24. Індуїзм: загальна характеристика

У 5-6 ст в Індії утвердився феодальний лад, при чому виняткову роль відіграв індуїзм. За своєю суттю це був розвинений пізній брахманізм, що становить основу сучасного індуїзму. І не має конкретного засновника, але його розвинули чимало видатних діячів. Його появу зумовили суспільні конфлікти, що загострилися у 1 тис до н.е. економічну та політичну кризу доповнила криза релігії. На зміну аристократично-консервативному брахманізму прийшов буддизм, який у 6ст охопив майже всю Індію, а до 12-13ст майже зник. Давньоіндійські рел вірування у період панування буддизму ледве живили, зберігаючись переважно у зх частині Індії; з занепадом буддизму саме тут розпочалось їх відродження. із сер 1 тис починається відродження трад рел Вед під назвою Індуїзм, який і став нац релігією Індії. Індуїзм демократизував культ, запровадиши публічне відправлення його, масові церемонії і обряди. Демократизував і значно розширив пантеон богів, віднови трад до арійські вірування у т.ч. тотемістичні – культ природи, містично-єретичні вірування. Немає священного канону, тобто комплексу книг, які є основою віровчення; він широко використовує епос і різноманітню богословську літературу. Основні праці Махабхарата і Рамаяна. Головною є концепція переселення душі. Після смерті людини душа переселяється в тіло новонародженого, остаточна мета перевтілення є його повне зупинення(мокша – злиття душі людини з Абсолютом, світовою душею). Приналежність людини до певної касти зумовлено поведінкою у попередньому житті – наскільки вони дотримувалися закону своєї касти(дхарми). Після смерті діє карма, яка визначає характер перевтілення. В суч Індії зявилась велика кількість нових каст. Особливістю є каста недоторканих. Вищий бог. Деякі течі визнають до 3000 інші лише – Брахма(творець світу), безпосередні правителі і упорядники: Шива і Вішна. Сам І розвинувася у Вішнуїзм і Шиваїзм.

25. Локальні релігії.

Нині в світі існує кілька релігій, що мають чітко виражену етнічну основу, тобто поширені в межах одного, зрідка кількох етносів. Одною з таких релігій вважається юдаїзм, поширений переважно серед євреїв. Склався наприк. II тис. і зберігся до наших днів. Характерним для юдаїзму є визнання єдиним богом Яхве, який був богом племені Юди, віра в Месію і «богообраність євреїв». Джерело вивчення – Старий Заповіт та Талмуд. Інша етнічна релігія – зороастризм, що сповідується гебрами Ірану, парсами Індії, азидами Іраку та Туреччини. Виник у I тис. до н.е. Назва походить від пророка Зороастра (перс. Заратустра). Священна книга – «Авести». У VI-V ст. до н.е. на півдні Індії від брахманізму відколовся джайнізм, що відкинув кастовий поділ. Назва від одного з титулів віро вчителя – джіна («переможця»). Засновник – Махавіра Джіна, кодифікація відбулася у V ст. до н.е. В основі – уявлення про дві вічні категорії – душу та неживе начало. Безконечний рух душі створює уявлення про рівність живих істот. На півдні Азії напри. XV- поч. XVI ст.. до н.е. склалася монотеїстична релігія сикхізм. Етнічна основа – пенджабці. Засновник – Нанак, що поєднав у вченні ряд положень індуїзму (про карму та майю) з ідеями мусульманського суфізму. Вчіння про рівність всіх людей перед Богом, були відкинуті складна обрядовість і аскетизм індуїзму. У Китаї в VI-V ст.. до н.е. склалося філософсько-естетичне вчіння конфуціанство, а у IV-III ст. до н.е. – даосизм – трактував життя природи і людей на основі загальних законів (дао), а не з волі Бога. Синтоїзм – етнічна релігія японців, що у VI-VII ст. сформувалась на основі первісних релігійних вірувань і обрядів та культів предків та природи.