9.3. Фінансове забезпечення витрат держави на соціальний захист і соціальну сферу

Питання фінансового забезпечення соціальних гарантій завжди були актуальними, що особливо спостерігається в країнах з нестабільною економікою, де немає досконалої системи як власне соціальних гарантій, так і джерел їхнього фінансування. Світова фінансова наука й практика визначають такі джерела фінансування соціальних гарантій: бюджетні асигнування, фінансові ресурси підприємницьких структур, кошти спонсорів, кошти благодійних організацій, страхування.

Ресурсна база для реалізації соціальної політики в Україні формується передусім за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів і державних соціальних фондів. Ситуацію в сфері фінансування соціальних витрат у державі відображають видатки зведеного бюджету на соціальну сферу і соціальний захист.

Зазначимо, що за період з 1992 до 2007 рр. відбулися суттєві структурні зру­шення у видатках Зведеного бюджету України. Найбільшими за обсягом є видатки на фінансування соціально-культурних заходів, причому спостерігається тенденція до їх суттєвого збільшення: з 12,6 % у 1992 р. до 55,0 % у 2007-му.

Незначне зростання рівня ВВП протягом останніх років, дефіцит бюджету, державний внутрішній та зовнішній борги загострюють проблему фінансового забезпечення соціальних витрат у суспільстві. Ця проблема потребує пошуку інших, альтернативних державним, джерел фінансування. Залучення додаткових ресурсів для фінансування соціальної сфери можливі завдяки реформуванню економічних відносин, розвитку ринкових механізмів регулювання економіки тощо.

Громадяни держави водночас повинні мати право за рахунок власних коштів і кредиту підвищувати рівень свого соціального обслуговування або одержувати якісні соціальні послуги. Тому при розгляді фінансового забезпечення соціальної сфери має бути виділений фінансовий норматив забезпечення соціальних гарантій на відповідну розрахункову одиницю – одного мешканця, одного учня, студента, пенсіонера тощо. Цей норматив і є гарантованим державою засобом надання безоплатних благ і послуг, що власне є соціальною гарантією. Кошти в межах нормативу можна асигнувати як з державного, так і з місцевих бюджетів або за рахунок позабюджетних фондів. Усі послуги, надані понад зазначений норматив, можуть бути платними.

Важлива умова здійснення такого підходу – наукове обґрунтування фінансових нормативів соціальних гарантій, їхня диференціація залежно від економічного розвитку територій, структури населення, природних умов тощо.

Фінансовий норматив витрат держави на соціальні гарантії повинен стати підґрунтям для розрахунку фактичних витрат на соціальні потреби з усіх джерел для досягнення державою високого рівня індексу людського розвитку. Це інтегральний показник прийнятий ООН ще у 1990 р. Він містить дані про тривалість життя громадян у кожній державі, рівень освіти, соціального обслуговування і добробуту населення, тобто є орієнтиром для досягнення певного рівня зростання матеріальних, духовних, культурних потреб населення, наукового потенціалу держави.

Слід зазначити, що дуже важливою проблемою є створення надійного механізму фінансування соціальних потреб за рахунок позабюджетних коштів. Насамперед заслуговує на увагу використання коштів підприємницьких структур. Підприємство за рахунок своїх доходів має формувати соціальну інфраструктуру, що дасть змогу максимально задовольнити матеріальні й духовні потреби його працівників.

Як свідчить досвід країн із розвинутою ринковою економікою, нині з'являється нове джерело фінансування соціального розвитку – спонсорство та меценатство. Їх можна трактувати як некомерційну діяльність організацій і деяких осіб, спрямовану на задоволення потреб суспільства в соціальних гарантіях. Теоретично меценатство і спонсорство визначають як форму інвестування у соціальну сферу. У більшості країн ця сфера діяльності регулюється законодавством. Нагадаємо, що в Україні в 1997 р. набув чинності Закон "Про благодійництво та благодійні організації". Держава різними способами заохочує цю діяльність шляхом надання пільг з оподаткування тощо.

Додатковим джерелом фінансування соціальних послуг можуть бути різні форми кредиту. Насамперед це споживчий кредит для придбання товарів довготермінового користування, житла, на здобуття освіти.

Іншим джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури має бути пенсійне, медичне і соціальне страхування.

Система обов'язкового соціального страхування засновується на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних – непрацездатним, від здорових – хворим, від працюючих – безробітним тощо. При цьому працівники відраховують частку свого заробітку на пенсії, медичне обслуговування й утримання безробітних під зобов'язання держави, яка гарантує їм, що з настанням непрацездатного віку й у разі інвалідності наступні покоління громадян здійснюватимуть відрахування на утримання їх або їхніх сімей.

Медичне страхування повинно забезпечити право працюючих громадян і членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі хвороб і в інших випадках.

Фонд медичного страхування створюється за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонено законодавством України.

Пенсійне страхування має здійснюватися шляхом створення недержавних пенсійних фондів і реформування системи пенсійного забезпечення в цілому.

Варто звернути особливу увагу на надання платних послуг у соціальній сфері. З позицій фінансової теорії це явище об'єктивне і зумовлене як потребою більш справедливого перерозподілу благ і послуг залежно від трудових зусиль кожного громадянина, так і необхідністю створення конкурентного середовища щодо надання послуг і досягнення на цій основі поліпшення їхньої якості. Крім того, урізноманітнення джерел фінансового забезпечення соціальних благ і послуг посилює рівень стабільності й повноти соціальної системи загалом.

Отже, розвиток системи фінансового забезпечення соціальних гарантій, як і соціального обслуговування населення, має відбуватися шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Фінансове забезпечення повинно включати такі джерела, як:

• бюджетне фінансування;

• фінансові ресурси підприємств;

• спонсорство, меценатство і благодійництво;

• страхування;

• кредитування;

• плата за послуги.

Система фінансового забезпечення соціального розвитку в Україні перебуває на етапі становлення, тому вирішення завдань активізації використання кожного із зазначених джерел і їх оптимізація є своєчасним та актуальним. Їх реалізація зменшить навантаження на бюджет і сприятиме створенню надійної системи соціальних гарантій у державі та фінансовому забезпеченню діяльності об'єктів соціальної сфери.