Запитання та завдання

1. Обґрунтуйте потребу витрат держави на соціальну сферу і соціальний захист у період реформування економічної системи.

2. У чому полягає сутність витрат держави на соціальну сферу?

3. Розкрийте сутність витрат держави на соціальний захист.

4. Охарактеризуйте державні соціальні стандарти і нормативи.

5. Що таке механізм визначення обсягів видатків бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення?

6. Назвіть джерела фінансування витрат держави на соціальну сферу.

7. У чому полягає відмінність між матеріальними і фінансовими нормами витрат?

8. Визначте особливості витрат на освіту, охорону здоров'я й інші соціальні заходи.

9. Охарактеризуйте основні тенденції в фінансовому забезпеченні соціальних витрат держави.

10. Обґрунтуйте шляхи створення в державі надійного механізму фінансування соціальних потреб суспільства.

Рекомендована література: 1, 5, 6, 8, 10, 19, 21, 23, 26, 34, 37, 42, 50, 72, 75, 76, 98, 100, 102, 106

Розділ 10

Видатки бюджету на управління та оборону

10.1. Характер і зміст бюджетних витрат на державне управління

10.2. Видатки бюджету на державне управління й оборону

10.3. Організація фінансування національної оборони

Основні терміни та визначення

Кошторис доходів та витрат. Оборонні видатки. Фінансування національної оборони.

10.1. Характер і зміст бюджетних витрат на державне управління

Витрати на державне управління пов'язані безпосередньо з виконанням політичних функцій і завдань держави. В історії бюджетних відносин країн з ринковою економікою ці витрати у фінансовому плані завжди посідають перші місця, оскільки управління є однією з головних функцій держави.

Протягом останніх десятиліть чакстка витрат на цілі державного управління істотно не змінювалася, незважаючи на збільшення масштабів економіки й ускладнення соціально-політичних проблем. На сьогодні такі витрати становлять в середньому 4 - 5 % від загальної суми витрат бюджету розвинутих країн світу. У державному бюджеті Радянського Союзу вони не перевищували 1,5 %.

В Україні з моменту набуття незалежності потрібно було формувати власну систему органів державного управління, які б забезпечували виконання функцій і завдань держави. Одночасно відбувалось розмежування повноважень між державними і місцевими органами влади, що часто супроводжувалось дублюванням функцій і зростанням чисельності апарату управління. Однак сьогодні Україна прагне створити досить організовану і розгалужену систему управління, яка б могла реалізовувати державну політику в бюджетній сфері.

Видатки на державне управління включають витрати на:

1) функціонування законодавчої влади – апарату Верховної Ради України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України, тощо;

2) функціонування виконавчої влади – апарату Кабінету Міністрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування;

3) утримання Президента України та його апарату;

4) утримання фінансових і фіскальних органів – Державної податкової адміністрації України, місцевих державних податкових органів, Головного контрольно-ревізійного управління України, Головного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України, на створення державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів, на комп'ютеризацію: Державного казначейства та інших фінансових органів, на виготовлення марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби;

5) загальне планування і статистичні служби – проведення статистичних досліджень і переписів, ведення записів щодо сімейних бюджетів;

6) інші видатки на загальнодержавне управління – виготовлення орденів, медалей, документів до них; виготовлення та перевезення національної валюти, придбання устаткування для виробництва цінних паперів і монет; виробництво бланків цінних паперів і документів суворого обліку; утримання Пробірної палати України, центру правових реформ і законопроектних робіт; утримання Фонду сприяння становленню місцевого та регіонального самоврядування; видатки на паспортизацію населення України; видатки на запровадження нового податкового і бюджетного законодавств;

7) утримання судової влади – Конституційного Суду України, Верховного суду України, обласних судів, районних (міських) судів, Вищого арбітражного суду, арбітражних судів, військових судів.

Зауважимо, що на державне управління спрямовуються кошти бюджетів усіх рівнів. З державного бюджету України фінансуються видатки на функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади, утримання Президента України та його апарату, фінансових і фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби. З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим утримуються органи влади й управління АР Крим. З обласних, районних і бюджетів самоврядування здійснюються видатки на утримання відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Видатки бюджету мають забезпечити нормальне функціонування органів і структур державного управління протягом планового періоду, а також фінансування самого процесу управління.

У зв'язку з цим актуальне завдання оптимізації бюджетних витрат. Шлях їх механічного скорочення очевидно не можливий і призведе до неналежного виконання функцій держави. Бюджетні відносини з приводу витрат на державне управління специфічні та складні, тому потребують уваги і докладного фінансово-економічного обґрунтування. Варто брати до уваги здійснення кожного окремого виду видатків: від їх планування, нормування до виконання всіх процедур бюджетного фінансування.

Видатки на державне управління класифікуються за функціо­нальною ознакою, тобто визначені відповідно до виконання загальних функцій держави через його органи і структури. За характером ці функції політичні: вони спрямовані на створення умов збереження політичного ладу, підтримки соціально-політичної стабільності, загального порядку і єдиних економічних вимог для суб’єктів підприємництва в умовах ринкового господарства.

Кошти на утримання органів державної влади надходять з бюджету у відповідно до кошторису видатків. Кожна окрема бюджетна організація чи установа (організація) розробляє свій кошторис доходів і видатків – фінансовий план установи, яка здійснює некомерційну діяльність.

Видатки плану­ють у формі індивідуальних і зведених кошторисів. Індивідуальні кошториси єдині, оскільки їх розробляють за єдиними правилами та організаційними процедурами. Формування таких кошторисів здійснюється на підставі лімітних витрат на суми асигнувань з бюджету. Вище­стояща організація доводить лімітні вимоги до усіх своїх підлеглих підрозділів у двотижневий термін після затвердження бюджету.

У процесі обґрунтування ліміту витрат у розрахунок приймається об'єктивна потреба в коштах органів державної влади, з огляду на обсяги і характер роботи, що виконується, чисельність персо­налу, а також заплановані заходи щодо скорочення витрат.

Кошториси затверджують керівники відповідних вищестоящих організацій не пізніше місяця після затвердження бюджету.

Стосовно зведених кошторисів, то вони розраховуються на рівні центральних органів влади та міністерств і містять індивідуальні кошториси підлеглих структур. Кошториси цент­ральних органів виконавчої влади затверджує Міністерство фінансів України. Кошториси органів виконавчої влади, підлеглих міністерствам і іншим центральним органам виконавчої влади, затверджують керівники цих міністерств і інших центральних органів. Кошториси управлінь, відділів і інших підрозділів обласних, районних державних адміністрацій, затверджують відповідно обласні державні адміністрації після попередньої експе­ртизи в обласних фінансових управліннях.

Як бачимо, організаційні процедури кошторисного фінансування усієї вертикалі виконавчої влади досить складні.

В єдиному кошторисі витрат представлена загальна сума витрат із розподілом їх відповідно до критеріїв економічної класифікації:

• оплата праці адміністративно-управлінського персоналу;

• нарахування на заробітну плату;

• придбання предметів і матеріалів для адміністративно-управлінської діяльності;

• витрати на відрядження;

• оплата комунальних, транспортних та інших послуг;

• придбання устаткування і предметів довгостермінового використання;

• капітальне будівництво;

• капітальний ремонт тощо.

Найбільша частка витрат приходиться на оплату праці (майже 75 %).

Працівники органів управління згідно з Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. мають статус державних службовців¹. Їх посадові оклади встановлюються в залежно від складності і рівня відповідальності виконавчих обов'язків. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплат за ранги, доплати за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Ранг службовцю надається відповідно до посади,що він займає, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Усі посади в органах державної служби підрозділяються на сім категорій. Щомісячна надбавка за вислугу років виплачується в таких обсягах (табл. 10.1):

Таблиця 10.1. Шкала щомісячної надбавки за стаж роботи державного службовця в Україні

Стаж роботи	Надбавка у % до посадового окладу
Понад 3 роки Понад 5 років Понад 10 років Понад 15 років Понад 20 років Понад 25 років	10 15 20 25 30 40

Крім зазначених надбавок мають місце й інші: доплати за наявність вченого ступеня кандидата чи доктора наук, за інтенсив­ність праці й особливий характер роботи (виплачується майже 70 % від посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг).

В умовах хронічної нестачі бюджетних коштів фінансування органів державного управління здійснюється в обмежених розмірах, необхідних для забезпечення поточної діяльності. Тобто фінансуються лише витрати на оплату праці державних службовців, нарахування на заробітну плату і витрати на господарське утримання установ і організацій бюджетної сфери.

Видатки на придбання предметів і матеріалів для адміністра­тивно-управлінських цілей, устаткування і предметів довготермінового використання, капітальне будівництво і ремонт в органах державного управління здійснюються у межах наявних коштів у відповідних бюджетах.

Видатки на оплату комунальних, транспортних та інших послуг, потрібних для діяльності органів державного управління, визначаються з огляду на фактичні аналогічні видатки попе­реднього періоду, а також обсягів заборгованості підприємствам і організаціям за зазначені види послуг.

Отже, враховуючи нинішню економічну ситуацію у нашій державі, можна стверджувати, що система органів державного управління є неефективною і нераціональною. При цьому ситуація у сфері державного управління, у тому числі й бюджетного, значно ускладнюється у зв’язку з політичною нестабільністю в Україні в останні роки.

Мета оптимізації витрат на державне управління в Україні може бути досягнута за допомогою майбутньої адміністративної реформи. Основне її завдання – удосконалення регулювальної, розпорядницької і контролюючої функцій органів виконавчої влади, підвищення її відповідальності, чіткого розподілу повноважень, ефективної взаємодії з іншими галузями державної влади й інститутами громадського суспільства. Удосконалення функціо­нування виконавчої влади, у свою чергу, дасть змогу підвищити ефективність бюджетної політики в Україні.