37. Іноземні інвестиції в мПрП.

Іноземним ні інвестиції - матеріальні і нематеріальні цінності, що належать юр. або фіз.. особам однієї держави, але знаходяться на території ін. держави з метою отримання прибутку . Ці цінності мають у державі перебування ін., ніж у державі походження, правовий режим.

Інвестиції можна класифікувати за різними критеріями. З точки зору МПрП, важливим є поділ інвестицій на державні (які є предметом регулювання міжнародного економічного права) та приватні, тобто інвестиції, які належать виключно іноземним особам (фіз. та юр.), а тому якраз і становлять об'єкт регулювання МПрП.

Існує 2 різних підходи до регулювання участі фінансового капіталу в економіці будь-якої країни: зазначена участь або обмежується (шляхом запровадження державного контролю, націоналізації і т. ін.), або заохочується (наданням пільг, різних гарантій тощо).

Оскільки інвестиції можуть не тільки сприяти розвитку національних економік, а й, за певних умов, здатні гальмувати розвиток відповідної національної економіки або взагалі привести державу до економічної залежності. Тому практикою вироблено ряд засобів як щодо заохочення, так і щодо обмеження інвестиційної діяльності.

Заохочення інозем. інвестицій здійснюється шляхом законодавчого надання пільга або переваг, зокрема:

- звільнення від митних зборів обладнання та сировини, що ввозяться для потреб виробництва, в яке вкладаються інвестиції;

- повне або часткове звільнення протягом певного часу від податку на прибуток;

- безподатковий вивіз готової продукції на іноземні ринки;

- право повного або часткового вивозу прибутку за кордон;

- надання гарантій на випадок націоналізації тощо. Навпаки, обмеження інвестиційної діяльності досягається шляхом:

- встановлення особливого державного контролю за дозволом на допуск іноземного капіталу до розробки надр та природних ресурсів;

- виключення можливості такого допуску до певних, найбільш важливих галузей народного господарства;

- встановлення обов'язкової долі участі національного державного або приватного капіталу у змішаних підприємствах, що створюються завдяки залученню іноземних інвестицій;

- вжиття заходів щодо використання частини прибутку іноземних підприємств для внутрішніх потреб шляхом оподаткування, обмеження переказу прибутків за кордон тощо.

Мінливість українського законодавства відносно інвестицій. Жорстокість правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні – зобов’язання для іноземців отримувати велику кількість дозволів та ліцензій для зайняття підприємницькою діяльністю.

38. Правове регулювання іноземних інвестицій.

39. Міжнародний інвестиційний клімат і його складові.

Велика увага держав до врегулювання інвестиційної діяльності унеможливлює застосування колізійного методу правового регулювання, внаслідок чого правовий режим інвестицій має у міжнародному праві особливості, які не відомі іншим сферам правового регулювання. Переважно регулювання міжнародних інвестицій здійснюється шляхом поєднання механізмів національного з міжнародно-правовим регулюванням, завдяки чому виникло таке явище, як «інвестиційний клімат», складовими якого є:

- режим прийому та захисту інвестицій на території держави-імпортера;

- режим гарантій інвестицій, що встановлений у державі-експортері;

- міжнародно-правове регулювання питань, пов'язаних з інвестиційною діяльністю.

1) Пряме регулювання інвестицій на нац. рівні здійснюється шляхом прийняття спеціальних законів, в яких встановлюються права та зобов'язання інвесторів, загальний порядок допуску іноземних інвестицій до національної економіки, організаційно-правові форми, в яких інвестиції впроваджуються. Головними елементами національного правового регулювання іноземних інвестицій у державі-імпортері є режим, що встановлюється для інвесторів, та гарантії, які надаються іноземним інвесторам. Зазвичай держави, що заінтересовані у прийомі інвестицій, встановлюють для іноземних інвесторів або національний, або режим найбільшого сприяння. Загальна вимога щодо правового становища іноземних інвесторів у країні-імпортері полягає в тому, що засоби, які застосовуються державою, не повинні бути дискримінаційними у тому числі - порівняно з діями щодо національних інвесторів.

При цьому кількість і ступінь гарантій, які надаються державою-імпортером іноземним інвесторам залежить від загальної політики держави в цій сфері. Водночас в державі-імпортері гарантуються лише так звані «некомерційні» ризики, які пов'язані із здійсненням інвестиційної діяльності - націоналізація, війна, революція, зміна національного законодавства.

2) Головною гарантією інвестицій з боку держави-експортера є можливість укладання гарантійного договору між інвестором і відповідною організацією своєї держави па підставі свого ж законодавства. У ньому перелічуються страхові випадки, настання яких надає інвестору право отримати від національної страхової організації за рахунок державної казни обумовлене договором відшкодування. Після цього держава-експортер вживає заходів на міжнародному рівні щодо повернення їй суми компенсації державою-імпортером.

Така гарантія можлива лише за умови укладення між відповідними державами двосторонньої угоди про взаємне заохочення та захист або про взаємний захист інвестицій.

3) Міжнародно-правове регулювання питань, пов'язаних з інвестиційною діяльністю:

- Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (1965);

- Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (1985);

- Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (1994).

Вашингтонською конвенцією (більше 140 учасників) встановлені правила примірювальної та арбітражної процедур розгляду спорів та засновано Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів при Міжнародному банку реконструкції та розвитку. До компетенції цього Центру належить розв'язання правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями між Договірною державою (або будь-яким управомоченим органом Договірної Держави, про який повідомлено цією Державою Центру) і особою іншої Договірної держави, за умови, що існує письмова угода учасників про передачу такого спору на розгляд Центру. Сторони такої угоди не мають права в односторонньому порядку відмовитись від неї. Україна ратифікувала дану Конвенцію в 2000.

В Сеульській конвенції беруть участь більш 110 держав. Україна приєдналась до цієї Конвенції в 1992 р. Нею систему державного і приватного страхування інвестицій, запроваджену Вашингтонською конвенцією, доповнено міжнародною системою страхування некомерційних ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. Конвенцією передбачено створення Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій, до компетенції якого належить укладання договорів страхування та перестрахування некомерційних ризиків, здійснення додаткових асигнувань з метою розширення інвестицій у країнах, що розвиваються, та сприяння мирному вирішенню спорів між інвесторами та державами, що приймають інвестиції.

Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи, яку було прийнято за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, діє лише між державами - членами Світової організації торгівлі і має на меті протистояти перешкодам здійсненню інвестицій у світових масштабах. Держави - учасниці Угоди домовились утримуватись при здійсненні інвестицій від певних заходів, зокрема встановлення кількісних обмежень (наприклад, від вимоги, за якою встановлюється та чи інша обов'язкова кількість переробки товарів місцевого походження у виробництві інвестора).

Правове регулювання міжнародних інвестицій у вільних економічних зонах дещо відрізняється від вищезазначеного регулювання. Міжнародній практиці відомі різні види таких зон:

- вільні митні зони;

- зони вільної торгівлі;

- промислово-виробничі зони

- техніко-запроваджувальні зони (технополіси);

- інші сервісні зони (наприклад, туристично-рекреаційні);

- офшорні зони.

Загальна особливість інвестування в цих зонах зводиться до того, що правовий режим нерезедентів в них, по-перше, не може бути більш жорстким, ніж загальний, хоча, частіш за все, в них нерезедентам надаються спеціальні пільги. По-друге, цей режим завжди встановлюється державою для кожної вільної економічної зони окремо.

Конкретні особливості інвестування, таким чином, можуть суттєво відрізнятися залежно від виду вільної економічної зони. Наприклад, в офшорних зонах податкові та інші пільги встановлюються для нерезедентів у випадках, коли вони реєструють на території офшорних зон свої фірми, проте не здійснюють на цій території промислову діяльність та не отримують на ній прибутку. До речі, до складу давніх офшорних зон входять Ліхтенштейн, Панама, Антільські острови, Мадейра, Швейцарія та Ірландія. З новітніх найбільш відомий Кіпр.