, публічної лекції. Вивчення робіт на одну тему (проблему) розширює світогляд студента.

Рецензування – вимагає детального аналізу і широкої, логічної, структурної системи аргументів, доказів. Щоб дати обґрунтовану оцінку чого-небудь, треба мати досить глибокі і різнобічні знання.

5. Педагогічна практика – форма самостійної роботи.

В документах «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вищої освіти в країні» та «Про подальший розвиток вищої школи і підвищення якості підготовки спеціалістів» особливу увагу звернено на професійну підготовку студентів, формування у них педагогічних умінь. У зв’язку з цим у педагогічних вузах з І по V курси введено педагогічну практику у студентів. За кожним навчальним закладом, що готує педагогічні кадри, закріплено загальноосвітні школи, педагогічні училища, коледжі, дитячі установи.

Проблемою формування особистості педагога засобами педагогічної практики займались такі вчені: Ф.Н.Голоболін, О.І.Щербаков, В.О.Сластанін, Л.Ф.Спірін та інші.

Розроблено професіограму вихователя за функціями, уміннями, здатністю до діяльності.

Основною метою педагогічної практики у виді є формування у студентів уміння застосовувати в педагогічній діяльності науково-теоретичні знання, здобуті при вивченні суспільних, загально педагогічних і спеціальних дисциплін, розвиток інтересу до майбутньої професії.

З I по V курс студенти мають проходити як навчальну, так і виробничу практику з відривом від навчання у ВНЗ. Навчальна практика в себе включає:

• Педагогічну практику в дошкільних закладах як вихователі;

• У дошкільних педагогічних училищах (коледжах) як викладачі і класні керівники;

• Інспекторсько-методична робота у відділах народної освіти на посаді завідуючої дошкільним закладом та інспектора відділу народної освіти.

Постійне спілкування з дітьми з I курсу забезпечує можливість глибокого оволодіння основами педагогічної майстерності.

Завершальним етапом педагогічної практики є підсумкова завершена конференція.

Студенти, робота яких у період практики визнала незадовільного, проходять її повторно, повністю або частково.

Важливою ділянкою педагогічної практики є виконання творчих завдань, включення студентів у навчально-дослідну роботу (НДРС), що полегшує пристосування їх до умов роботи в дошкільному закладі, педагогічному училищі (коледжі).

6. Формування у студентів дослідницьких умінь.

Обов‘язковим елементом системи підготовки спеціаліста з вищою освітою є науково-дослідна робота. Педагог завжди поєднує в собі якості вихователя, викладача і дослідника.

Виховання дітей дошкільного віку не можливе без умінь педагога нагромаджувати й аналізувати факти поведінки, бачити їх причини й наслідки, знаходити ефективні засоби педагогічного впливу на колектив і кожну дитину зокрема, робити обґрунтовані висновки тощо.

Залучення студентів до НД роботи здійснюється насамперед через вивчення психології, педагогіки і окремих методик, через систему спецкурсів і спецсемінарів, роботу студентів на лабораторно-практичних заняттях і в наукових гуртках.

Основні завдання НДРС:

• Оволодіння науковим методом, поглибите і творче засвоєння навчального матеріалу й закріплення його у своїй діяльності;

• Навчання методики і засобів самостійного розв‘язання наукових і практичних педагогічних завдань в наукових колективах.

Наукова робота передбачає:

Написання рефератів, складання бібліографій, підготовку курсових і дипломних робіт, виконання нетипових завдань експериментального характеру в період педагогічної практики.

НДРС виконується в поза навчальний час й організовується у таких формах:

• Робота у студентських наукових гуртках;

• Участь студентів у виконанні державної або договірної тематики;

• Робота за індивідуальними планами викладачів;

• Лекторська робота з поширення знань у галузі психології і педагогіки.

Приступаючи до дослідження, передусім необхідно вивчити історію і сучасний стан даної проблеми, усвідомити, які аспекти проблеми недостатньо чи зовсім не вивченні.

Основним методом отримання фактичного матеріалу є спостереження, що характеризується наявністю чітко усвідомленої мети. Результати спостереження слід фіксувати у вигляді протоколів, стенограм, хронометражів, щоденників, кінозйомок, магнітних записів тощо. Спостереження можуть бути тривалими і короткими, безперервними і дискретними тощо.

Правильно організоване спостереження дає об‘єктивні результати.

Експеримент − вивчення педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих умовах.

Характерна риса експерименту − можливість багаторазово повторювати, варіювати, на цій основі одержувати кращі показники.

Експеримент може бути природним і лабораторним, констатуючим, формуючим і контрольним. Будь-який експеримент передбачає чітке опрацювання методики проведення, визначення основних критеріїв даного факту чи явища.

Особливий інтерес для дослідника становлять продукти дитячої діяльності: малюнки, споруди, вироби з паперу, глини, дерева.

Методи дослідження: соціометрія, бесіди, інтерв‘ю, анкетування.

Студенти, які активно займаються науковою роботою, можуть бути рекомендовані радою інституту для вступу до аспірантури.

7. Самовиховання і самоосвіта студентів.

У педагогіці виховання підростаючого покоління величезне значення має проблема організації вільного часу.

Педагогічне завдання полягає насамперед у тому, щоб у структурі і змісті вільного часу головну роль відігравали «піднесені» заняття, самовиховання, самоосвіта.

Самовиховання − систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення позитивних якостей і подолання негативних.

Зміст самовиховання завжди залежить від суспільно-історичних умов, в яких живе і діє людина.

Самовихованню сприяють різні фактори: суворе дотримання і виконання самостійно прийнятих рішень, подолання труднощів у самостійній діяльності, вимогливість до себе у великому й малому.

Компоненти структури самовиховання:

• Когнітивний;

• Емоційно-оцінювальний;

• Релятивний(творчий).

Когнітивний − процес пізнання себе, самопізнання, з якого починається самовиховання та залежить його результат.

Пізнання себе здійснюється завдяки самоспостереженню, самоаналізу, само тестуванню тощо.

Емоційно-оцінювальний (самооцінка) − уміння оцінювати себе дає людині підставу правильно ставитись до себе й до інших.

Критерієм правильності самооцінки є думка оточуючих людей: товаришів, колег, близьких друзів. Якщо самооцінка збігається з думкою інших людей, її можна вважати правильною, об‘єктивною.

Неправильна самооцінка може бути або завищеною, або заниженою. Обидві негативно позначаються на роботі педагога.

Релятивний (творчий) − на цьому етапі здійснюється свідома діяльність, спрямована на зміну, вдосконалення своєї особи. При цьому слід орієнтуватись:

• На формування нових необхідних якостей особистості, розвиток знань, умінь, здібностей у відповідності з майбутньою педагогічною діяльністю;

• Необхідно чітко накреслити програму «перероблення» негативних звичок, психологічних особливостей, що заважають становленню педагогічної майстерності.

Методи самовиховання:

• Самонавіювання;

• Само переконання;

• Самоаналіз;

• Самовиправлення.

Результати самовиховання перевіряються практикою життя.