- •Тема 1. Поняття і сутність менеджменту
- •Еволюція поглядів на сутність менеджменту
- •До основних категорій менеджменту як науки слід віднести:
- •2. Історія виникнення менеджменту як науки.
- •Принципи управління Анрі Файоля
- •Характеристика моделі ідеальної бюрократії Макса Вебера
- •3.Класифікація методів управління.
- •Методи менеджменту – це сукупність способів та прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення цілей організації.
- •Економічні:
- •Адміністративні:
- •Соціально-психологічні:
- •4. Менеджмент як вид професійної діяльності
- •Тема 2. Організація як функція менеджменту.
- •Загальна характеристика організацій.
- •Внутрішнє та зовнішнє середовище організації.
- •3. Поняття по організацію взаємодії
- •4. Основи теорії організації
- •Сильні та слабкі сторони ідеальної бюрократії
- •Системи управління організацією за р. Лайкертом
- •Вплив типу технології на вибір організаційної структури за Дж. Вудворд
- •Вплив розміру організації на її організаційну структуру
- •4. Типи організаційних структур
- •6. Основи організаційного проектування
- •Тема 3. Планування як функція менеджменту.
- •Сутність планування, його види та зміст
- •2. Цілі управлінського планування
- •3. Особливості стратегічного та тактичного планування
- •Тема 4. Мотивація як функція менеджменту.
- •1. Поняття і сутність мотивації
- •2. Змістовні теорії мотивації
- •Дослідження МакКлелланда показали, що люди з потребами в успіху (досягненнях) найбільш мотивовані роботою, яка:
- •3. Процесійні теорії мотивації
- •Можливі типи реакцій працівника на несправедливість
- •Тема 5. Контроль як функція менеджменту.
- •1. Поняття, зміст та види контролю.
- •Особлива увага виняткам!
- •Процес контролю, його основні етапи.
- •3. Інструменти управлінського контролю
- •4. Ефективності контролю, система контролю виробничих процесів.
- •Термінологія:
- •Тема 6. Роль комунікацій у менеджменті.
- •1. Поняття та загальна характеристика комунікацій.
- •2. Елементи та етапи процесу комунікацій.
- •3.Удосконалення міжособистих та організаційних комунікацій.
- •4. Управління комунікаційними процесами
- •Тема 7. Прийняття рішень у менеджменті.
- •Сутність та класифікація управлінських рішень.
- •Вироблення та реалізація раціональних управлінських рішень.
- •Методи оптимізації управлінських рішень.
- •Умови прийняття раціональних управлінських рішень.
- •Досвід сша та Японії щодо прийняття управлінських рішень.
- •Тема 8: Керівництво та влада в організації.
- •Поняття та загальна характеристика керівництва.
- •Форми влади та впливу.
- •3.Класифікація підходів до розуміння лідерства.
- •4. Поняття “стиль керівництва” та його основи.
- •5. Одномірні та багатомірні стилі керівництва. Адаптивне керівництво.
- •Тема 11. Управління конфліктами та стресами в організації.
- •Природа та види конфліктів в організації.
- •За ознакою результатів:
- •За причинами виникнення:
- •За змістом:
- •Конфлікт як процес. Методи розв’язання конфлікту.
- •Природа стресів та управління ними.
- •Тема 12. Основи кадрового менеджменту.
- •Сутність та функції кадрового менеджменту.
- •Характеристика персоналу фірми.
- •Кваліфікація посад. Регламентація посадових прав та обов’язків.
- •Відбір та найм персоналу.
- •Адаптація працівників.
- •Ділова кар’єра та її організація.
- •Методи оцінки персоналу.
- •Формування трудового колективу та командного управління.
- •9. Напрямки підвищення ефективності управлінської праці
3. Процесійні теорії мотивації
Процесійні теорії мотивації не заперечують існування потреб, але наголошують, що поведінка людей в організації визначається не тільки потребами. Згідно з процесійним підходом поведінку працівника в організації разом з потребами обумовлюють:
сприйняття працівником конкретної ситуації;
очікування працівника, пов’язані з конкретною ситуацією;
оцінка працівником можливих наслідків обраного типу поведінки.
До теорій процесу мотивації відносять: теорія сподівань В.Врума, теорія справедливості С.Адамса, комплексна теорія мотивації Портера-Лоулера.
Теорія сподівань В.Врума – це одна із теорій процесу мотивації, яка ґрунтується на передбаченні, що мотивація людини в організації залежить від її уявлення щодо власної спроможності виконати робоче завдання, щодо достатності винагородження його виконання і щодо можливостей одержати бажану винагороду. Якщо хоча б одне з трьох уявлень буде негативним, то слабкою буде і мотивація до діяльності людини вцілому.
Теорія очікувань В. Врума ґрунтується на посиланні, що мотивація працівника досягається винагородженням. При цьому сила прагнення до отримання винагороди залежить від трьох ситуаційних факторів:
наявність зв’язку між затратами праці і досягнутими результатами, тобто від сподівання, що затрати праці дадуть бажані результати (З – Р). Якщо такий зв’язок відсутній, мотивація слабшає;
реальність отримання винагороди, тобто очікування, що результати будуть винагородженні (Р – В). Відсутність такого зв’язку послаблює мотивацію;
цінність винагороди. Через власну систему цінностей конкретна винагорода може і не представляти для людини цінності, тобто мотивація залежить від сподівань щодо цінності винагороди (В – Ц).
Співвідношення зазначених трьох факторів і їх вплив на рівень мотивації в цілому “теорія сподівань” тлумачить так (рис. 4.6).
Якщо очікування високі, то сила спонукаючого мотиву зростає. Отриманий раніше позитивний досвід в аналогічних ситуаціях підкріплює сподівання. Навпаки, якщо очікування не справджуються, виникає відчуття марності зусиль, внаслідок чого зменшується мотивація. Позбавитися відчуття марності зусиль допомагає встановлення досяжних для конкретного працівника цілей діяльності й винагородження його таким способом, який він особисто цінує.
Рис. 4.6. Модель мотивації за теорією сподівань В. Врума
Фактором, що спричиняє виникнення відчуття марності зусиль є брак власних здібностей працівника. Внаслідок цього завдання виконується невдало і демотивує працівника. Отже, складність завдань конкретного працівника повинна відповідати його кваліфікації, здібностям і майстерності.
Теорія справедливості С.Адамса – це одна із теорій процесу мотивації, яка пояснює процес мотивації тим, наскільки справедливо людина сприймає винагороду власного трудового внеску в результати діяльності організації порівняно з винагородою і внесками інших її співробітників.
Теорія справедливості С. Адамса передбачає, що люди суб’єктивно оцінюють співвідношення отриманої ними винагороди за виконання певної роботи до зусиль, пов’язаних з її виконанням, і порівнюють таке співвідношення з аналогічним показником інших працівників. За результатами порівняння виникає відчуття справедливості або несправедливості (див. рис. 4.7).
В теорії справедливості вирізняють такі основні складові:
працівник – співробітник організації, який оцінює співвідношення винагорода / зусилля і спроможний відчувати справедливість / несправедливість;
об’єкт порівняння – будь-який інший співробітник даної організації, який використовується як база для порівняння коефіцієнтів виходу/входу;
“входи” – індивідуальні властивості працівника, які він вкладає у виконувану ним роботу (освіта, досвід, кваліфікація здібності, зусилля, що прикладаються для виконання роботи тощо);
“виходи” – все те що працівник отримує за виконання роботи (заробітна платня, премії, пільги, визнання заслуг, просування за службою тощо).
Рис. 4.7. Сутнісна характеристика “теорії справедливості” Стейсі Адамса
Справедливість працівник відчуває у ситуації, коли його власний коефіцієнт виходу/входу приблизно дорівнює аналогічному коефіцієнту об’єкта, обраного для порівняння. Якщо баланс співвідношень вихід/вхід порушується, у працівника виникає відчуття несправедливості.
За несправедливості виникає напруженість, відчуття внутрішньої суперечливості, які примушують працівника коригувати ситуацію, досягати відповідного балансу, забезпечення справедливості. Способами досягання справедливості при цьому можуть бути (див. табл. 4.2):
зміна входів даного працівника (витрат часу, старанності тощо);
зміна виходів (прохання про підвищення винагороди);
зміна ставлення до роботи;
зміна об’єкту для порівняння;
зміна коефіцієнту вихід/вхід об’єкта порівняння;
зміна ситуації (залишення роботи).
Таблиця 4.2