50. Мікронавички розпізнавання емоційних переживань.

Осн. трансфор. свідом. клієнта в ставленні до пробл. ситуації відбув. в площині переживань. Реагуючи на емоц стан людини, можна досягти прихованих рівнів її свідомості. Переживання з приводу ситуації часто бувають глибшими, ніж їх усвідомл. Людині приємніше, коли хтось розуміє її переживання, ніж звертає увагу на зміст повідомл. Зауважити почуття можна по-різному: 1) зосер. увагу на діалозі - на словах, які клієнт вживає для позначення почуттів; велике емоц навантаж несуть прийменники, прислівники, прикметники, дієслова, які означають стосунки; щоб прояснити почуття, можна просто поставити прямее відкрите запитання: Що ви переживаєте з приводу?; г) уточнення емоц насиченого слова, яке може вивести на рівень відсутніх в розповіді переживань. Емоц забарвлені слова не завжди є відображенням справжніх почуттів. Часто вони просто приховують, заміщують почуття. 2) слідкув за не верб реа-ми, не конгруентністю.3) слід зосер на власних відчуттях. Немає сенсу опиратися будь-якій емоції, котра виникає в ході розмови.

51. Техніки відображ почуттів.

ВП - це навичка ведення інтерв'ю, зорієнтована на спостереження за проявами емоцій клієнта з метою повернення йому ключових переживань,що мало усвідомл, але відіграють важливу роль у розвитку його труднощів. Особл це необхідно, коли почуття заплутані або змішані. Змішані тому, що перша р-ція дитини піддалась досить жорсткій корекції з боку дорослих або соціуму. Внаслідок цього дитина звикає відчувати не те, що дійсно відповідає її потребі, а те що нав'язує оточення. Заплутаними емоції стають внаслідок амбівалентності ставлення до одного і того ж об'єкта. Варто відкривати і позитивний, і негативний полюси емоцій та працювати з ними. Потрібно повернути людині її пережив, щоб вона присвоїла відп-сть за своє емоц життя. Коли людина не може сформул. почуття: а) техніка альтернат. формулювань, підказка варіантів, які могли б виникнути в тій ситуації; б) техніка уточнень "глибини переживань". Можна підібрати метафору, порівняння. Відчути емоцію простіше на контрасті, провокуючи опис протил полюсу переживання. Почати роботу з почуттями можна, користуючись такими вступними фразами: "Здається, що ви відчуваєте...", "Що ви переживали, коли...?". Щоб "заземлити" відображене, додаємо контекст або робимо коротке переповідання. 3 почуттями та переживаннями є сенс працювати в актуальному режимі - відразу ж, як тільки вони з'являються, або ж провокувати такі ситуації. Схема: розпізнав емоцій – диференціація – усвідомл – визнання.

52 Техніки фокусування.

Фокусування(концентрування) – навичка, яка дозволяє розвивати усвідомлення багатьох чинників, пов’язаних з проблемою, організовувати мислення в конкретно визначеному напрямку.

А.Айві виділяє 6 типів фокусу:

1) фокус на клієнтові – найбільш уживане, бо особистість клієнта є центральною ланкою роботи консультанта. 2) фокус на головній темі або проблемі(коли є сприятливий прогноз щодо рівня розвитку особистості клієнта); 3) фокус на інших людях(виникає на етапі прояснення проблемнох ситуації і в процесі роботи);4) фокус на психотерапевтичних стосунках консультанта з клієнтом; 5) фокус на консультанті(коли необхідно дати непряму пораду чи зразок переживань); 6) культурно – конкретний фокус.

Концентрування використовується на 3-4 етапах консультативного процесу, для того щоб почати обговорення або для підбиття підсумків.

Фокус. переживань – процес поглибл досл-ня ос-сті та її емоцій. В найпрост. формі - фокусування на клієнтові. Людина все більше концент. на власних відчуттях в тілі. Це специф. форма уваги, звернена всередину. Емоц динаміка забезп певними фізіол процесами. Приховані емоції – утвор затиски, „панцир характеру" (В.Райх), який суттєво блокує або обмежує реагування людини. Люд незабаром губить здатність розпізнавати чи сприймати свої істинні почуття. Саме чутливість до мало вираженого внутр. дискомфорту може пролити світло на справжню сутність почуття. Психотерап фокусування набуває рис медитації. Бар'єри, труднощі в процесі роботи можуть свідчити про страх та стурбованість людини, певний опір подальшій роботі.