3. Видатки державного бюджету на обслуговування внутрішнього боргу

Слід зауважити, що державний борг, який формується в межах держави, є внутрішнім боргом країни. У ст. 2 Закону України “Про Державний внутрішній борг України” зазначено, що “до складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає за борговими зобов'язаннями Уряду України”.

Граничний обсяг внутрішнього державного боргу встановлюється щорічно в національній і іноземній валюті та затверджується Законом України “Про Державний бюджет” на поточний рік. Наприклад, Законом “Про державний бюджет України на 2009 рік” встановлено граничний обсяг державного боргу України у сумі 192 924 464,7 тис. грн. При цьому за рахунок внутрішніх запозичень буде додатково залучено 70 041 512,0 тис. грн і повернено у цьому ж році 14 518 044,0 тис. грн боргів за внутрішніми зобов’язаннями. Видатки на обслуговування внутрішнього державного боргу проводяться за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Звітність за внутрішнім державним боргом складається Міністерством фінансів. Її метою є досягнення прозорості механізму уточнення та використання внутрішнього державного боргу, а також проведення його обліку відповідно до світових стандартів.

Внутрішній борг може виникати і на рівні місцевих бюджетів. Щодо його погашення, то держава не несе відповідальності за його своєчасне і повне погашення. Разом із тим, видатки на його обслуговування не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду місцевого бюджету протягом встановленого періоду обслуговування місцевого внутрішнього боргу.

В економічній теорії зазначено, що внутрішній державний борг не слід розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Відомий американський економіст А. Лернер звернув увагу, що особи різних вікових груп позичають одна одній певні кошти, які під час погашення повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується, а відбувається лише перерозподіл доходів. К. Р. Макконнел і С. Л. Брю вказують на те, що внутрішній державний борг є громадським активом, складеним із громадських активів усіх суб’єктів ринку, що веде до підвищення попиту і ціни на інші активи. Таким чином, повністю відмовитись від внутрішнього державного боргу неможливо, оскільки потрібно забезпечувати обслуговування і погашення вже накопиченого державного боргу, зберігати і накопичувати фінансові резерви, що є джерелом фінансування економічного зростання.

Відповідно до ст. 12 Бюджетного кодексу класифікують внутрішній державний борг:

1. За обсягом сум заборгованості:

• капітальний, який розраховується як загальна сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави;

• поточний, що визначається як витрати на сплату прибутку кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави і на погашення зобов’язань, строк сплати яких настав.

2. За типами кредиторів:

• заборгованість перед юридичними особами – суб’єктами господарювання;

• заборгованість перед банківськими установами першого та другого рівнів банківської системи;

• заборгованість перед іншими органами управління;

• заборгованість перед фізичними особами та громадянами країни.

3. За терміном залучення позикового капіталу:

• короткотерміновий борг (до 1 року);

• середньотерміновий борг (від 1 до 3 років);

• довготерміновий борг (більше 3 років).

4. За типом боргового зобов’язання:

• заборгованість за отриманими кредитами;

• заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами;

• заборгованість за реалізованими державними борговими цінними паперами;

• заборгованість за іншими зобов’язаннями.

Найдавнішою за походженням формою здійснення державою внутрішнього запозичення була примусова позика, згідно з якою держава вимагала від громадян передачі їй певної суми, крім податків. Її замінили лотерейні позики, які мали заохочувальний елемент у вигляді виграшу.

В сучасних умовах в Україні основною формою реалізації внутрішнього державного боргу є випуск державних боргових цінних паперів – облігацій і казначейських зобов’язань.

Уперше фінансування дефіциту державного бюджету шляхом державної позики здійснив уряд України у 1995 р. (постанови Кабінету Міністрів від 23 серпня 1994 р. № 586 та від 11 грудня 1994 р. № 994). Відповідно до цих документів терміни обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) були визначені в 91, 182, 273 і 364 дні. Облігації – купонні, на пред'явника, номіналом 100 млн крб. Прибутковість – 140 % річних.

Ці постанови визначили низку параметрів емісії ОВДП, які використову­вались і в подальшому: вони емітуються у вигляді електронних записів на рахунках системи електронного обліку обігу державних цінних паперів. Емітує ОВДП Міністерство фінансів України, воно виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасності погашення ОВДП. Генеральним агентом з розміщення та обліку прав власності на ОВДП є Національний банк України. В ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, він також (через комерційні банки) здійснює обслуговування випуску.

Головними ціноутворювальними факторами на ринку ОВДП є:

• динаміка поточних виплат за ОВДП із боку Міністерства фінансів;

• ставка рефінансування НБУ;

• поточна ситуація на валютному та грошово-кредитному ринках, а та­кож тенденції на них;

• раціональні очікування суб'єктів господарювання щодо темпів інфля­ції та динаміки відсоткової ставки на міжбанківському кредитному ринку, а також депозитних ставок;

• кредитно-грошова політика держави (обсяги грошової емісії).

Крім цих основних, в окремі періоди функціонування ринку значний вплив на нього мали й інші фактори, зокрема:

• одержання (або неодержання) чергових кредитів від МВФ, а також кредитів і фінансової допомоги від інших міжнародних організацій та іно­земних держав;

• необхідність для уряду дотримуватися вимог організацій-кредиторів стосовно макроекономічних та інших показників стану економіки країни;

• всі фактори (макроекономічні та соціально-політичні), які впливають на очікуваний рівень майбутньої інфляції і валютного курсу, в тому числі офіційні й неофіційні заяви посадових осіб НБУ та уряду щодо їх бачення макроекономічної ситуації в країні і способів розв’язання наявних проблем;

• грошова реформа;

• політика Міністерства фінансів щодо термінів рефінансування і ставок обслуговування державного внутрішнього боргу.

Слід зазначити, що значне збільшення обсягів використання державних облігацій неоднозначно впливає на економічні процеси. В країні відбувається значне вилучення коштів населення і національних суб’єктів господарювання з ринку валових заощаджень, що негативно впливає на формування внутрішніх інвестиційних ресурсів. Окрім того, державні цінні папери стають основним сегментом грошового ринку, що посилює нестійкість фінансової системи країни. Вивільнення грошової маси юридичних і фізичних осіб потребує зростання дохідності зобов’язань держави, що, в свою чергу, підвищує витрати бюджету і, як наслідок цього, збільшення суми бюджетного дефіциту.

Як економічна категорія, облігації внутрішньої державної позики мають таку класифікацію:

1. За суб’єктами позикових відносин:

• емітовані центральними органами управління держави;

• емітовані муніципальними органами влади.

2. За ознакою власників цінних паперів:

• ті, що реалізуються серед населення;

• ті, що реалізуються серед юридичних осіб;

• універсальні, що призначені для реалізації серед фізичних і юридичних осіб.

3. За формою виплати прибутків:

• відсоткові, за якими встановлено і сплачується твердий відсоток;

• безвідсоткові, згідно з якими виплата прибутку не передбачається, але гарантується одержання відповідних товарно-матеріальних цінностей;

• виграшні, відповідно до яких весь прибуток власник ОВДП одержує у вигляді виграшу під час її погашення;

• безпрограшні, які гарантують, що протягом терміну їх дії виграш припаде на кожну облігацію.

4. За терміном погашення:

• короткотермінові, із терміном погашення до 1 року;

• середньотермінові, із терміном погашення до 5 років;

• довготермінові, із терміном погашення понад 5 років.

4. За методами погашення:

• з правом дострокового погашення, коли ОВДП погашається до настання встановленого під час випуску терміну погашення;

• без права дострокового погашення, коли ОВДП погашається у чітко встановлений термін.

4. За встановленим забезпеченням:

• заставні, що забезпечуються майном держави або конкретними доходами;

• беззаставні, надійність яких визначається статусом держави у світовому співтоваристві.

4. За методами визначення доходу:

• з твердим доходом, що встановлюється фіксовано до номіналу ОВДП;

• з плаваючим доходом, що змінюється залежно від економічного стану та ставки міжбанківського відсотка в країні.

Надходження до бюджету коштів від реалізації ОВДП відображаються в ньому як джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Всі видатки, пов’язані з обслуговуванням ОВДП, відображаються у бюджеті як видатки на обслуговування державного боргу.

Доходи, отримані від розміщення ОВДП у сумі, що перевищує їх номінальну вартість, а також доходи, одержані в разі викупу цінних паперів за ціною, нижчою ніж ціна розміщення, відносяться на зменшення фактичних видатків на обслуговування внутрішнього державного боргу.

Погашення основної суми боргу, що виникла через запозичення, враховується в джерелах фінансування шляхом зменшення обсягу джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету.

Під час випуску ОВДП, гарантією виконання зобов’язань за якою є відокремлене майно, виконання зобов’язань за ним може відбуватися шляхом передачі власникам цих паперів відповідного майна. При фінансуванні зобов’язань таким чином обсяг боргу зменшується на величину основного боргу за погашеним таким чином зобов’язанням.

Внутрішній державний борг України поділяється на прямий та гарантований, за яким погашення зобов’язань гарантує уряд країни.

За офіційними даними, станом на 31 грудня 2006 р. державний прямий і гарантований борг України становив 80 547 009,22 тис. грн, або 15 949 902,81 тис. дол. США, в тому числі:

• державний прямий і гарантований зовнішній борг – 63 938 330,85 тис. грн. (79,38 % від загальної суми державного прямого та гарантованого боргу), або 12 661 055,61 тис. дол. США;

• державний прямий та гарантований внутрішній борг – 16 608 678,37 тис. грн. (20,62 %), або 3288847,20 тис. дол. США.

Державний прямий борг України становив 66 113 790,54 тис. грн (82,08 %), або 13 091 839,69 тис. дол. США. Державний прямий зовнішній борг становив 49 506 078,42 тис. грн (61,46 %), або 9 803 183,83 тис. дол. США, порівняно зі встановленим Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” граничним обсягом державного зовнішнього боргу України в сумі, еквівалентній 91 723 897 тис. дол. США. Державний прямий внутрішній борг становив 11 133 957,02 тис. грн та 1 083 911,9 тис. дол. США (16 607 712,12 тис. грн (20,62%) або 3288655,86 тис. дол. США), проти встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” граничного обсягу державного внутрішнього боргу України в сумі 18 689 481,2 тис. грн і в сумі 1 083 911,9 тис. дол. США¹.

Перевищення фактичного обсягу державного прямого зовнішнього боргу над граничним спричинене перевищенням фактичних зовнішніх запозичень над плановими, що перебувають у межах недонадходження внутрішніх запозичень та коштів від приватизації державного майна і відповідає вимогам ст. 14 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

Гарантований борг України становив 14 433 218,68 тис. грн (17,92 %), або 28 58 063,12 тис. дол. США, у тому числі:

• гарантований зовнішній борг – 14 432 252,43 тис. грн (17,92 %), або 2857871,78 тис. дол. США;

• гарантований внутрішній борг – 966,25 тис. грн, або 191,34 тис. дол. США.

Протягом січня – грудня 2006 р. сума державного прямого та гарантованого боргу України збільшилась у гривневому еквіваленті на 2 400 441,22 тис. грн (3,07 %) та на 475 334,91 тис. дол. США (3,07 %) у доларовому еквіваленті.

При цьому державний прямий зовнішній борг збільшився на 5 548 944,52 тис. грн. (12,62 %) та на 1 098 800,90 тис. дол. США (12,62 %). Зростання державного прямого зовнішнього боргу за січень – грудень 2006 р. пов’язане в основному з випуском облігацій зовнішньої державної позики 2006 р. для фінансування державного бюджету.

Державний прямий внутрішній борг зменшився на 2580 578,78 тис. грн. (13,45 %) та на 511 005,70 тис. дол. США (13,45 %). Зменшення частки державного прямого внутрішнього боргу спричинене перевищенням виплат з погашення боргу над сумою запозичень

Гарантований борг України зменшився на 567 924,52 тис. грн (3,79 %) та на 112 460,29 тис. дол. США (3,79 %), що зумовлене в основному перевищенням виплат із погашення гарантованого боргу над сумою запозичень.

Незважаючи на збільшення обсягу державного боргу в абсолютному вимірі, порівняно з 2005 р., на кінець 2006-го загальна сума державного та гарантованого державою боргу становить 15,2 % від ВВП, порівняно з 17,7 % на кінець 2005 р.

Як показує аналіз, протягом останніх років показник співвідношення державного боргу і ВВП має тенденцію до зниження. Покращання показника відношення державного боргу до ВВП відбувається як за рахунок зростання економіки країни, так і за рахунок проведення зваженої боргової політики. Значення цього показника свідчить про економічно безпечний обсяг державного боргу і відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України.

Отже, голосновним джерелом обслуговування внутрішнього державного боргу є державні цінні папери, кредити, надані НБУ та ОВДП.

Обслуговування державного боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему. Згідно із ст. 8 Закону України “Про державний внутрішній борг України” для фінансування витрат з розміщення, виплати доходу і погашення боргових зобов’язань Уряду країни у складі Державного бюджету створюється Фонд обслуговування внутрішнього державного боргу. У цей фонд зараховуються кошти в обсязі 50 % одержаних від приватизації майна державних підприємств.