8. Формування трудового колективу та командного управління.

Сьогодні більшість людей працюють не в одиночку, а в складі груп, тобто сукупності осіб, об’єднаних за якимось принципом (професією, територією, соціальними умовами, випадковими обставинами). Такі об’єднання, звичайно, не означають, що всі функції люди виконують спільно, роботу вони можуть самостійно, однак всі члени груп є включені в систему міжособистих відносин. Саме тому до формування колективу необхідно підходити таким чином, щоб людей об’єднувало щось спільне, оскільки результати діяльності організації є наслідок зусиль багатьох працівників. Якщо всі зусилля зосереджені в одному напрямку, то очевидний і результат.

Щоб вважатись колективом (командою), будь-яка група людей повинна відповідати декільком ознакам:

1. наявність спільної та єдиної для всіх мети;

2. психологічне визнання членами групи один одного, в основі якого є спільні інтереси, ідеали, принципи життя, схожість або доповнюваність характерів тощо;

3. практична взаємодія людей в результаті досягнення спільної мети;

4. постійність взаємодії протягом існування організації, що веде до реального усвідомлення необхідності спільних практичних дій.

Колектив відіграє надзвичайно важливу роль в житті людини, яку важко переоцінити:

1. в його рамках задовольняється природна потреба людини:

• в спілкуванні;

• в діловому співробітництві;

• в приналежності до групи собі подібних;

2. в колективі людина в необхідних випадках має підтримку і захист;

3. знаходить визнання своїх успіхів та досягнень.

Саме колектив, діючи (впливаючи) на людину, сприяє її росту:

• дозволяє подивитись на себе зі сторони;

• навчає людину пристосовувати свої бажання до суспільних;

• стимулює творчу та виробничу активність людей.

В свою чергу, людина також діє на колектив і намагається зробити його більш зручним для себе. Тому ідеальною, з управлінської точки зору, є така ситуація в колективі, коли взаємовідносини між його членами є довірливо-партнерськими, що дозволяє людині мати власну позицію, але примушує їх з повагою ставитися до цілей та потреб організації.

Існує три основних потенційно успішних формування колективів (команд управління):

• проблемно-цільовий;

• між особистий (інтерперсональний);

• рольовий.

Проблемно-цільовий підхід до формування колективу означає підбір людей, об’єднаних спільними інтересами та сферою діяльності. Саме спільні інтереси можуть сконцентрувати зусилля людей на реалізації цілей та проблем організації.

Інтерперсональний підхід сконцентрований на покращенні міжособистих відносин в колективі. Він передбачає виявлення в колективі особистостей та груп, які бажають співробітничати на підставі соціологічних та соціографічних досліджень: соціологічних опитувань, складання соціограм та матриць взаємовідносин.

Соціограма – схема особистісних переваг в колективі. Кожному із членів в колективі пропонують обрати одного-двох людей, з якими він найбільше хотів би працювати.

На практиці соціографічні методи таять в собі небезпеку повернутись значним конфліктом в колективі, якщо виникне відтік інформації. Тому дані методи потрібно застосовувати досить обережно.

Рольовий підхід передбачає проведення дослідження та вияснення ролей кожної людини в колективі. Під роллю розуміють відносно постійну систему поведінку людини, яка визначає його права та обов’язки.

Індивід, який не виправдовує своєї ролі, піддається певним санкціям, а той, що виправдовує – заохоченню зі сторони колективу.

Всі ролі в колективі поділяються на виробничі та міжособисті.

Виробничі: Координатор – має найбільші організаторські здібності. Генератор ідей – як правило, сама талановита особа в колективі, але може бути незібраний та лінивий. Ентузіаст – самий активний член колективу по виконанню рішень. Виконавець – людина, яка добросовісно реалізує чужі ідеї.

За міжособистісними відносинами всі люди поділяються на ведучих і відомих. Першу групу створюють люди честолюбиві і які чимось є привабливими для інших. За керівником, як правило, стоять координатори і ведучі.