Тема 7. Прийняття рішень у менеджменті.

1. Сутність та класифікація управлінських рішень.

2. Вироблення та реалізація раціональних управлінських рішень.

3. Методи оптимізації управлінських рішень.

4. Умови прийняття раціональних управлінських рішень.

5. Досвід США та Японії щодо прийняття управлінських рішень.

1. Сутність та класифікація управлінських рішень.

У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні.

Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації.

У вузькому розумінні прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблеми та завершується вибором дії, що спрямована на її усунення.

У цьому випадку прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. Однак процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з поміж них належать такі:

1. Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності (інформаційні умови ПР).

2. Час, який відведений менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

3. Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.

4. Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.

5. Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

Управлінське рішення – це суб’єктивна вольова дія, спрямована на розв’язання проблем організації.

Як правило, управлінське рішення є результатом обдумувань, міркувань, аналізу ситуацій, обговорень з підлеглими. Управлінські рішення, особливо в рамках великих організацій, зачіпають інтереси багатьох людей. Саме тому, висуваються досить високі вимоги до їх якості. Для того, щоб розробити певний алгоритм прийняття ефективних управлінських рішень, нам необхідно певним чином їх систематизувати. Управлінські рішення можна розглядати з різних точок зору. В практиці менеджменту їх класифікують за наступними ознаками:

За тривалістю дії та ступенем впливу на майбутнє організації:

1. Стратегічні, перспективні, довгострокові.( рішення про виділення коштів на реконструкцію підприємства та випуск нових видів продукції.)

2. Тактичні, поточні, короткострокові. (про купівлю короткострокових цінних паперів за рахунок тимчасово вільних коштів)

За обов’язковістю виконання:

1. директивні(розробляються вищими органами управління);

2. рекомендаційні (дорадчі органи);

3. орієнтовані (прогнозні рішення).

• за функціональним призначенням

1. організаційні (створення акційних товариства, нового підрозділу);

2. координаційні;

3. регулюючі (розробка правил, процедур, норм тощо);

4. контролюючі (розподіл обов’язків серед підлеглих);

5. активізуючи (мотиваційні)

За способом прийняття:

1. одноособові;

2. колегіальні (група фахівців);

3. колективні (загальні збори колективу);

• за сферою охоплення:

1. загальні (стосуються в цілому організації);

2. часткові (стосуються окремих підрозділів);

За характером розв’язуваних задач або за визначеністю:

а) запрограмовані (прийняття і реалізація рішень передбачає певний відомий перелік кроків, тут мало альтернатив);

б) незапрограмовані (викликані новими або невідомими факторами чи ситуаціями. Більшість рішень у менеджменті організаційно незапрограмовані.).

За способом обґрунтування:

інтуїтивні; адаптивні; раціональні.

Інтуїтивні рішення – ґрунтується на припущенні керівника, тобто його вибір є правильним. На нього впливає так зване “шосте” почуття, яке є присутнє у досвідчених менеджерів, які мають широкий кругозір і мало часу на роздумування над ситуацією, такі рішення, як правило, приймаються на вищому рівні. При прийнятті таких рішень існує досить великий ризик помилки, тому такі рішення припустимі як виняток, а не як правило.

Адаптивні рішення – ґрунтуються на знаннях, досвіду, висновках про певну ситуацію. Таке рішення виходить із дій , які в минулому в аналогічній ситуації були успішними, само собою розуміється, з поправкою на сьогоднішній день. Позитивні сторони: проста оперативність прийняття. Негативні сторони: переоцінка власного досвіду керівника; діючи по аналогії, можна легко упустити (прогаяти) більш вигідні варіанти рішень.

Нарешті, слабкою стороною перших двох типів рішень є їх суб’єктивність, яка обумовлена в значній мірі характером керівника. Тому вони можуть бути ризикованими, інертними, імпульсивними, а їх ефективність залежить від компетентності, освіченості та досвіду керівника.

Психологи вважають, що необхідні для прийняття рішень вміння системно мислити, витримка, тверезість приходять до більшості людей у віці 45 років і, в крайньому випадку, до 60 років залишаються досить високими. Але, навіть з врахуванням цього, небезпека суб’єктивізму при прийнятті інтуїтивних та адаптивних рішень не зникає. Вона усувається при виробленні та прийнятті раціональних управлінських рішень.