16. Колізійна норма та її побудова.

Колізійна норма – правило за допомогою, якого можна обрати право що підлягає застосуванню для врегулювання певних приватних відносин, ускладнених іноземним елементом.

Такі норми, відомі законодавству будь-якої держави світу й існують у міжнародних договорах.

Колізійна норма не має класичної структурі і складається з 2 частин:

- об’єм колізійної норми – визначає щодо яких правовідносин чи до якого виду відносин законодавець надає дозвіл на застосування іноземного права. Об’єм вказує на зміст відносин, які мають міжнародний характер, для врегулювання яких необхідно обрати іноземне право.

Сукупність правовідносин щодо яких законодавець надає судові право застосовувати іноземне право - статут правовідносин.

Наприклад спадковий статут: а) успадкування нерухомого майна здійснюється за правом держави, де це майно знаходиться;

б) успадкування рухомого майна підкоряється праву держави, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті.

- прив’язка (формула прикріплення) – містить формулу за допомогою якої суддя має визначити, яке конкретне іноземне право має бути застосовано для вирішення відповідних спірних питань (до відповідного об’єму) Указує на право, яке підлягає застосуванню.

У попередньому прикладі об’ємом є нерухоме й рухоме майно, а прив’язкою – громадянство заповідача й місце знаходження майна.

17. Типи колізійних прив’язок (формул прикріплення).

Існує багато колізійних норм у різних державах світу. Але в їхніх прив’язках можна знайти деякі спільні риси, що є наслідком багатовікового розвитку, взаємного впливу й обміну досвідом. Тому колізійні норми різних держав удається узагальнити, а двосторонні колізійні прив’язки звести до певних типів. Їх всього близько 20.

Формули прикріплення – найбільш типові, максимально узагальнені правила, які найчастіше використовуються для побудови колізійних норм.

Двосторонні колізійні прив’язки бувають (типи):

1. Особистий закон ("lex personalis” – відноситься до фізичної особи). Визначає цивільно-правовий-статус фізичної особи в умовах іноземного правопорядку.

2 види:

- закон громадянства ("lex patria”) – відсилка йде до права держави, до якої особа належить за своїм громадянством;

- закон місця проживання ("lex domicilii”) – відсилка йде до права держави, на території якої особа вважається такою, що має постійне місце проживання.

Статутні питання особистого закону:

- Право правоздатності і дієздатність особи;

2. Закон "національності” юридичної особи ("Lex sociatatis”) – вирішує правове положення іноземної юридичної особи. Вказує на належність юридичної особи до правової системи певної держави. Кожна держава по-своєму визначає приналежність „своїх” юридичних осіб. Світову практику визначення правового статусу можна звести до:

- принцип осідлості – приналежність визначається за місцем управління ( в державах континентального права);

- принцип інкорпорації – приналежність визначається за місцем створення, місцем реєстрації (в державах загального права)

- за „національністю капіталів”, або учасників;

– місце здійснення основної діяльності.

Особистий закон юридичної особи дозволяє вирішити статутні питання правосуб’єктності, зокрема:

- чи є певне утворення юридичною особою чи це лише сукупність фізичних осіб?;

- як виникає й у який засіб припиняє свою діяльність юридична особа?;

- яка її організаційно-правова форма;

- який обсяг правоздатності?;

- яким чином будуються внутрішні органи юридичної особи?;

- яким чином здійснюється ліквідація та реорганізація юридичної особи?;

- вирішення долі ліквідаційного залишку?

- правове положення філій й представництв;

- компетенція, статут, механізм прийнятта рішень.

3. Закон місця знаходження речі ("Lex rei sitae”) З його допомогою вирішується питання яке право має бути застосоване для врегулювання відносин предметом яких є майно, придбане за кордоном або іноземцем на території держави перебування.

Відповідає на статутні питання:

- обсяг речових прав;

- порядок їх виникнення та припинення речових прав;

- яке майно може бути об’єктом речового права (право власності),

- визначає обсяг дозволених речових прав третіх осіб.

4. Закон вчинення дії (lex loci actus). Даний тип колізійної прив'язки нараховує, щонайменше, такі різновиди, які мають певне самостійне значення:

- Закон вчинення акту ("lex loci contractus”) – використовується для врегулювання зобов’язань, які витікають з договору.

- Закон місця вчинення угоди, що визначає її форму ("Locus regis actum”).

Згідно з цим принципом, відносини сторін у питаннях форми угоди підпорядковуються праву держави її укладення.

- Закон місця здійснення актів громадянського стану ("lex loci celebrations”) Закон місця здійснення актів громадянського стану підпорядковує форму даного акта правопорядку державі його здійснення, і дія цього принципу є непорушною будь-де.

Регулює питання щодо форми укладання шлюбу, умови вступу у шлюб, дійсність укладеного шлюбу.

- Закон місця виконання зобов’язання ("lex soci solution”) – витікає з особливостей виконання зобов’язань за договором. Зокрема, згідно із ст. 31 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980), якщо продавець не зобов'язаний поставити товар в якомусь іншому визначеному місці і якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення, його зобов'язання полягають у здачі товару першому перевізникові для передачі покупцеві. Ця частина виконання зобов'язання підпорядковується одному правопорядку. Проте, відповідно до вимог ст. 38 цієї ж Конвенції покупець повинен оглянути товар або забезпечити його огляд у такий короткий строк, який практично є можливим за даних обставин. Виконання цього зобов'язання мусить бути підпорядкованим іншому правопорядку.

Саме цю колізію і намагається вирішити lex loci solutionis, підкоряючи кожну частину виконання спільного зобов'язання правопорядку місця її здійснення.

Зобов’язання кожної зі сторін договору визначається законодавством іншої держави;

- Закон місця вчинення правопорушення ("Lex loci delicti comissi”) Згідно з даним колізійним правилом, відповідальність винної сторони принципово пов'язується з правом держави місця вчинення правопорушення (спричинення шкоди) і до недавніх часів це правило вважалось класичним і непорушним.

Вирішуються питання: наявність чи відсутність шкоди, підстави відповідальності та звільнення від неї, можливість покладання відповідальності на особу, що не є заподіювачем шкоди. За нею, у разі настання відповідальності, визначається і розмір відшкодування.

- Закон місця виконання роботи (lex loci laboris) ця прив'язка застосовується для регулювання трудових відносин з іноземним елементом. Він принцип відомий праву майже всіх країн, де відповідні питання на законодавчому рівні взагалі знайшли своє вирішення.

5. Закон держави продавця (lex venditoris) Для врегулювання торгових відносин використовується право держави, в якій має постійне місце проживання чи місце знаходження сторона, яка виступає продавцем (постачальником, замовником тощо) у договорі купівлі-продажу (постачання, підряду і т. ін.).

6. Закон суду ("Lex fori”) – є абсолютним. Це єдина колізійна прив’язка, яка регулює застосування процесуального законодавства судом при розгляді справи. Завжди застосовується процесуальним законодавством своєї держави.

Інколи навіть коли суду дозволено використовувати іноземне матеріальне право національною колізійною нормою він все ж вибирає національне матеріальне право.

Додаткові колізійні прив’язки:

- Закон прапора (lex banderae, lex flagi). Згідно з цією формулою визначається «національність» морських та повітряних суден, що мають прапор певної держави, у тих відносинах, в які вступають власник судна, перевізник чи капітан з іншими суб'єктами МПрП.

- Закон валюти боргу (платежу) - lex pecunia або lex monetae. Не всі фахівці визнають самостійність даної формули прикріплення. Свого часу Л. А. Лунц, наприклад, зазначав, що застосування іноземної валюти для визначення суми боргу не означає відсилання до іноземного права. Ця валюта, на його думку, має таке ж значення, як і іноземна міра ваги, яка застосовується для визначення кількості товару, що поставляється, тому «валютна прив'язка» не може бути визнана самостійною формулою прикріплення'.

Проте, німецька та австрійська практика підкоряють угоди, укладені у відповідній валюті, праву держави, у валюті якої ця угода укладена.