Тема 4: Педагогічна майстерність і розвиток педагогічних здібностей

(2 год.)

План

1.Особистість педагога і вимоги суспільства до неї.

2.Педагогічні знання, уміння, переконання та їх формування.

3.Зміст педагогічних здібностей та їх формування.

Література

1.Введение в специальность /Под ред. Л.И.Рувинского. – М. 1988

2.Основи педагогічної майстерності. /Під ред. І.А.Зязюна.,К.,1998.

3.Платонов К.К. Кратний словарь системи психологических понятий,-М.,1981.

4.Ковалев Н.Е. и др. Введение в педагогіку.- М.,1975.

Підвищення вимог до педагога на сучасному етапі, ускладнення завдань виховання дітей, ставлять перед вузами необхідність поліпшення професійної підготовки кадрів. Про це говориться в Національній державній програмі «Освіта» (Україна. ХХІ століття) і в Закони України «Про освіту» (1992).

Педагог створює духовні цінності нашого майбутнього, формує особистість. Ця професія вимагає від людини, яка присвятила їй своє життя, постійної творчості невтомної роботи думки, душевної щедрості, любові до дітей.

Реалізація всього комплексу питань освіти пов’язана з діяльністю педагога, його особливістю. Успішне вирішення завдань навчання та виховання залежить від педагога (вчителя, вихователя), його ідейної переконаності, професійної майстерності, ерудиції, культури.

Особистість – це людина як громадянський індивід (за Платоновим К.К.), це суб’єкт перебудови світу на основі його пізнання, переживання і ставлення до нього. Особистість – це розумна істота, яка володіє мовою, мисленням і здатністю до трудової діяльності.

Поняття «особистість» застосовується для характеристики окремої людини з властивими їй індивідуальними особливостями психологічного складу, характеру, інтелекту.

До психологічних властивостей особистості відносяться: характер, темперамент, здібності, сукупність переважаючих почуттів і мотивів діяльності, а також особливості протікання психічних процесів. У кожної людини це неповторне в своїй індивідуальності поєднання властивостей особистості.

Крім того психічний склад особистості характеризується динамічністю, мінливістю.

Вивчення психологічних рис людини включає три питання (за С.Рубінштейном):

• Чого хоче людина? (про спрямованість людини, її потреби, інтереси, ідеали);

- Що вона може? (про здібності, обдарованість людини);

- Хто вона є? (про характер людини).

Ці три питання – орієнтир для само- і взаєморозуміння; це одна з необхідних умов формування особистості.

Добре, коли інтереси до даної діяльності переростають схильність – потребу особистості займатись нею.

Вивчаючи особистість педагога слід спершу розглядати її в соціально – психологічному аспекті, а потім – у професійно-педагогічному.

Соціально-психологічний аспект – це ідейна переконаність, цілеспрямованість, світогляд; любов і повага до дитини, педагогічний такт, самооцінка.

Професійно-педагогічний аспект – це теоретична, методична і практична підготовка педагога, формування знань і умінь, педагогічна переконаність.

Успішне виховання підростаючого покоління можливе лише тоді, коли педагог сам розуміє поставлені перед суспільством і освітою задачі.

Високі вимоги ставляться до особистості педагога, що працює з дітьми дошкільного віку. А.С.Симонович вважала, що «дитяча садівниця має бути особою освіченою, відданою вихованню дітей, повинна знати природу дітей…». Вона повинна бути енергійною, доброю, веселою, суворою, але не злопам’ятною, вимогливою, але не прискіпливою.

Від ступеню її розумового і морального розвитку залежить характер і напрям роботи дитячого садка.

Є.Н.Водовозова головним в особі виховательки вважала уміння проявляти гуманне ставлення до дітей. Вона підкреслювала, що виховання дитини – це жива творча справа, яка без педагогічних знань, без самовиховання, без любові до дітей не може бути вдалою.

Щоб виховувати дітей, необхідно бути вихованим самому. Педагогічна етика вимагає від вихователя особливого рівня вихованості який позитивно впливає на дітей, їхню поведінку.

Для дітей вихователь – втілення знань і досвіду. Він все може, знає і уміє. Він – зразок поведінки, сам виконує всі вимоги, які ставить перед дітьми: вимагаючи ввічливості, сам ніколи про неї не забуває, вимагаючи порядку, сам дотримується його.

Моральне обличчя педагога, приклад, який він подає своїм вихованцям, відіграють дуже важливу роль у вихованні. тільки особистість, - говорив К.Д.Ушинський, - може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна утворити характер.

Дуже важливо, щоб педагог був авторитетним не тільки у дітей, а їхніх батьків. Взаємна довіра і повага педагога і батьків – запорука успішного виховання дітей.

Характеризуючи найважливіші вимоги до педагога, вихователя, В.О.Сухомлинський писав: «Що означає хороший вчитель? Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам він був дитиною».

Молоде покоління слід виховувати таким, щоб воно було здатним здійснювати перебудову усіх сфер життя в нашій країні.

В реальній діяльності кожен конкретний педагог проявляє себе як особистість. Через виховання він несе цінності того суспільства, в якому відбувається його діяльність. В свою чергу суспільство ставить свої вимоги до характеру знань, умінь і навичок, якими повинен володіти педагог.

На початку становлення громадянського дошкільного виховання П.Ф.Каптерєв зазначав, що «дитяча садівниця повинна володіти солідною загальною освітою, в якій природознавство має відігравати провідну роль. Дитяча садівниця повинна виявляти анатомію, фізіологію, гігієну, психологію і педагогічну дитячого віку, історію дитячих ігор та іграшок, історію культури, різні дитячі ручні роботи, пісні, ігри тощо. Поряд із загальноосвітньою, психолого – педагогічного підготовкою вона повинна виховувати в собі педагогічний такт, дотепність, уміння ясно й цікаво розмовляти з дітьми, розповідати їм, співати».

Щоб мати моральне право вчити й виховувати інших, педагог повинен протягом усього життя вчитися і виховувати себе. «Вчитель може бути вчителем лише тоді, доки вчиться сам», - за цим принципом живуть і працюють справжні педагоги.

Педагог системи дошкільного виховання має бути широко освіченим. Вихователі, методисти, завідуючи дошкільними закладами повинні формувати у дітей різноманітні наукові знання на основі міжпредметних зв’язків. Викладач педучилища повинен досконало знати педагогічну, психологію, різні методи російську та українську мову.

Працюючи з дітьми, необхідно вміти відповідати на зовсім несподівані запитання доступно і грамотно. Для цього необхідно знати набагато більше від того, чому він вчить своїх вихованців.

Щоб виконувати свою роботу ефективно, педагог має добре орієнтуватися у потоці наукової інформації, йому слід прагнути до постійного пошуку, систематичного самонавчання.

Творче ставлення до справи, постійні пошуки нового і безперервне вдосконалення – одна з найважливіших вимог до професійної підготовки педагога.

Але між оволодінням особливими педагогічними принципами, ідеями, правилами та їх практичним застосуванням інколи буває серйозний розрив, пов’язаний головним чином із суб’єктивним ставленням педагога до теорії, до можливості й необхідності постійно впроваджувати той чи інший принцип (ідею, правила) у практику.

Винятково можливе значення педагогічних переконань відзначав К.Д.Ушинський. Він писав, що «будь-яка програма викладання залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили в дійсності, якщо вона не перейшла в переконаність вихователя. Педагогічні переконання виступають головним комплексом наукового професіонального світогляду. Мало знати, треба ще й застосовувати знання на практиці.

Уміння поділяються на 2 групи:

• Загальнопедагогічні;

• Спеціальні ( професіональні).

До загальнопедагогічних умінь і навичок відносяться:

- уміння організовувати власну педагогічну діяльність (систематична самоосвіт, наукова організація праці, планування власної діяльності, самостійна робота, чергування праці і відпочинку);

- вміння добирати потрібну літературу, орієнтуватися в каталогах, енциклопедіях, тематичних словниках, довідковій літературі, літописах, періодиці;

- робота з літературними джерелами (виділяти у прочитаному головне, розуміти основні проблеми даного дослідження);

- правильно вести записи опрацьованого матеріалу (складати план, конспект, робити виписки, цитати, тези);

- написання анотацій та рецензії;

- адекватно оцінювати виконану роботу, виявляти причини невдач, помилок, визначати шляхи їх усунення.

До спеціальних умінь відносяться конструктивні, організаторські, комунікативні, прикладні. Вони співвідносяться з основними напрямами і структурними компонентами педагогічної діяльності (гностичний, організаторський, конструктивний, комунікативний).

Гностичні – (пізнавальні) полягають в умінні педагога пізнавати предмет своєї діяльності (вихованця), ви являти його індивідуальні особливості, намічати ціль, методичну вивчення дитини, бачити тенденцію її розвитку, своєчасно помічати і розуміти зміни, визначати психологічний стан, властивості та ін.

Конструктивні – характеризують організацію діяльності: визначати ціль і завдання педагогічної діяльності, конкретного заходу, складати план, відбирати зміст, який повинен стати надбанням дитини, учня, визначати способи досягнення цілі, вміти дозувати будь-який вид роботи відповідно до викових та індивідуальних особливостей вихованців, здійснювати систему контролю і самоконтролю, обліку і самооцінки.

Організаторські – вміти організовувати будь-який вид дитячої діяльності (гра, праця, навчання, правильно, розподілити між дітьми роботу і максимально забезпечити активність кожної дитини).

Комунікативні – налагоджувати контакти з дітьми, батьками, колегами, входить в добрі стосунки, проявляти увагу до них.

Прикладні – приводити різноманітні ігри, виготовляти наочні посібники, грати на музичних інструментах, користуватись проекційною апаратурою, фотографувати тощо.

Різні педагоги по-різному визначають зміст своєї діяльності, їх характеризує різний ступінь сформованості умінь і різне ставлення до процесу їх формування:

Перша група – бачить своє призначення в тому, щоб допомогти учням по можливості самостійно відкривати для себе навколишній світ, навчати їх вчитись; враховують вікові особливості;

Друга група – вільно володіють різними методами; вбачають призначення своє в тому, щоб якомога яскравіше, цікавити, повніше представити дітям навчальний матеріал. Основну увагу приділяють відбору матеріалу його змісту. В роботі спираються на більш здібних дітей. Не проводять роботи з середніми і слабкими.

Третя група – педагоги, які не досить вільно володіють своїм предметом, користуються готовими розробками матеріалу. Займаються детальним плануванням, а не проектують чужу діяльність. На занятті зв’язані рамками конспекту, уникають методів активізації розумової діяльності дітей.

Ґрунтовна професійна підготовка дозволяє глибше усвідомити закономірність навчання.

Педагогічна майстерність – це високе і постійно вдосконалюване мистецтво виховання і навчання.

Педагог – майстер своєї справи спеціаліст високої культури, який добре знайомий з відповідними галузями мистецтва науки. У вдосконалені пед. майстерності велике значення має досвід роботи.

Успіх в оволодінні педагогічною майстерністю залежить від здібностей і покликання до діяльності. Всяка здібність є здатністю до тих чи інших занять, до тієї чи іншої праці.

Ф.М.Гоноболін у структурі особистості педагога виділяє 6 груп здібностей: дидактичні, гностичні, організаторські, сугестивні, експресивні і перцептивні. Всі вони складають особливу педагогічну технологію, адже результат виховання залежить від уміння педагога вибрати правильний тон і стиль спілкування з дітьми, управляти своєю увагою й увагою вихованців, відчувати міру в дітях.

Гностичні здібності (науково–пізнавальні) педагог переносить повну інформацію в діяльність дітей, в свою діяльність. Вивчає рівень розвитку дітей, специфіку й ефективність різних виховних засобів.

Дидактичні здібності-здатність педагога передавати свої знання іншим, пояснювати явища, відстоювати правильність своїх суджень.

Організаторські – передумова організаторської діяльності висока культура спілкування.

Діти цінують в учителі доступність у спілкуванні, уміння зрозуміти учня, уважне ставлення до людей.

Експресивні здібності виражаються в емоційній насиченості мовлення, вмінні «подати себе».Макаренко казав: «Не може бути хорошим вихователь, який не володіє мімікою, який не може надати своєму обличчю необхідного виразу або стримати свій настрій. Вихователь повинен уміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим і сердитим. Так поводитись, щоб кожен його рух виховував…».

Сугестивні здібності – здатність прищеплювати дітям необхідні знання, ідеї, норми поведінки. Велике значення має сформованість вольової сфери педагога.

У вузах нашої країни введено курс «Основи педагогічної майстерності», який сприяє формуванню педагогічних здібностей. Це керований практичний шлях навчання майстерності. Робота виконується поетапно:

Перший етап: формування умінь соціальної комунікації, спілкування.

Другий етап: приводиться в групі дитсадка.

Відбувається процес оволодіння педагогічними знанням, розуміння дитини, уміння відчувати її інтелектуальні й емоційні особливості. Встановлюється система відносин ”вихователь-дитина”.

Третій етап: формування педагогічного таланту відбувається в процесі діяльності, а головною здібністю, яка забезпечує розвиток таланту, є працездатність.

Миколаївський національний університет ім. В.О.Сухомлинського

Кафедра мовознавства та логопедії

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Проректор (заступник директора)

з навчальної роботи

________________________________

“______”_______________20___ року