83. Психосоматичний симптом як індикатор психологічних проблем

Психосоматика – медичний та науково- психологічний напрям, який встановлює зв'язок між психікою і тілесними функціями, досліджує, як психологічні переживання впливають на функції організму та провокують ті чи інші хвороби. Під терміном «психосоматика» розуміють ряд феноменів, які відображають синхронність психологічного і тілесного, множинну взаємодію психічної причинності таїї органічного відповідника.

Влаштуватися відповідно до своїх глибинних потреб людині досить складно, адже глибинна інтенціональність рідко лежить на поверхні свідомості. Не прислухаючись до власного єства, мало усвідомлюючи свої істинні орієнтири, людина робить дуже багато помилок, прагне і досягає того, що потрібно не стільки їй як суб'єкту життя, скільки соціуму від неї. Стиль поведінки такої людини в очах інших людей може виглядати досить буденно, нейтрально, однак в розрізі знання біологічних законів виявляє себе руйнівним, дезорганізуючим чином.

Так, наприклад, людина, яка почувається ображеною, приниженою чи отерпаючою від безрезультатності своїх старань, індукує на такі переживання дуже багато енергії, яка не має зовнішнього виходу. В такий спосіб людина, сама того не помічаючи, інтровертує багато надлишкової енергії. А споконвічне призначення енергії в природі полягає в тому, щоб щось створювати або руйнувати. Залишаючись у внутрішній структурі психіки, зайва енергія

шукає розрядки і започаткує збої нормального функціонування, або ж спровокує

новоутворення, тобто неоплазію (пухлини). Ставши прерогативою несвідомої психіки, приховані інтенції виражаються в символічній мові хворобливого симптому. Симптоматика може мати непостійний або хронічний

характер (наприклад, симптоми головного болю, відчуття перенапруги, лінощів, утоми й ін.). Коли симптоми зливаються в патологічні синдроми, людина хворіє, і її хвороби символічно повідомляють" про те, чого не змогло донести світу її словесно-логічне "Я".

84. Поняття про психосоматику: сутність, концепції, приклади.

Термин «психосоматика» появился в 1818 г. Он был предложен Р. Хейнротом, и до настоящего времени трактуется неоднозначно. Согласно, например, одной точке зрения, психосоматика – это учение о тесной взаимосвязи психических и соматических процессов в организме, а одна из ее важнейших задач – исследование роли психологических факторов в этиопатогенезе телесных заболеваний .Первые психосоматические теории связаны с психоанализом. Фрейд прежде всего утверждал, что психическое и телесное взаимосвязаны.  Теория «символического языка органов», согласно которой асоциальные стремления, мысли, фантазии вытесняются в область бессознательного и затем проявляются в расстройствах функций внутренних органов, утверждала, например, что отвращение к кому-либо или неприятие чего-либо выражается рвотой, а «сексуальное голодание» проявляется в нарушении моторной функции желудка, его секреторной активности н в анорексии. Теории конверсии критиковались за абсолютизацию роли символизма С точки зрения возможностей практического применения большой интерес представляет третья теория – «профиля личности», предложенная Данбар. Она пришла к выводу, что люди, страдающие определенной болезнью, похожи по их личностным особенностям, и что именно эти особенности их личности отвечают за возникновение болезни. Данбар подробно изучила историю жизни и психологические особенности 1600 больных с разной патологий (сахарный диабет, ревматоидный артрит, нарушение сердечного ритма, ревматизм, стенокардии, гипертоническая болезнь). Она описала соответствующие им различные типы личности, такие, как «гипертонический», «коронарный», «аллергический», «склонный к повреждениям» и другие. Представление о личности, по мнению Данбар, могут дать лишь многие факторы в комплексе, взятые вместе: отношения с окружающими, социальный статус, образование, история прошлых болезней, семейная ситуация (разводы, потеря родителей, отношения с ними), частота болезней у родственников и т.д. Отметим, что в этой концепции берутся за основу довольно поверхностные детерминанты, что здесь уже имеет место выход за пределы интрапсихической сферы, в широкую сферу жизнедеятельности человека. Например, по Данбар, больные гипертонической болезнью амбициозны, но не очень уверены в себе, постоянно конфликтуют с начальством. Для них характерны конфликты между агрессивностью и чувством вины, между независимостью и стремлением найти защиту.