7.1. Поняття і принципи організації видатків Державного бюджету

При виникненні фінансової науки вчені зосереджували увагу переважно на дохідних фінансових інститутах. Однак одним із найактуальніших ключових економічних питань сучасної теорії й практики державних фінансів є вибір оптимального рівня держав­них видатків. Наприклад, за період 1970 – 1994 рр. видатки бюджетів промислово розвинутих країн збільшились в 5 – 10 разів. Тому проблема формування системи державних видатків є важли­вою і її розв'язання потребує глибокого наукового дослідження.

Нині у світі існує багато підходів до визначення фінансової мо­делі функціонування економіки залежно від ступеня державної централізації ВВП – від так званої "американської" до "сканди­навської". Виокремлюють декілька факторів, що впливають на ви­значення рівня державних витрат, а саме:

• етап суспільного розвитку;

• зовнішня та внутрішня політика держави;

• рівень добробуту населення;

• величина державного сектору в економіці;

• історичні тенденції зміни витрат держави;

• ставлення країни до перерозподілу доходів;

• рівень багатства держави;

• процедури прийняття бюджетних рішень.

Крім того, в різних країнах по-різному уявляють, що є су­спільним благом, і відповідно, які витрати потрібно фінансува­ти з бюджету.

Якщо говорити про Україну, то на формування видатків бюдже­ту держави в сучасних умовах впливають:

1) економічна криза, що спричиняє зростання видатків на соціальний захист населення; збільшення видатків на фінансову підтримку підприємств державного сектору від банкрутства, а не на інноваційну діяльність; зростання видатків на підтримку соціальної сфери;

2) збільшення монетизованого державного боргу, що зумовлює зростання видатків на покриття державного боргу; витіснення інвестицій зі сфери виробництва;

3) зростання немонетизованого державного боргу, що спричиняє спрямування коштів на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки за заробітною платою працівників бюджетних установ, стипендіями та іншими соціальними виплатами;

4) дефіцит бюджетів усіх рівнів, який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків за всіма статтями кошторисів на утримання апарату управління;

5) залучення зовнішніх ресурсів з метою покриття бюджетного дефіциту, що призводить до зростання платежів за відсотками.

Державні видатки як економічна категорія – це грошові відно­сини з приводу розподілу і використання централізованих і де­централізованих фондів грошових ресурсів держави та їх викорис­тання за галузевим, цільовим і територіальним призначенням з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Такі грошові відносини виникають на останній стадії розподіль­ного процесу; їх мета полягає у забезпеченні основних витрат розширено­го відтворення та задоволенні інших суспільних потреб.

Об'єктом державних видатків є грошові фонди, сфо­рмовані в процесі розподілу й перерозподілу ВВП.

Держава виконує свої функції або безпосередньо через систему органів управління, або через організації, установи та підприємст­ва, які їй належать.

Державні видатки здійснюються як з централізованих фондів (бюджети різних рівнів, а також державні позабюджетні фонди), так і з децентралізованих (фонди державних підприємств).

У сучасний період у країнах зі змішаною економікою головни­ми залишаються централізовані державні видатки, а державний бюджет є формою утворення і витрачання грошових коштів для забезпечення функцій органів державної влади. Як зазначалося вище, видатки бюджету – фінансування витрат, не­обхідних для здійснення державою конституційних функцій. Через державний бюджет мобілізуються фінансові ресурси, потрібні для подальшого їх перерозподілу і використання з метою державного регулювання економічного розвитку країни і реаліза­ції соціальної політики на всій її території.

Основна частина видатків місцевих бюджетів спрямована на соціаль­ні заходи й управління місцевим господарством – фінансування муні­ципального будівництва, дорожнього господарства, побутових уста­нов, громадського транспорту, видатків на освіту та охорону здоров'я.

Фінансова ланка спеціальних (позабюджетних) фондів здійснює витрати, зумовлені призначенням цих фондів. До них належать витрати на соціальне забезпечення і соціальне страхування громадян країни, обов'язкове медичне страхування, зайня­тість населення, здійснення різних економічних заходів та ін.

Витрати, що належать до фінансів державних підприємств, поділяються на поточні – витрати, пов'язані із забезпе­ченням функціонування цих підприємств, і капітальні – інвести­ції, спрямовані на оновлення і розширення основного капіталу.

Видатки бюджету, будучи компонентом загальної фінансової категорії – бюджету, є витратами, що формуються у зв'язку з виконанням державою та органами місцевого самовряду­вання своїх конституційних та статутних функцій.

Видатки бюджетів усіх рівнів бюджетної системи формуються з урахуванням:

• мінімальних державних соціальних стандартів;

• нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості;

• єдиних методологічних основ розрахунку мінімальної бюджетної забезпеченості.

Державні мінімальні соціальні стандарти – це державні послу­ги, надання яких громадянам на безоплатній і безповоротній ос­нові за рахунок фінансування з бюджетів усіх рівнів бюджетної си­стеми і бюджетів державних позабюджетних фондів гарантує держава на певному мінімально допустимому рівні.

Норматив мінімальної бюджетної забезпеченості – це мінімально допусти­ма вартість державних або муніципальних послуг у грошовому ви­раженні, які надають органи державної влади або органи мі­сцевого самоврядування у розрахунку на душу населення за раху­нок коштів бюджетів.

Державні доходи не закріплені за державними витратами, що дозволяє маневрувати коштами. Видатки бюджетів залежать від обсягу бюджетних доходів. Однак і потреби держави в нових ви­тратах ініціюють пошук нових додаткових джерел надходжень. Тому витрати знаходяться в органічному взаємозв'яз­ку з доходами бюджетної системи.

Видатки бюджету виражають економічні відносини, на основі яких відбувається процес використання коштів централізованого фонду грошових ресурсів держави у різних напрямах. Економічна сутність видатків бюджету виявляється в багатьох видах, кожен з яких має якісну і кількісну характеристики. При цьому якіс­на характеристика, відображаючи економічну природу явища, до­зволяє встановити призначення бюджетних витрат, а кількісна – їх величину.

Сукупність конкретних видів державних витрат, тісно взаємо­пов'язаних між собою, становить систему державних видатків. Організаційна структура такої системи ґрунтується на певних прин­ципах, які встановлює держава. До найважливіших з них належать:

• плановість;

• цільове спрямування коштів;

• безповоротність витрачання державних ресурсів;

• безоплатність;

• дотримання режиму економії;

• контроль за їх використанням.

Плановість – визначення оптимального розподілу ви­датків за окремими групами й галузями згідно з проектом бю­джету. Оптимальність розподілу видатків визначається ефектив­ністю використання бюджетних коштів з позицій забезпечення економічного зростання та соціальної гармонії у суспільстві.

Цільове спрямування коштів означає, що державні видатки здійснюються суворо за цільовим призначенням відповідно до напря­мів витрачання, передбачених у фінансових планах. Головними цільовими напрямами державних витрат у комерційній сфері діяль­ності є капітальні вкладення і фінансування оборотних коштів, а в некомерційній – заробітна плата, витрати на поточне утримуван­ня, капітальні вкладення та ін.

Держава встановлює пріоритетність тих або інших потреб, регламентуючи порядок їх задоволення, з огляду на економічну полі­тику і наявні ресурси. Однак в минулому реальна ефективність використання державних коштів істотно відрізнялась від передба­ченої в плані, оскільки жорстка регламентація обмежувала ініціа­тиву, заважала вияву творчої заповзятливості людей, відповідаль­них за використання державних коштів.

Принцип безповоротності витрачання державних ресурсів озна­чає, що кошти, використані на фінансування галузей економіки, соціальні й інші цілі, не потребують обов'язкового їх відшко­дування. Цей режим витрачання фінансових ресурсів відрізняєть­ся, наприклад, від використання кредитних коштів. Однак дотри­мання принципу безповоротності не означає, що можна бути бай­дужим до результату використання державних ресурсів. Порядок і умови їх інвестування в різні види витрат мають бути такими, щоб сприяти розвиткові економіки і культури, підвищенню продуктив­ності праці і зростанню національного доходу, а в результаті – приводити до загального збільшення державних фінансових ресурсів.

Безоплатність передбачає, що виділення бюджетних коштів здійснюється без сплати державі яких-небудь прибутків у вигляді відсотків або інших видів оплати асигнувань.

Досягненню найбільшої результативності в процесі здійснення державних витрат відповідає такий принцип їх організації, як до­тримання режиму економії. Його можна охарактеризувати як систему форм і методів послідовної мінімізації витрат щодо остаточного результату. Цей принцип не завжди пов'язаний зі скорочен­ням витрат, але обов'язково передбачає найдоцільніше їх здій­снення.

Контроль спрямований на боротьбу з безгосподарністю і марнотратством, на дотримання законності та вимог фінансової дисцип­ліни при витрачанні коштів.