3.Класифікація підходів до розуміння лідерства.

Одним із основних у менеджменті є питання, як повинен поводитись керівник-управлінець, щоб бути лідером, які засоби впливу повинен застосовувати, які стилі керівника є найбільш ефективними при зосередженні зусиль підлеглих на досягнення цілей організації.

Відповісти на ці питання роблять спробу за допомогою трьох підходів, які розроблені американськими вченими та доповнені науковцями інших країн.

І. Підхід з позиції особистих якостей.

Базується на виявленні особистих характеристик “ефективних” керівників. Таким чином виникла теорія “великих людей”, згідно з якою керівники повинні мати певний перелік особистих якостей, які є загальними і обов’язковими для всіх: чесність, рівень інтелекту, освіта, впевненість в собі, здоровий глузд, витримка тощо. Але визначити перелік таких якостей не вдалося.

Дослідження Стогділла показали, що структура особистих якостей керівника повинна перекликатись з особистими якостями та завданнями підлеглих.

В різних ситуаціях вимагаються різні якості керівника.

ІІ. Підхід з позицій поведінки.

Згідно з даною позицією, ефективність керівництва визначається не особистими якостями, а манерою поведінки керівника. В основі даного підходу лежить поділ стилів керівництва на авторитарний, демократичний, ліберальний або стиль, орієнтований на роботу на колектив.

Прихильники даного підходу шукали також найбільш оптимальний стиль керівництва, а виявилось, що такого стилю також не існує, він повинен мінятись в залежності від ситуації.

ІІІ. Ситуаційний підхід.

Даний підхід виник як поєднання двох перших. В основі даного підходу є твердження, що стилі поведінки та особисті якості менеджера повинні відповідати конкретним ситуаціям. Ситуаційні фактори включають в себе:

• потреби і особисті якості підлеглих;

• характер завдання;

• вимоги і вплив середовища;

• інформаційне забезпечення тощо.

Названі підходи дають нам теоретичний інструментарій для аналізу та оцінки стилів керівництва, виявлення позитивних та негативних рис кожного з них.

4. Поняття “стиль керівництва” та його основи.

Стиль керівництва – це сукупність способів та методів впливу на підлеглих та манера поведінки керівника.

Стиль керівництва обумовлюють наступні фактори:

• обсяг делегування повноважень;

• використання типів влади;

• турбота про людські стосунки в колективі (орієнтація на людину);

• турбота про виконання завдань організації (орієнтація на задачу);

• застосування методів управління прийняття управлінських рішень.

В менеджменті виділяють три основні типи методів управління людьми: авторитарний, демократичний, ліберальний, – які дали назву основним трьом стилям керівництва.

Методи управління є основою формування стилю керівництва, оскільки за допомогою їх відбувається взаємодія керівника та підлеглих.

Для оцінки кожного з методів необхідно дати їх порівняльну характеристику.

Порівняльна характеристика методів управління людьми за методикою Сторобінського

Методи управління	Авторитарний	Демократичний	Ліберальний
Їх характерні ознаки
1.Прийняття управлінських рішень	Одноособове	Колективне, колегіальне	На підставі вказівки
2.Доведення рішень до виконавців	Наказова форма	Пропозиції	Прохання
3.Розподіл відповідальності	Вся відповідальність на керівнику	В залежності від повноважень	Вся відповідальність на виконавці
4.Ставлення до ініціативи підлеглих	Іноді допускається	Стимулює і використовує	Повністю у виконавців
5.Принципи підбору кадрів	Позбавлення від будь-яких конкурентів	Орієнтація на компетентних співробітників	Відсутній
6.Відношення до знань	Вважає, що сам все знає	Постійно навчається	Байдуже
7.Спілкування з підлеглими	Обмеження, дотримується дистанція	Активне, товариське	Обмежене
8.Відношення до підлеглих	Нервове, залежить від настрою	Доброзичливе, вимогливе	М’яке, невимогливе
9.Відношення до дисципліни	Жорстке, формальне	Виважене, розумне	М’яке, формальне
10.Відношення до спілкування	Покарання, досить рідко винагорода	Винагорода, досить рідко покарання	Немає чіткої орієнтації
11.Застосовувана форма влади	Влада примусу, винагороди	Харизма та приклад, винагорода	Харизма, винагорода

Як бачимо, авторитарні методи управління характеризуються одноосібним вирішенням всіх проблем організації та обмеженому спілкуванні з підлеглими. Основна форма впливу тут – примус.

Демократичні методи управління передбачають, що керівник довіряє своїм підлеглим, цікавиться їх думкою стосовно проблем організації, підтримує з ними напівформальні відносини.

Суть ліберальних методів заключається в тому, що керівник зводить до мінімуму своє втручання в роботу підлеглих, дозволяє їм самостійно вирішувати більшість проблем організації.

Концептуальною основою демократичного та авторитарного стилю управління є відома “теорія Х” та “теорія У” Дугласа Мак-Грегора.

Дослідник встановив, що існує два абсолютно протилежних типи зору щодо оцінки підлеглих керівником.

Згідно з “теорією Х”:

• люди стараються ухилитись від виконання своїх обов’язків;

• є пасивними, у них відсутнє честолюбство;

• уникають відповідальності і прагнуть залежності.

Тому їх насильно потрібно заставляти працювати і саме цим виправдане авторитарне керівництво. Такі випадки дійсно бувають, і виникають вони тоді, коли підлеглі не готові виконувати певні роботи, тобто ступінь зрілості виконавців є низьким.

Крім примусу, виходом із ситуації може бути підвищення інформованості підлеглих.

“Теорія У” опирається на моральний потенціал людини. Згідно з нею, якщо умови праці є прийнятні і працівник задоволений своїм власним місцем роботи, то його не потрібно заставляти працювати, він сам готовий сумлінно трудитись. Досить важливим є розвиток ініціативи виконавця та здібностей до творчого розв’язання проблем організації.

“Теорія У” описує демократичний стиль керівництва, який апелює до потреб людини більш високого рівня, а саме: потреб у причетності, поваги та самовираженням переваги даного стилю здаються очевидними при вирішенні складних не структуризованих задач.

Ліберальний стиль керівництва базується майже на повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі власної роботи підлеглими.

Авторитарний, демократичний та ліберальний стилі керівництва не мають між собою якогось нездоланного бар’єру, а плавно переходить один в одного. Кожен з названих стилів має свої підвиди.

Авторитарний		Демократичний		Ліберальний
Експлуататорський	доброзичливий	Консультативний	Партисипативний	Ліберально-демократичний	бюрократичний

Партисипативний – на засадах участі.

Експлуататорський авторитарний стиль управління характеризується тим, що керівник сам вирішує всі питання, не довіряє підлеглим, в якості основної форми стимулювання використовується лише покарання.

При “доброзичливій” різновидності авторитарного стилю керівник відноситься до підлеглих поблажливо, по-батьківськи, може вислуховувати підлеглих, але всі рішення також приймає сам. Мотивація страхом є присутня, але в меншій мірі.

“Консультативна” різновидність демократичного стилю керівництва характеризується тим, що керівник повністю довіряє своїм підлеглим, широко їх залучає до прийняття рішень і контролю за ними.

Ліберально-демократичний стиль характеризується тим, що керівник часто все попередньо продумав і створив відповідні умови, а підлеглі “самостійно” приймають рішення. При цьому, стимулювання та покарання відходять на другий план у порівнянні з внутрішнім задоволенням, що отримує виконавець від того, що він може реалізувати свій потенціал та творчі можливості. В той же час, цей стиль може легко трансформуватись в бюрократичний, коли керівник усувається від вирішення проблем організації, передаючи свої повноваження так званим “самозванцям”, які від його імені здійснюють керівництво. Сам же він лише робить вигляд, що влада знаходиться в його руках.

Ліберально-бюрократичний стиль легко може перейти в експлуататорський, якщо “самозванець” володіє саме такими рисами.

Названі стилі керівництва є теоретичними, які дають можливість характеризувати стилі керівництва конкретних керівників.