29. Правовий статус біженця за сучасним мПрП.

Біженець - особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться за межами держави своєї громадянської приналежності та не може користуватись захистом цієї держави чи не бажає користуватись таким захистом внаслідок зазначених побоювань. Біженцем вважається також особа, яка не має певного громадянства та, знаходячись за межами держави свого попереднього звичайного місця проживання, не може внаслідок певних подій або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Конвенція про статус біженців (1951), Протокол 1967, що стосується статусу біженців.

Конвенцією у загальному вигляді правовий статус біженця визначено таким чином: особистий статус біженця визначається законами держави його доміцилію або, якщо він його не має, законами держави його проживання.

При цьому Конвенція вирішено 2 колізійних питання:

Перше: це випадок, коли біженець має більш ніж одне громадянство. У Конвенції зазначено, що коли біженець є громадянином декількох держав, вислів «держава його громадянської приналежності» означає будь-яку з держав, громадянином якої він є, і така особа не вважається позбавленою захисту держави своєї громадянської приналежності, якщо без будь-якої дійсної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не користується захистом однієї з держав, громадянином якої вона є . Це означає, що вибір громадянства у такому випадку здійснюється самим біженцем (за принципом автономії волі). (обирає громадянство сам - державу захисту якої він не буде позбавлений);

Друге: у випадку одного громадянства, особистий статус біженця визначається законом держави його доміцилію, а якщо він такого не має, - законами держави його проживання (тобто, за національним режимом). Крім того, будуть дотримуватися права, отримані біженцями до того, як вони стали біженцями, зокрема права, що випливають зі шлюбу.

Згідно ЗУ (2005) особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місцеперебування. В Україні правовий статус біженця визначено ЗУ «Про біженців» (2001). Визначення біженця за цим законом суттєво не відрізняється від того, що міститься у Конвенції (1951). За цим законом особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, і вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією та ЗУ, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ.

30. Юридичні особи як суб’єкти мПрП. Національність юридичної особи.

Правосуб'єктність юр. особи визначається за правопорядком держави, з яким ця особа пов'язана фактом свого виникнення. Проте, як і у випадку фіз. особи, питання про виникнення чи відсутність у юридичної особи правосуб'єктності інколи є досить складним.

Наприклад, в ряді континентальних держав Західної Європи правосуб'єктність юр. особи та її зміст визначається за законом місця знаходження адміністративного центру цієї особи, в той час як у країнах так званого загального права (Велика Британія, США та деякі інші) - за законом держави місця реєстрації статуту юридичної особи. Саме тому одна й та ж організація, що має статут, який зареєстровано у Канаді, а місце дислокації правління - в Іспанії, буде визнана у Франції іспанською, а в Англії - канадською юридичною особою.

Одним і тим же фактичним обставинам дається різна юридична оцінка у відповідності з правом різних держав світу, а отже може бути дана різна відповідь на одне і теж питання.

Такі питання у МПрП позначаються як статутні, а оскільки відповідь на них у різних правопорядках відрізняються, вони створюють підстави для виникнення колізійних питань.

Правове становище юр. особи теоретично може визначатися правопорядком в межах якого вона виникла, чи правопорядком, в межах якого вона фактично здійснює підприємницьку діяльність.

При цьому друге питання пов’язане з поділом законом певної держави юр. осіб на своїх і чужих , коли для здійснення валютного контролю, встановлення режиму оподаткування ліцензування іноземні юр. особи ставляться в інші умови господарювання ніж вітчизняні.

Щодо першого питання – то воно стосується національності юр. особи (категорії, що дає можливість встановити правовий статус юр. особи, яка може мати цей статус лише завдяки прив’язаності до певного правопорядку).

Національність юридичної особи визначає факт утворення саме юр. особи, межі її правоздатності і дієздатності (правосуб'єктність – правовий статус).

Цей статут може бути лише одним, а тому його слід визначити в межах якогось правопорядку, після чого він отримує екстериторіальну дію.

Таким чином національність юр. особи дозволяє визначити такі статутні питання:

- чи є дане утворення юр. особою, чи, навпаки, це лише сукупність певної кількості фіз. осіб; - у який спосіб юр. особа повинна виникати, реорганізуватись або припиняти своє існування;

- якою є її організаційно-правова структура; - для якого виду діяльності ця особа створена;

- яким є механізм прийняття рішень органами цієї юридичної особи; - яким є правове становище представництв та філій даної юридичної особи. Всі ці питання по-різному вирішуються в різних правових системах.