8) Життєві навички

«Вистежити» будь-яку психологічну проблему потрібно не тільки психологічно, але й тілесно. Коригувати її теж варто на обох рівнях.

58. Поняття про психотерапевтичний дискурс

Дискурс — это речь, погруженная в жизнь обоих участников терапевтического процесса — терапевта и его клиента. Само психотерапевтическое взаимодействие можно рассматривать как дискурсивную практику — специфическую форму использования языка для производства речи, посредством которой осуществляется воздействие на клиента. В своей работе психотерапевт имеет дело с образом или моделью окружающей действительности, которая определяет целостную жизнедеятельность, бытие клиента в мире. Этот образ есть, в сущности, индивидуально своеобразная концепция мира и себя в нем. Ее называют субъективной психической реальностью индивида. В любом акте человеческого поведения и деятельности психическая реальность выражается и проявляется — объективируется. Речь, дискурс — это наиболее универсальная форма объективации психической реальности. Терапевтический анализ — это прежде всего анализ дискурса, речи клиента. Вместе с тем, психотерапевтическое воздействие осуществляется также посредством речи.На терапевтическом сеансе изменяются отдельные фрагменты психической реальности, имеющие отношение к возникновению психологических трудностей и проблем. В результате взаимодействия дискурсов терапевта и клиента изменяются характеристики внутреннего опыта последнего, меняется свойственная ему система личностных смыслов.

Общая схема анализа дискурса в психотерапии определяется целями и задачами психотерапевтической помощи. Для этого терапевту необходимо владеть навыками анализа содержательной стороны высказываний клиента. В свою очередь, дискурс психотерапевта выстраивается так, чтобы в процессе терапевтического взаимодействия с клиентом он научился понимать роль неосознаваемых компонентов внутреннего опыта в возникновении своих проблем или невротических симптомов и, соответственно, находить продуктивные способы их разрешения и снятия.

59. Тіло та тілесний симптом як індикатори псих. Проблем

Хвороби, як свідчать дослідження в галузі психосоматики, є стратегічною відповіддю організму на потребу суб'єкта. Це своєрідне продовження комунікації між людиною і світом, до якого вона намагається пристосуватися. Ставши прерогативою несвідомої психіки, приховані інтенції виражаються в символічній мові хворобливого симптому. Симптоматика може мати непостійний або хронічний характер. Коли симптоми зливаються в патологічні синдроми, людина хворіє, і її хвороби символічно повідомляють" про те, чого не змогло донести світу її словесно-логічне "Я". Крім тілесних і хворобливих симптомів, психолог може брати на замітку фактор дистонічного стану суб'єкта - нервозність, підвищену чутливість до того, що пов'язано з його особою, постійну турботу і тривогу стосовно своїх симптомів, а також гаряче бажання втягнути у свої проблеми інших людей. Розвиток психосоматичних розладів людини може бути спровокований:

1)переживанням певних психологічних станів, які раптово сильно або хронічно захоплюють особистість;

2)психологічною некомпетентністю особистості, що полягає у невмінні усвідомити, висловити та переробити ці патогенні почуття;

3)наявністю в особистісному профілі певних характеріологічних рис та якостей, що створюють основу патогенних кіл мислення;

4)неконструктивним психологічним захистом, який на сучасному етапі призводить до негнучких психологічних обмежень та загострення внутрішніх особистісних конфліктів;

5)наявн. "вторинної вигоди", яку несе хвороба. Кл. потрібно допомогти зрозуміти мову власного тіла та спільно рощробити стратегію подолання симптомів.